Ліза Олексієнко

Привіт! Мене звати Ліза, мені 16 років. Захоплююся Львовом, Києвом, літературою, музикою та життям. Я завжди мріяла написати свою книгу з власним сюжетом, яка б була корисною для інших, за допомогою якої можна розповісти про свої почуття та погляди. Саме тому я і почала писати вірші, невеличкі оповідання-мрії, статті. І якось так непомітно для мене самої письменництво захопило мене всю: я набиралася вражень, а потім виливала їх на папір мого щоденника. Та я ніколи не друкувала свої твори, вони й досі знаходяться десь в столі. Це перший мій «вихід» у люди. Спочатку я вирішила винести на розсуд оповідання-мрію «Шлях до себе», яке створювалося не один рік. За розміром так не скажеш, та якщо уважно прослідкувати сюжет, то можна зрозуміти чому його створення зайняло стільки часу. Просто коли у мене виникали певні почуття обурення або просвіти я сідала за стіл і писала… Довгий час я навіть не могла пояснити що саме пишу, ось тому це і є мій шлях до себе. У мене багато захоплень та мрій, які я планую здійснити як і всі попердні. Я вважаю, що людина переважно сама вирішує свою долю, власними силами йде до своєї мети, а потім ставить перед собою нові. Мої друзі на своєму прикладі підтверджують мої слова: одна пише чудові пісні, друга рішуче йде до своєї мети бути журналістом (повірте, це їй майже вдалося), третя вступила до Києва. Мрії збуваються! Я теж ставила певні завдання перед собою, які досить непогано виповнила: добре навчатись, закінчити музичну школу по класу скрипки, стати лідером школи (у нас це називається Президент школи), знайти себе. Підводячи підсумок, дозвольте привести відому цитату, якої я хотіла б закінчити розповідь про себе: «Більшого вимагай!»