Автори / Жанна Куява / Наша "НОВА ЕПОХА": Від Петриненка до Сердючки, від Білозіра до «Віа Гри»… АЛЕ – з Матіос, Забужко, Шклярем і Костенко
Чи задумувалися ми над тим, як прожили свої двадцять літ у незалежній Україні? Що доброго зробили, а до чого, на жаль, не вдалися? За що нам боляче, а чим невимовно пишаємося? Із чим асоціюється той чи той рік? А їх було двадцять! І це немало, судячи з підсумків, які лягли в основу товстої і важкенької книжки «Україна. Нова епоха: 1991-2011», що над нею чотири роки (!) працював письменник і журналіст Андрій Кокотюха, і яку видали у видавництві "Країна мрій".
…Відзначення Шевченківською премією творців неперевершеного фільму «Тіні забутих предків» (1991-го), перший літературний скандал – роман «Рекреації» Юрія Андруховича, повернення до України культового гурту «ВВ», пік популярності неповторного Тараса Петриненка та україномовної Ірини Білик, перші лауреати «Київської пекторалі» Ада Роговцева, Роман Віктюк та Лесь Подерв’янський (1992-го), співочий злет Таї Повалій (1993-й), босоногий успіх Андрія Миколайчука (1994-й), народження славнозвісної колиски української музики «Території А» (1995-го), скандал "у середовищі інтелектуалів" через «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко, яку відтоді асоціюють із фемінізмом (1996-го), поява першого українського серіалу «Роксолана» з Ольгою Сумською та Анатолієм Хостікоєвим у головних ролях (1997-го), активна комп’ютеризація України (1998-го), поява Вєрки Сердючки, як «віддзеркалення пересічного українця в пострадянських реаліях» (1999-го), "смерть за музику" Ігоря Білозора, відтак поява гурту «Віа Гра» (2000-го). Історичний приїзд Папи Римського в Україну (2001-го), смертельне авіа-шоу у Скнилові, біля Львова, де загинуло 77 людей (2002-го), заявка на «Оскара» майстерного кіно Олеся Саніна «Мамай» (2003-го), перемога Руслани на Євробаченні, Помаранчева революція (2004-го), народне визнання письменниці Марії Матіос, тріумф українця Ігоря Стрембицького у Каннах, Форум видавців у Львові (2005-го), фестиваль кіно просто неба «Відкрита ніч» (2006-го), люди культури і мистецтва інтенсивно поповнюють ряди політиків (2007-го), затвердження україномовного дубляжу (2008-го), поява на телебаченні першого талант-шоу «Україна має талант» (2009-го), «АнтиТабачна кампанія» (2010-го), резонанс скандальних бестселерів Василя Шкляра, Ліни Костенко та Марії Матіос і чергова перемога у Каннах Марії Вроди (2011-го). І це лише дещо із культурного життя України за роки незалежності. Не враховуючи політики...
«ТЕ, У ЩО НЕ ВТРУЧАЄТЬСЯ ДЕРЖАВА, РОЗВИВАЄТЬСЯ ПОЗИТИВНО»
– Книга «Україна. Нова епоха: 1991-2011» – це спецпроект видавництва «Країна Мрій», вона містить 434 події та факти і завершується станом на 1 червня 2011 року, – розповідає автор ідеї та упорядник тексту Андрій Кокотюха. – Важливість подій я визначав за єдиним критерієм: чи мали вони суспільний інтерес, резонанс і вплив на суспільство. Наразі можу з упевненістю сказати, що за 20 років в Україні все було погано з політикою та державним керівництвом, і абсолютно позитивний розвиток уперед і вгору, нехай і невеличкими кроками, давало культурне життя. Себто, те, у що не втручається держава, розвивається позитивно.
Експертами у проекті «Україна. Нова епоха: 1991-2011» стали перший Президент України Леонід Кравчук, письменники Андрій Курков, Юрій Макаров, Марія Матіос, журналіст, генеральний директор групи компаній «1+1» Олександр Ткаченко.
Л.Кравчук: Коли 1991 року Україна стала незалежною, її громадяни були позбавлені власної історичної пам'яті: її подавали в тому ракурсі, який був вигідний імперії. Ця книжка якраз відтворює правдиві факти і відповідає на багато запитань, зокрема, чи могли ми по-іншому жити, чи могли по-іншому творити, якщо могли, то як? Хай кожен задумається, адже майбутнє України – у сьогоднішніх людях.
Коментар для ЖК
Юрій МАКАРОВ: «НАЙГІРШЕ З НАМИ СТАЛОСЯ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ»
– Як на мене, Україна могла розвиватися за різними сценаріями. У нас могло бути п'ять Придністров'їв або Білорусь. І цього не відбулося не тому, що так склалися зорі, а тому, що українці цього не дозволили. Гадаю, найбільш негативне, що з нами сталося, минуло якраз 1991 року. Коли мене запитують, чи не було за Союзу чогось такого, за чим хочеться шкодувати, я відповідаю: «Ну, за молодістю, успіхами, – так. Але, чи можна жаліти за в’язницею? Моє покоління, трохи молодше і старше – це люди, виховані у в’язниці. Тому жаліти, що в тюрмі ти залишив щось дороге серцю, якось нелогічно. Той тип свідомості, активності, відповідальності, які виховала наша попередня епоха, той конформізм, безпринципність і навіть плоди останніх років: олігархи, бандити... вони що, з порожнього місця виросли? Ні. Це ті ж директори баз чи злодії в законі, які просто отримали свободу і скористалися нею... Але це вже наша проблема. Як і те, що ми обрали президентом Януковича. Як на мене, це те, що Україна мала би зробити в останню чергу. Тому, куди ми йдемо: до ліпшого, чи до гіршого, годі сказати. Бо я спеціально передивляюся прогнози п’ятнадцятирічної давнини дуже кваліфікованих, розумних, досвідчених людей і вони не вгадали нашого теперішнього, не спрогнозують і майбутнього. Бо в історії більше випадковостей, аніж закономірностей. Якщо з’явиться харизматичний лідер, який зможе об’єднати цей наш розпорошений хаос, то заживемо у добрі, а як ні, тоді розкладатимемося, як досі…
Додав Жанна Куява 07 вересня 2011
Про автора
Жанна Куява, родом із Волині, працюю і проживаю у Києві
