Андрій Бондар

Андрій Бондар, поет, перекладач і публіцист. Народився 14 серпня 1974 року в місті Кам’янці-Подільському. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія». Автор поетичних збірок «Весіння єресь» (Київ: Смолоскип, 1998), «Істина і мед» (Одеса: Астропринт, 2001) і «Примітивні форми власності» (Львів: Піраміда, 2004). Лауреат літературної премії видавництва «Смолоскип» (1997). Автор багатьох статей та есеїв в українській і зарубіжній періодиці. Головний редактор газети АУП «Література плюс» (1998–2000), редактор і колумніст «Книжкової лавки» у тижневику «Дзеркало тижня» (Київ). Перекладач роману В.Ґомбровича «Фердидурке» (2002). Учасник численних літературних акцій і фестивалів в Україні та закордоном. Брав участь у пан-європейському проекті Literaturexpress Europa 2000 та фестивалю Poetry International 2005 у Роттердамі (Голландія). Стипедіат Міністра культури Республіки Польща (стипендія Gaude Polonia, 2003) і Homines Urbani (Краків, 2004). Мешкає в Києві.

Про Андрія Бондаря:

«Узагалі в Андрія Бондаря відчутний латентний потяг до прози. Своїми верлібрами він денонсує пакт про кордони між поезією та прозою. Своїми верлібрами він здійснює художню анексію території прози. Своїми верлібрами він фактично заявляє, що, якби взявся за прозу, це було б не менш цікаво, ніж ті книжки поезії, що їх він уже підготував і випустив.» Ярослав Голобородько («Кур’єр Кривбасу»)

«Коли б рік тому хтось сказав був мені, що найрадикальнішим кроком в українській поезії 2004 р. може стати збірка Андрія Бондара, то я б, мабуть, у ліпшому разі здвигнув плечима. Його перша смолоскипівська „єресь“, як і пізніші журнальні добірки, виглядали дещо претензійно і тільки викликали знеохоту до автора. „Примітивні форми власності“ — то цілковита зрада автора своїм попереднім поетичним смакам („поезія — це місце зради“, — задекларовано було ще у першій книжці), це гранично прозаїчна книжка.» Ігор Котик («Tworczosc», №12 2005)

«…стрибок з маргінесу до мейнстріму відбувся, зокрема, завдяки тому, що сам верлібр нарешті й у нас перетворився з „оригінальної поетичної форми“ на — дослівно — „вільний вірш“. Власне, це ніби й не форма, бо єдине її призначення — бути непомітною, не заважати поетові висловлюватися, а читачеві (слухачеві) — сприймати поетичне послання. Втім, одну вимогу до поета верлібр таки висуває. „Я більше не можу собі дозволити писати метафорами загравати з традицією писати про равликів“, — пише Андрій Бондар. Тобто йдеться, ясна річ, не конкретно про равликів (от, наприклад, Жадан пише ж про слимаків — і нічого), а про необхідність звільнитися від надто важкого тягаря примітивних форм культурної, соціальної та ще якоїсь там власності. Невільні люди, міг би сказати Андрухович, не напишуть вільних віршів.» Олександр Бойченко («Столичные новости», №39,2004)

Учасники

nady