Автори / Марія Дружко / Я фальшу не зронила ані слова

Тенуто

Вже котру ніч душа чекає злив...
Принишклі ринви грають у мовчанку,
пригадуючи джазовий мотив,
який, бувало, грали до світанку.

Вже вкотре ворожу я по зірках
і тиші п’ю в’язке терпке мартіні.
В самотності потертих постолах
мандрують доль людських печальні тіні.

І кожна зустріч - як метеорит
в безмежності просторів галактичних,
сліпучий вибух на коротку мить,
космічних трас омріяна дотична.

Та не кажи, що взнаєш звіддалік:
В кохання - несподівані маршрути...
Задушливих ночей згубився лік,
і грає час самотності тенуто*.

2006
* Тенуто – уповільнення темпу у музиці.


Клепсидра

Ринви-органи виконують фугу дощу.
Світ причаївся, немов величезна клепсидра*.
День підставляє землі ненаповнені відра
І підкручує вус запашний старому плющу.

Обпалене небо мружиться, наче опал.
Глицею пахне, волошкою першою в житі.
Як не любити години дощами налиті,
Жвавих краплинок столиких гучний карнавал?!

2005
* Кліпсидра – старовинний водяний годинник.


Шпачині мотиви

Коли сонних садів мандоліну
Юний Березень ніжно ладнав,
Принесла мене зграя шпачина
У відлуннях святешніх октав.

І хоч хуга світи заступила, -
Крізь морозяні пальці її
Брунькувались наснага і сила,
Проростали надії мої.

Споришевих стежок не шукаю, -
Тільки ту, що від Бога дана,
Хоча терном , гірким молочаєм
Поросла нехай густо вона...

Хай глуха озивається злива,
Серце, грай на мажорів струні,
Бо життя – нерозгадане диво,
Бо мотиви шпачині в мені.

2004


Золота підкова

Дню вороний, крізь грози полинові
Неси мене на щастя рубежі!
Торочать хай , що золоту підкову
ми загубили на життя стежі.

Впокорюються сумнівів кургани,
Натхнення нам дає зерня святе.
Хай золотих підків для нас не стане,
Душа у колос щастя проросте.

2004


***

Це так банально і буденно так:
На перехресті - зустрічі і втрати...
Ми сіяли кохання ніжний мак,
А випало терпкий жасмин збирати.

Ми поділили порівну врожай,
Богів гнівити нам не довелося.
Вже з іншими п’ємо зелений чай,
Та ніжний мак чомусь нам сниться й досі.

2004


Несхибні терези

Засміявся вечір фіалково.
В зорях загубилися жалі.
Ми красу переллємо у слово,
А печаль – у срібні вухналі.

То заведено не нами звіку -
Є в житті несхибні терези:
Доля відміряє, наче ліки,
Порівну дні затишку й грози.

2004


Дари й удари

Кочує пам’ять по старих хатах,
За нею шлейф емоцій нерозгаданих,
А на гнилих тривоги болотах
Передчуття клубочуться вже гадами.
Убогий сенс прогірклого буття
Ціну лише у згадці набуватиме.
На тих шляхах немає вороття,
Де постоли нам стали постулатами.

То примха долі, панщина німа,
Життя прожити у смиренні ввічливім?
Дари й удари – все прийму, сама
Душі хилить не стану перед відчаєм.

2006


Не Маргарита і не Майстер

Не Маргарита я, а ти не Майстер.
Все сказано все випито вино.
Але чомусь, коли квітують айстри,
твої шукаю очі все одно.

Романтики не вийшло із роману,
із ніжності зродилася олжа.
Як жаль, я Маргаритою не стану –
у кожної душі своя межа.

Хай порохом розвіється осанна,
осінній присмерк стане на поріг.
Я все-таки любила, я остання
химерна відьма сновидінь твоїх.

2006


***

Коли захочеш повернутись ти
В моє життя крізь відстані та роки,
В день сонячний, а чи під час сльоти, -
Ходи твоєї не почую кроки.

Не стану я тривожити святих –
Тут недоречні і молитви й сльози.
Приходь до мене, як розтане сніг,
Коли зазеленіють серця лози.

А як достигнуть грона почуттів,
Я напою вином і душу, й очі.
Приходь до мене - як пташиний спів,
Чи як Полярна зірка опівночі.

2001


Мій перший сон

Мій перший сон, лукавий пілігрим,
Давно не топче стежечки до ганку.
Відсуне місяць тюлеву фіранку ,
У дім загляне оком пломінким .

Чорнява ніч присяде в головах
І ворожитиме туманно - кволо.
А я вчуватиму Замцерли соло,
Що задзвенить у зоряних словах.

Рояль мовчить . Папір магічно снить.
Задумалися фарби на палітрі.
Мій перший сон, що у святешній митрі,
Блукає десь дорогами століть.

2004


***

Я тебе привітаю дощем,
Приголублю рукою прозорою,
Таємниці накрию плащем,
Далечінню всміхнусь неозорою.

В запитанні застигнуть вуста,
І ромашками очі здивовані
Заквітчають кохання міста,
На ранковій зорі побудовані.

Теплим духом полин-чебрецю
Оселюся у серці грайливому,
Щоб кохання стежиночку цю
Цілував ти нестримними зливами.

2003


Преферанс

Все прощено. Все спрощено. Фінал.
Впаде завіса пам’яті та часу
На серця па, на слів солодких чашу,
Нестримних мрій шалений карнавал.

Все витрачено. Страчено. Зеро.
У долі казино, як в казематах,
Шеренги буднів тягнуться горбатих,
А щастя – мить, жар - птичине перо.

А щастя – не хабар і не аванс,
Не милостиня: гордість тут на чатах.
Переночую. Чую: вже початок
Нової гри. Життя - то преферанс!

2005


Полинові вінки

Я полинові в’ю вінки,
Кладу стебельце до стебельця.
О, так вплітаються роки
Прогірклі ! -
в пульс палкого серця.
Міцнішає моя рука.
Туге те плетиво, мов туга.
Враз пісня вирвалась лунка,
Щоб звеселить смутні яруги.

То не жалоба в жолобах
Душі
запиленого слова:
Полин у пісні на губах,
Та в серці в неї
не полова.
І хай прогірклі ці рядки,
І вже душа зійшла піснями, -
Я ще волошкові вінки
Сплету,
завиті щастя днями!

2003


Мадам

Душа, як небо, вже зійшла дощем.
Убога осінь хилиться в зажурі.
Мадам, світіть надії абажури,
Від холоду закутайтесь плащем.

Тут цвіль суєт, і цигарковий дим,
І кава чорна, спогадом прогіркла.
У заздрості, мадам, короткі ікла,
Проте, на диво, - натуральний грим.

Та караван ітиме по землі,
Допоки вистачить у мойр куделі.
Лиш смерть, мадам, приходить до постелі.
Вітрила є – ладнайте кораблі!

2005


У чеканні одкровень

Писати – це не аркуш і перо.
Писати – це народжувати Слово,
Коли душі зажурений П’єро
Минулу радість пригадає знову.

Це жити у чеканні одкровень,
Думок рвучких натягуючи віжки.
Писати – значить: так прожити день,
Щоб помилки не рахувати нишком.

2004


***

О, слава Богу, в мене є перо!
О щастя, я знайшла цілюще слово.
Якщо фортуна ставить на зеро,
Я феніксом злітати можу знову.

Не сійте рано в рани ваші сум !-
Я завтра встану і під forte*вітру
Той сизий перекотиполя глум
Зітру. І запалю небес палітру!

2003 
* Forte – один з варіантів динаміки в музиці: гучно, на всю силу звучання


Елегія

Розчешіть мені довгі коси,
Заплетіть кісники зболілі.
Там, де ангели ходять босі,
Хмари геть від розпуки білі.

Запрягайте жалі булані
І на схід поспішайте зрана.
Там, де жевріють сонця бані,
Я скипати в молитві стану.

Біля брами храму Терпіння
Прихилюсь, наче біль Іова,
І у сонячнім сновидінні
Знов проситиму в Бога слова.

Щоби з ним розорати ниву
І пісень засівати жмені,
Щоби жати надію сиву,
Зустрічати дощі студені.

2004


Кармінні вітрила

В день високий, як дзвін, хтось розсипав гаївки намисто,
І кульбабки примружились у цнотливій траві.
В небесах ластівки сіють пісню крилату, врочисту,
І душа, як метелики, ловить рими нові.

Я давно не Асоль, і не прагну до Вашої казки,
І листів не пишу на сувоях пройдених літ.
Тільки іноді сниться мені. Сонцем хрещений Васко,
І вітрила кармінні шлють із дитинства привіт.

2005


Світанкова проща

Де скіфи ще тумани випасали
І тайнами звірялися зіркам,
Збудуй мені, Світанку, дивохрам,
Щоб серце і думки там спокій взнали.

Тоді на струнах тиші я заграю
І Всесвіту сповідуюся знов,
На Шлях Чумацький відпущу любов –
Нехай десь-інде спокою шукає.

Зірниця впала - ночі тиха бранка,
Та я ще снів собі наворожу,
А як спитає хто, то не скажу,
Що я була на прощі у Світанка.

2002


А світ манив!..

Ми стрілися - моє Дитинство й Я -
На стежці, де казки збирають квіти,
Де в косах трав дзвінкий дрімає вітер...
Чи стрілися, фантазіє моя?

І часу плащ я скинула з плеча.
До рук взяла занедбану віолу.
У душу Слово ллється ясночоло,
і з присмерку зродилася свіча.

А світ манив, мов яблуко в росі !..
Моє Дитинство у вінку зеленім
Так весело всміхалося до мене -
Засяяло життя в ясній красі !

2006


Вітрильник

Я живу на вітрильнику і чекаю вітрів,
Ворожу ворожбу, що й на мушлі незнана.
І співаю химерний русалчин дивомотив,
Щоб ніхто не дізнавсь, що на серці тумани.

А над морем спливають сиві циклони епох.
Свіжі хвилі приносять чуттів хаотичність.
Я живу на вітрильнику, нам так добре удвох :
Я і Море думок, щедре слово і вічність.

2006


Ф О Р Т Е П І А Н О

Жанні Віталіївні Зерщиковій
моїй улюбленій учительці
Заколот пальців... Крислаті долоні
знов обіймають акорди за спини...
Клавіші білі –
у щастя полоні,
Клавіші чорні –
розлуки хвилини .
Тембр самоти,
октави улесливі –
все віддаю за тритони щирості.
В нот рятівних
шаленому кресливі
вгадую
перші парості зрілості.
В сизе крещендо
душевних агоній
знов забираюсь з дитинства вежі...
Клавіші білі –
пелюстки півоній,
Клавіші чорні –
осмута пожежі .

2003


Виправдання

По шпальтах недочитаного дня
Скрадуться мрії - забавка дитяча.
Коли душа у спокої куня,
Думки її обсновують ледачі.

Та вечір прийде, стане за плечем
І, з докором свої піднявши крила,
Мене спитає, мов душевний щем:
„Сьогодні що ти доброго зробила?”

І викриє, віщуючи біду,
Мене зрадлива білість паперова!
Та виправдання все - таки знайду:
„Я фальшу не зронила ані слова!”

2005


Ковчег

“ Збудуй ковчег!- рік Ноєві Господь ,-
Його води не подолає сила”.
Я б , може, теж ковчег собі зробила,
Бо хочеться стихію побороть.
По двійку взяти друзів, ворогів,
Сріблясту мрію, справу найлюбішу.
І ти , натхнення, в мій ковчег заходь,-
Поетові і не потрібно більше!
Я подалася б геть від берегів,
Де сумніви чатують щохвилини
На душу розтривожену мою –
Неначе перед прірвою стою...
Та як ковчег побудувать людині,
Якій несила серце подолати,
Яка в молитві спокою не знає?
Їй не потрібні вічності палати,
Життя безжурне у святім раю,-
Багатства почуттів вона шукає!

2005

Додав Art-Vertep 14 вересня 2007

Про автора

Як Ви гадаєте, шановний читачу, проміжок часу у 21 рік — це багато чи мало? Мені вистачило для того, щоб, скінчивши загальноосвітню та музичну школи, вступити до Дніпропетровського національного університету на факультет української філол