Учасники

Автори / Олексiй Бондаренко / Пісні та вірші. Частина друга

Джон, Ячмінне Зерно


Пошіяв зерно — виріс ячмінь,
Запарив солод, додав і хміль.
Старий Гамбрінус багаття роздув,
І заграло сусло і вітер задув.

Ось Джон, Ячмінне Зерно, — баламут,
Він всім набрид; впіймали люди — загнали у кут,
Спочатку били ціпами гуртом,
Потім топили у діжці силком.

Варили довго його в казані,
Та все гадали — и вмер він, чи ні?
Жбурнули в погріб, щоб без сонця засліп,
Потім зробили, що робити не слід:

Дістали діжку та й дудлять її,
Співають і танцюють та сміються усі:
Бо Джон, Ячмінне Зерно не вмирав,
І до Юхима в гості тепер завітав.

Бо дід Юхим варить пиво,
Всю родину гукнув,
А це не пиво — це диво,
Вісім, десять, дванадцять келихів вдув.


Загублена…


Закликали весну, проводжали літо,
Трохи не надихано, трохи не допито.
Застеляли столи, та все килимами,
До колін змій-коси запліли квітками.

Шаблями клялися на чотири вітри,
Відізвалось грюком у пустій макітрі.
Звали Жарооока, прийшла Вогневиця,
Пили сльози неба, зоряну водицю.

На долоні подивлюсь, в забутті засну я,
На схід сонця помолюсь — серденько вгамую.

До плечей торкались свяченой вербою,
Гайворони в небі звали за собою.
В квітні закрутились у кривому танці,
Полиски на гіллях, сонячнії бранці.

Пронеслись лісами, як зеленим шумом,
Кров у жилах грала електричним струмом.
У клубок мотали колесом стежину,
Знов у снах шукали згублену країну.


Чумацька


Все літо я десь промандрьохав,
В Криму і на Доні бував,
Я тисячі верст переїхав,
Все літо прочумакував.

В село повернувсь на Покрову,
В багнюці я ледве не втоп.
Приплентав нарешті додому
У рідний старий Конотоп.

Воли мої на винокурні,
Смакують барду до весни,
Жирують до мандрів майбутніх,
Щоб легко тягнули вози.

А люлька пих-пих-пих дим випуска,
Відповідають шість волів і три возка,
А я все гріюсь та дрімаю на печі,
Навіть до жінки не спускаюсь уночі.

Коли б та зима була вічна,
Худрига б мела за вікном,
Життя б не обридло запічне,
У дурня б грав з домовиком.

І люльку смоктав, аж пропалив,
Три торби тютюну спалив,
Мороз мені лютий порадив,
Щоб з хати на двір не ходив.

У тиждень три рази я вийду,
Насуну кожух із вовни.
До любих волів завітаю,
К друзякам піду до корчми.

Ми вип`єм горілки з три кварти,
Заллємо чумацьку нудьгу,
Пісні заспіваються, жарти
Про долю бурлацьку свою.

Нехай зараз лається жінка,
Що я на печі все лежу —
Терплячий я тільки узимку,
Весной їй хвота покажу.


Веснянка


Волам набридло вже без діла,
За зиму м`язи затекли,
Запрягатись в воза закортіло,
Його на південь потягти.

Бо так лискоче ніздрі, так хвилює
Веселий вітер запашний.
Весна зеленим кольором фарбує,
Все відчуває її погляд чарівний.

Чому чумак молодий у дорозі? —
Бо на весілля треба грошей заробить.
Його чекає наречена на порозі,
Благає Бога коханого боронить.

Лунають по селу веснянки,
Бруньки пухнасті на вербі,
Волів у вози запрягають,
Рушають в мандри чумаки.

Вимакують сорочки в дьогті,
Проти зарази і мухвип,
А як зустрінуться із смертю —
Сорочку білу припасли.

Чому чумак молодий у дорозі? —
Бо на весілля треба грошей заробить.
Його чекає наречена на порозі,
Благає Бога коханого боронить.

Риплять ворота, мастять смальцем осі,
Лунають дишла, ярма, колеса.
І півня садять, щоб в лихій дорозі
Він боронив від придорожнього біса.

Збираються у валки довгі,
У каравани степові,
Пригодами чекають повні
Шляхи-дороги непрості.

Чому чумак молодий у дорозі? —
Бо на весілля треба грошей заробить.
Його чекає наречена на порозі,
Благає Бога коханого боронить.


Махновська


На руках червоні кайданів рубці,
А поза спиною хлопці-молодці.
Каторга минула, гинуть всі пани,
Уставай зі мною, досить сидіти.

Гей, гуляє полем курява по степам,
Гей, під чорним прапором суне отаман.
З обрію до обрію воленька без меж,
Гей, нас не впіймаєш, гей, нас не візьмеш.

Швидше з-під застріхи зброю витягай,
Буде, буде вільним степовий наш край.
Німця-австіяка тягнем до гілля,
Пана й комісара садим на паля.

Діточок та жінку в хаті залиши,
Вороних летючих з плуга розпряжи.
Та стрічки на груди, в бричку — кулемет,
За селянську долю рушимо вперед.

Як на Перекопі білих порубав,
Зради більшовицької жертвою упав,
Як понад Дунаєм перейшов кордон,
Цвинтар у Парижі — отамана сон.


Ой, вийди в степ…


Ой, вийди в степ, подивися на шлях,
Той, яким бігав татарин і лях,
Колись цим шляхом гуляв козак,
А зараз мандрує ним вовк-одинак.

Піди схаменися, причинний бевзь,
Неначе як з глузду ти з`їхав увесь.
Вже третіх півнів збудив вівчар,
Піснею гасить полум`я Стожар.

Як із Московії курява йшла,
Ще й ворожка сказала стара:
„Не журись і не скигли, все марно, козак,
Чуєш, десь виє лихий вовкулак".

З Сірком у худригах, в Сибірах спочив,
Щаслива доля втопилась з човнів,
Як на Богдана мара найшла,
Все поховала та й далі пішла.


Мечтателем


Я хотел быть бурильщиком, и сверлить скважины в подсознание,
Или упрямым старателем на приисках познания.
Я хотел быть геологом, найти в недрах души зла с добром союз,
Или простым шахтером, чтоб стать черным и сыграть настоящий блюз…

Я хотел быть мечтателем, да так и остался им, мечтателем.

Я хотел стать синоптиком и прогнозировать лишь солнечные дни,
Или стать оптиком, чтоб увидеть во мраке родные огни,
Я хотел быть сейсмологом, чтоб встряхнуться, прогнать постылый сон,
Или археологом, найти в пустыне папирус, и понять силу гор…

Я хотел быть мечтателем, да так и остался им, мечтателем.

Я хотел быть пневматиком и надувать детям воздушные шары,
Или механиком, чтоб переделать механизм этой игры,
Я хотел быть водолазом испорять на дне моря унылою лень,
Или полярником — играть с медведями и глушить спирт целый день…

Я был мечтателем, да так и остался ним, мечтателем.
И все, что я себе обещал, я почему-то никогда не выполнял.
Обидно…

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Я, Бондаренко Олексій Олександрович народився 1972 року у Дніпропетровську. Своєю маленькою батьківщиною вважаю невеличке село Матросове (Францове) Солонянського району,звідки походить мій батько.