Автори / Тала Пруткова / Мокрий андеґраунд
Вода в метро стояла майже по коліна,
І вікна плакали від щастя цілу ніч.
Було так порожньо. Дванадцята година.
Порожні станції – така незвична річ.
А гострі блискавки ламалися об руки,
Бо ми тримали мокрі поручні-мечі.
І наші пальці вигиналися, мов луки,
І наші аури світилися вночі.
З сидінь стікали води літа-породіллі,
І тепло крапали надламані дахи.
А ми цвіли, і наші спори перезрілі
По різних станціях розносили птахи.
І хтось це знав, і хтось це літо бачив мною.
Торкався шрамів, третім оком розглядав...
Метро зробилося священною водою,
Ми поросли корінням в цей підземний став.
І ми цвіли, і ми сплітали у намисто
Перлини, вийняті з гарячих животів.
Я відчувала, що вода в метро навмисно.
Я відчувала – це тому, що ти хотів.
Додав Prutkova 11 липня 2009
Про автора
Журналіст-культуролог, письменник. Народилася 2 грудня в Києві. Перші кроки у вітчизняну літературу робила спільно з учасниками колишнього станіславського об’єднання «Біла риба» (Бабкіна, Малярчук, Данько, Жураківський).
