Автори / Марія Дружко / Притча про ступку

Жила колись у нашому селі одна бабця, усі називали її Мотрею. А чи було то її справжнє ім.’я, не знав ніхто. Певно, про це й сама баба Мотря вже не дуже й пам’ятала, бо, казали, мала вона років за дев’яносто. Втім мова не про те. Була у баби Мотрі велика глиняна ступка з товкачем. Хтозна, що товкла вона у тій ступці. Одні казали, що сало з часником затирала, інші, - що пшеницю на кутю, а були й ті, хто пошепки розповідали, що бачили, як баба Мотря перед світанням затирає у своїй ступці зірки та сиві тумани з полином чи кропивою. Частенько бувало траплялися у нас дискусії з приводу того, що ж таки затирає баба Мотря у великій ступі.

А бабина ступка жила собі зі своїм товкачиком, ніби скрипка зі смичком, поряд з глиняними горщиками та полумисками на старезному мальованому миснику. Щоранку баба Мотря брала її з мисника і крекчучи затирала в ній те, що мала, те, що Господь післав, те, що приносили їй із сусіднього лісу довгокосі мавки та перелісники. У такі миті ступка співала дуетом зі своїм товкачиком, а рудий бабин кіт корчився від цікавості та шаленого апетиту, за що веселий товкачик у старечій руці іноді проходився по його спині. Так рік за роком баба Мотря затирала у ступці свої таємниці. Нерідко, правда, забувала вимити ступку , тож рештки її таємниць лишалися на білих стінках рудими плямами. Проте огрядна ступка пишалася тими відзнаками перед глечиками та полумисками, вона любила говорити, що знає куди більше їхнього, адже у ній затирають таємниці.

Та були часи, коли баба Мотря подовгу не бралася за свою ступку, бо не мала чого затирати. Сумували тоді горщики та полумиски, зітхав невеселий товкачик і навіть рудий кіт, худий, як драбина, смутно лежав на припічку. Лише зрідка у ті спекотні дні баба Мотря затирала у ступці лободу, і до рудих плям на ступчиних стінках додалися зелені. Ступка так журилася, що навіть потемнішала!

Згодом розбудували колгосп і баби Мотрі цілими днями не було вдома. Незабаром у горщиках почало з’являтися молоко. Баба Мотря частіше брала ступку і затирала у ній свої таємниці, які, чомусь, стали солоними.

Одного разу рудий кіт поліз до горщика з молоком і зачепив бабину ступку. Вона з гуркотом впала на долівку, навіть не встигнувши злякатися, що розіб’ється. Так надбився краєчок ступки, і вона стала щербатою.

Якось до баби в гості приїхав малий онук Тимко. Він страшенно любив малювати! Спочатку Тимко вуглинкою розмалював бабину піч, Потім кілька горщиків. Він уже почав зображувати на пишних ступчиних боках одну з постмодерних абстракцій, коли до хати увійшла баба Мотря і, озброївшись товкачиком, погамувала стихійне онукове натхнення. У цій сутичці між старими та новими естетичними поглядами загинув ступчин товкачик – він тріснув навпіл, адже був не набагато молодший за господиню. Відтак, увесь вечір Тимко просопів у закутку, а осиротіла ступка стала ще темнішою. По суті, це був кінець ступчиної професійної діяльності. Незважаючи на великі трудові заслуги, ступку переселили до сараю. Скоро туди перебралися і горщики з мисником, бо до баби Мотрі переїхала її дочка.

Проте, на щастя для ступки, вона не загубилася серед брухту історії. Якось бабин онук Тимко, який після знаменного уроку естетики вирішив покінчити з постмодерном і вже рік навчався на історичному факультеті, витяг ступку з найдальшого закутку. Після ретельної реставрації Тимко (тепер уже Тимофій) відніс ступку до музею.

Віднині бабина ступка живе у компанії глечиків та горщиків, поряд з прядкою, рушниками та гребінцями, одним з яких колись давно чесався якийсь філософ. «Ах, - зітхає вечорами гребінець, - Дивний час. Скільки таємниць приховує він!» . «Може й так», - думає ступка і пошепки розповідає цибатій прядці історії плям на своїх стінках та про щербатий краєчок.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Як Ви гадаєте, шановний читачу, проміжок часу у 21 рік — це багато чи мало? Мені вистачило для того, щоб, скінчивши загальноосвітню та музичну школи, вступити до Дніпропетровського національного університету на факультет української філол