Автори / author@ counterpropaganda.in.ua / Подарунок (фантазія)
Ця новина не дісталась ЗМІ. Хоча деякі журналісти констатували, що графік заходів приурочених до Свята Незалежності суттєво змінений від запланованого. Весь ранок до маєтку прибували машини високопосадовців, всі вони були знервовані та не спілкувались з пресою.
Якщо б до камер спостереження "об'єкту №1" підключилась якась опозиційна телекомпанія, то на наступний день, вони з легкістю б купили собі супутник.
Навіть у квітні сорок п’ятого, у берлінському бункері Гітлера панувала більш радісна атмосфера ніж там.
З самого ранку, ретельно сплановану гармонію внутрішнього двору маєтку, методично ґвалтували спеціалісті таємної поліції. Кожен кущик, камінчик на стежці, вулик під солом’яною стріхою, були назавжди відлучені від фен-шую.
Пригнічений господар стояв біля вікна і нервово споглядав за тим, як безжалісно і холоднокровно руйнують притулок його душевного спокою.
Охорона, служки, помічники підкорюючись інстинкту самозбереження намагались бути якнайдалі від епіцентру подій. Тільки ті, кому наказом стверджено знаходитись біля "тіла №1", приречено ховали погляд, хоча він і не намагався з кимось із них зустрітися очима.
За столом у кабінеті сидів прищавий хлопець з ноутбуком. Краєм ока президент помітив, як той напружено зітхнув, козявка вилетіла у нього із носа, і застрягла у клавіатурі. Хлопець автоматично підхопив її золотим ножем для паперу і справно відправив у рота.
Президент покликав охоронця.
- Що цей робить?
Спитав він ледь голосно.
- Сканує на жучки, - коротко відповів бодігард.
- Забери зі стола ножа та викинь!
Охоронець забрав із рук молодика ніж та сховав у кишеню. Хлопець, зосереджений на роботі, навіть вухом не повів. У його «твіттері» з’явився напис: «тільки шо колупався у носі золотим президентським причандаллям».
Щось відбулось, щось важливе та невідворотне. Навіть зараз, під час коротких перемовин з охоронцем президент помітив - погляд у того був якийсь зверхній, без поваги. Хлопець дивися так ніби допомагав немічному.
А може мені здається, - подумав він, - я сам захотів побути на самоті, та все осмислити, а треба бути серед людей, так спокійніше.
Відчувши крайню потребу, побачити страх та відданість в чужих очах, президент повернувся до зали, де присутні похапцем звелись на ноги при його появі.
- Що ти скажеш? – звернувся він до самої ближчої.
Жінка одягнена у піджак оторочений срібними монетками, скоромовкою залепетала.
- Є така історія, але це середньовіччя, це все не так, співпадає тільки ніж, і напис, і подушка, але це все не те. Я не знаю при чому тут я, я ж не приймаю рішень.
Всі бачили страх в очах жінки, але до президента цей страх ніяк не відносився. Вона боялась за себе.
- Я звільняюсь, досить, я стомилась, - несподівано вимовила вона. Я більш за всіх постраждала, буду займатись творчістю, писати, звісно це не те до чого я вже звикла.
Всі присутні бачили, що жінка промовляє всі слова до себе, і це було неввічливо і зухвало відносно "особи №1".
- Сьогодні вдалий день, щоб зі всім покінчити і піти з гідністю. Я зробила достатньо.
Президент слухав жінку з відкритим ротом. Він вже пожалкував що спитав її першою.
Невже за той час, що він провів за дверима всі навколо встигли прийняти рішення. А може вони приїхали до нього вже все вирішивши? – подумав він.
- Добре йди!
Президент повернувся до присутніх. Це були люди, наділені владою, звиклі наказувати та підкорятись тільки йому. Питання було у не силі, сильними і впевненими всі вони видавались тільки з екранів телевізорів. Президент чудово знав бо сам був таким. У всіх цих людей, до сьогоднішнього дня був сенс служити йому і вони справно конвертували її і наділяли сенсом службу інших людей собі. Це була не президентська думка, але в його голові все ж промайнуло: - вся справа у сенсі.
- Нехай йде.
Промовив він тихо.
- Хтось з вас скаже що відбувається?
Він повернувся до людей у формі. Вони мовчали.
- Чому ти не скинеш окуляри? - президент звернувся до керівника спецслужб.
- Я думаю треба найняти охоронцями китайців? – не відповідаючи на запитання, промовив той. – Чи інших азіатів або чорношкірих, їх можна буде тільки підкупити, що не виключено, але до цього ми вже давно звикли. Я телефонував у посольство Китаю, ті пообіцяли.
Президент насупив брови і уявив себе в оточені вузькооких охоронців. По очах присутніх він побачив, що всі робили те саме – уявляли його серед китайців.
- А вони бувають високі? Ну не такі маленькі? Мені ж треба буде йти з ними до людей.
Керівник спецслужб знизував плечима, та задоволений своєю думкою, замовк.
У дверях з’явився слідчий. Всі повернулись до нього обличчям. Це був огрядний мужчина, років тридцяти. Цілий ранок він опитував прислугу та бодігардів, марно сподіваючись на чистосердечне признання. Ні камери спостереження, ні покази свідків не відкрили таємницю злочину.
- Роман Петрович, є що доповісти? – зорієнтувався міліцейський міністр. Хоча в приміщенні було прохолодно – міністр змок від поту і ніяк не наважувався розправити білизну під формою. Страшенно свербіло між ногами, міністр ледь чутно пританцьовував.
Роман Петрович - слідчий вищої кваліфікації, з особливо важливих питань. В нього була бездоганна репутація і він звик доповідати вищому керівництву, але ця справа виявилась вже занадто особливою. Злочину, як такого не було. Відбувся факт погрози, залякування - інспірація злочину. В звичайних умовах, з рядовими громадянами, якщо таке трапляється, міліцію, а тим паче прокуратуру, не долучають до моменту коли цей ніж не встромлять у потерпілого.
Роману Петровичу вперше в житті було приємно визнавати свою непрофесійність.
- Під час опитування підозрюваних по справі, зловмисника не виявлено. Також, ми не маємо мотиву, - почав він. Невідомий назвався «касперітом». За даними служби держбезпеки, «касперіти» - це скоріш Інтернет ресурс а не секта. Домен зареєстровано на приватну особу, псевдонім Каспер, за послуги сплачено анонімно. На безкоштовному хостінгу розміщена одна HTML-сторінка з білим текстом на чорному фоні, текст перекладено п’ятдесят двома мовами.
Роман Петрович витяг аркуш паперу і прочитав:
Українською звучить так: «Смертний вирок чекає на кожного хто живий, але тільки герой побачить у цьому сенс і з гідністю виконає своє призначення».
Слідчий перегорнув аркуш паперу і продовжив.
- Цю довідку підготували у інформаційному відділі. Погрози на вбивство, вищому керівництву держави надходять регулярно по всьому світу. Серед реалізованих, приводять данні по США – це випадки вбивства вищого керівництва держави.
* Авраам Лінкольн (1809-1865). Вбитий агентом плантаторів.
* Джеймс Абрам Гарфілд (1831-1881). Смертельно поранений під час замаху.
* Вільям Мак-Кінлі (1843-1901). Вбито анархістом.
* Джон Фіцджеральд Кеннеді (1917-1963). Застрелений в Далласі, штат Техас.
- Аналогічний інцидент, який наразі розслідується закінчився загибеллю потерпілого. Це відбулось 28 квітня 1192 року, у Палестині, з єрусалимським королем Конрадом Монферратським. Його вбивство пов’язують із зловісним орденом асасинів. Історичну подію взято до уваги тому, що тільки асасини шукали своїх жертв серед можновладців, та виконували вирок за допомогою кинджалів, коли жертва не додержувалась їх вимог.
- Яка вірогідність того, що зловмисники зможуть здійснити задумане? – втрутився у монолог слідчого міністр.
- Беручи до уваги те, що злочинцям вдалось організувати доставку кинджалу прямо у спальню президента та покласти його на подушку разом з посланням, вони мають необмежені можливості. Адже вони, чи він могли вбити президента вже цієї ночі.
- То мене заріжуть? Так?! Навіщо тоді потрібні всі ви?! – коли президент вирячивши очі кричав, його гості нічого не заперечували.
- Хто?! Хто може пройти крізь мою охорону? Мене захищають тисячі людей!
- Так отож, - вторив йому слідчий. - Факт вже відбувся, нічого не поробиш, - констатував він і запитав звертаючись до міністра, ніби президент порожнє місце. - Я можу продовжувати свою роботу?
- Так продовжуйте! Мені теж треба йти пане президент, щоб все контролювати особисто. – Сказав міністр.
Весь натовп колихнувся в його сторону, ближче до виходу.
- Так! Так! Всі йдіть! Геть!
"Об'єкт №1" залишився на самоті у пустій, величезній залі. В голові крутилось одне слово: «Маячня». Як могло відбутися так, що йому загрожували. Йому! І чому? Це повна маячня! Маячня була і в тім, що погрози були дивні. Він повинен був правити державою по справедливості. Це дурні слова. Ніхто, ніколи не правив державою по справедливості. Як це зробити? Віддавати свої статки людям?! Я що Ісус?!
Із кабінету вийшла оперативна група. Задоволена пика та відстобурчена кишеня прищавого юнака вказував на те, що президента пограбували. Він хотів зупинити зухвальця, але хлопець дивився не відводячи погляд ніби чекав на це.
Через хвилину у "твіттері" з’явився напис під фото кам’яної чорнильниці: «маю тепер сувенір від №1».
Президент раптом усвідомив, що постійно оточений чужими людьми. Йому здалось що будь хто, зараз, в домі, може зарізати його просто так, із цікавості.
В голові звучав напис зачитаний слідчим: «Смертний вирок чекає на кожного хто живий, але тільки герой побачить у цьому сенс і з гідністю виконає своє призначення».
Президент раптом усвідомив, що його існування позбавили сенсу. Таке вже відбувалось не раз та завжди був шанс його повернути, бо сенс був у владі. Що ж сталось тепер? Влада в нього залишилась, та ж сама, він на самій вершині, необмежений в своїх діях нічим. І що? Як так трапилось, що через те, що на його подушку, набиту коштовним гагачим пухом, хтось поклав ніж і записку - його влада вже не мала ні для кого сенсу.
Вперше за довгі роки президент замислився над тим, що йому невідоме майбутнє. Всіх навкруги влаштовували відомі, логічні речі. Смерть від хвороби – влаштовує, нещасний випадок - гаразд. Йому часто погрожували, на нього неодноразово здійснювали замахи, і все це було відомими речами. Навіть коли погрози походили від божевільних, було відомо, що вони божевільні. А це? Маячня!
Президент вийшов на лужок та впевнено зателефонував.
- Давай китайців, нехай ця падлюка знає, що мене не залякати!
Цього дня Свято Незалежності Країни потрапило у всі випуски новин Світу. Всі про нього говорили, його коментували, та прогнозували в зв’язку з ним майбутнє Країни.
Збіг чи ні, але фінансові ринки пожвавились – «азіатський тигр» знов стрибнув у гору на радість змученим землетрусом японцям.
А у "твіттері" з’явився напис під фото, де переляканий білий чоловік, стоїть на площі в оточені маленьких китайців: «це мій, Тобі подарунок, люба Країна»
Додав counterpropaganda 26 серпня 2011
Про автора
Вивчаємо пропаганду ХХ-ХХІ сторіччя. Аналізуємо і створюємо контрпропаганду. Користуємося надбаннями людства та власними ідеями. пишемо твір.
