Автори / author@ counterpropaganda.in.ua / Винахідники щастя. Опус третій.Велодім
Це було дуже схоже на пізнє пробудження. Здавалось, випалився весь ефір забуття і я відкривав очі, потроху, аби не спалахнуло в голові.
Я зняв з керма руки. Пальці заклякли. На вулиці загорілись ліхтарі, я бачив один, через тунель арки свого дому.
Таке відбувається кожного вечора. Перед тим як вийти з машини і піднятись додому, я засинаю. Завжди на п’ятнадцять хвилин. Не більше, не менше.
В цей час я не бачу снів і не мрію. Я не відпочиваю, бо прокидаюсь ще більше втомленим.
Мабуть в цей час я збираюсь силами. Завжди одна думка: “Який сенс?”. Дивно, але така думка приходить тільки в цей час.
Я відмахуюсь від неї, відповідаючи: “а що робити?”. Це заспокоює мене. Я давно звик до такого життя.
Я завжди порівнюю те, що в мене є з тим, чого в мене немає і радію. В мене все трохи краще. Таке саме як у всіх, але краще.
Все, за виключенням жінки. Вона неохайна і некрасива. Я всім брешу, що люблю її, частіше правда жаліюсь, звинувачую її, але потім кажу, що люблю.
Я знаю, що всі поза очі з мене глузують і зневажають за це. Бо вона завжди мене захищає і не дозволяє принижувати… і це найгірше.
Я почуваю себе слабким, коли вона сильна. Вона чесна. Вона не зраджувала мене, тільки стала некрасива. Я не пам’ятаю, коли це сталось.
Я почуваю себе негідним своєї некрасивої дружини і слабким.
Я краду наші спільні гроші, витрачаю їх на розваги. Їм в ресторанах. Мрію. Але я кожен день я втомлений, щоб не відбулось.
Кожен день я прокидаюсь у авто. Це як податок. Я плачу. Це несправедливо, я хочу це змінити. Але завжди одна думка: “а що далі?”.
Я намагався радіти свому життю. Підглядав як це роблять інші, переінакшував під себе… Я знаю, що всі поза очі з мене глузують і зневажають за це.
В мене є діти, це дивно. Мої діти схожі на думки. Я інколи радію, коли вони виглядають розумними, вдалими. Але мої діти як і мої думки – неусвідомлені.
Кожен вечір я впадаю в забуття і прокидаюсь втомленим. Кожен вечір я розумію, що не прожив цей день.
Я довгий час був впевнений, що таке відчувають всі. Дивно, але мені здається, що я почав страждати від тоді, коли зрозумів – що так живу тільки я.
Я страждаю не від того, що в мене чогось нема, а від відчуття несправедливості.
Чому я?
Я розумію, що поділити хочу тільки невдоволення. Задоволеннями, я хочу хизуватись. Здається всі це знають і зневажають мене.
Щось всередині, у моїх грудях весь час карає мене.
Звідки це відчуття взялося – не знаю. Але знаю, що єдині ліки від цієї хвороби я забрехав. Я всім брешу, що люблю.
Я зайшов у свій будинок. Все чуже, спаплюжене, смердить. Я кожен день бачу, відкриваючи парадні двері, як з’являються обісцяні, облізлі стіни під’їзду.
Я усвідомлюю, що це все з’являється само по собі, без моєї участі. Спочатку сірі, цементні сходи, потім, провалля ліфту з уламків формує кабіну.
Поки я натискаю кнопку поверху десь приймається рішення: куди мене доставити, і я завжди потрапляю до своєї квартири.
Мені здається що ліфт їде з першого поверху вниз, праворуч, що він не їде. Це ніколи не має значення, самі по собі з’являються: моя квартира, дружина, діти.
Мені не подобаються мої відчуття. Але сьогодні мені подобаються мої передчуття. Я вперше визнаю правду про своє життя.
Зовні нічого не змінилось. Ліфт доставив мене на шостий поверх, все відбувалось саме собою, як і завжди. Тільки я вже спостерігав.
Мій світ функціонував сам по собі. Дружина знов не вимила посуд, син дивився крізь мене коли вітався, я увімкнув телевізор.
Я спостерігав як на шоу “Шустера” піднімали важливі питання і здавалось, я вже зрозумів для чого. Багато таких як я, що відчувають несправедливість.
Моє життя потребує справедливості, захищеності, безпеки. На моє життя полюють, його хочуть відібрати.
Якщо це все правда, і моє життя таке цінне, бо я маю власність, сімью, я живу у суспільстві. Якщо це так небезпечно - нема нічого простішого змінити життя.
Сьогодні, у страсну п’ятницю в мене вперше не боліло в грудях.
Я вирішив спробувати жити безпечно, спокійно. Я вирішив мріяти і спробувати бути корисним. Я вирішив не боятись.
Я почав шукати в мережі дешевій дім. Самий дешевий, і який зможу зробити своїми руками.
Це було так просто, що я відразу почав мріяти.
Телебачення виявляло несправедливість і закарбовувало безвихідь, але вже не в моїй голові. Я знав що робити.
Я роздрукував фото велодому, і почав розраховувати матеріали. Нарешті мені стала у пригоді освіта.
Я засинав щасливим равликом. Одразу з’явились плани. Подумки я вивчав буддизм і говорив англійською мовою.
Мені стали потрібні книжки і сонячне світло.
Я був цікавий, гарно вдягнений, самодостатній. В мене було багато часу. Я бачив світ.
Саме головне я перестав боятись несправедливості. Мені нічого було захищати. Я всім міг поділитись. Я все міг віддати і зробити собі ще.
Я заснув прямо під зорями.
Додав counterpropaganda 20 квітня 2011
Про автора
Вивчаємо пропаганду ХХ-ХХІ сторіччя. Аналізуємо і створюємо контрпропаганду. Користуємося надбаннями людства та власними ідеями. пишемо твір.
