Автори / Олена Михайленко / Поезії
* * *
навіщо мені всі небесні тіла
коли в мене тіло
твоє
в голові
в моїй голові є
твоя голова
твоя голова і думки головні
про сутність,
сукупність,
свідомість й
самотність
* * *
тихо співає
тихо
баба спиває
лихо
котить яйцем
по тім'ї
друзі мої зникають
йдуть
(бо надворі вечір)
спати в щасливі
сім’ї
* * *
«дивись,
навіть тінь твоя
землю зігріла... »
Є. Ш.
призначення очей —
вiдволiкати ніч
призначення ночей —
лишати віч-на-віч
бджоли — робити мед
секунд — іти вперед
токати
ре мінор —
торкати
міокард
* * *
iнкрустацiя
ластовинням
розпочнеться
на перше квітня
бережи саморобне
серце
помаранчеве i
грайливе
що натруджується,
бо тягне
за собою
на ланцюгові
щось холодне
слизьке
й окате
наче рибу
бліду
i чисту
* * *
«висловити почуття —
немов розпеленати
маленьку дитину
на холодному повiтрi...»
Р.Ф.
не граю в футбол,
баскетбол,
волейбол,
на басу
хой! зимо,
дивись,
я до тебе
дівчатко
маленьке
везу
аби ти його закрутила,
убила,
звела,
заховала у сніг,
заморозила,
заколисала
щоб чорнії коси її
сивими стали
карі очі її
перестали
бути тільки її очами
бо вона того варта
вона того варта
є що втрачати
* * *
важчали речі
у літніх людей
дерево
знесло
духмяне
яйце
місяця
місяць схилився у став
і розглядав
своє мертве лице
день перестав шуміти
день
іти
перестав
* * *
золоте, червоне, чорне, срібне
почалося літо непотрібне
всі розмови —
наче монологи
всі дороги —
наче манускрипти
чорну кров свою сховаю глибше
срібну кров свою віддам до краплі
й золоту свою віддам до краплі
кров червона поміняє ритми
кров червона справжня закипить
* * *
жінки на високих підборах
похитуються, мов жирафи
такі нестійкі та ніжні
купую чутливу плівку
і довго сиджу в інеті
а що ще робити з грішми
на що витрачати час?
найкращий вид самогубства
напевно стрибати
з даху
ще можна включити газ
тоді, коли одяг знятий
між нами лише лишай
самотності
язви страху
і джаз
* * *
впала
на ліжко
знесилена
спала
нервово
розкинувши
руки
волосся
скуйовджене
снилося
наче
гойдалася
гойдалка в небо зривалася
в небо ногами впиралася
стукала в небо ногами
так, що дощі почались
* * *
я — київ, я стомилася від себе
я пліснявію гола просто неба
бо дощ іде по вулицях моїх
плачі співає сірі та сумні
ми ні на що не здатні, окрім сліз
вода іде з майдану на узвіз
вода бліда в артеріях моїх
бліда вода попри критичні дні
* * *
А містом йдуть чутки
В повітрі вже вирує
Всі хочуть подивитись
На той вогонь чудний
Що світло
Й біль дарує
І залишає попіл
Я —
Пломінь той дурний
Що біль дарує
Й світло
А містом йдуть чутки
Що я вогнем вагітна
* * *
що це за видиво суне
хто онде лізе рогатий
схоже, тролейбус при-
«п'ятий»
злим павутинням до неба
саме його нам і треба
гуркіт і курява, крики
стогне, двигтить під ногами
наче прокинувсь еребус
гомін і лемент великий
мила, не бійсь, то тролейбус
виїхав нагло з-за рогу
сірий, мов день, недолугий
небо взялося за роги
й наче б то оре дорогу
імпровізованим плугом
* * *
теплі тіла дерев
плетиво протиріч
я — біла риба — день
ти — хвора риба — ніч
ти — не живий, ти — мрець
фарба і формалін
навіть коли ми вдвох
кожен із нас один
груба бездумна плоть
дикий гарячий рух
кожен твій рух углиб
з нас витрясає дух
душу із мене геть
крихти життя і ті
ти убиваєш нас
ми вже легкі й пусті
геть від самих себе
далі і далі
ми
* * *
я не аліса
не лоліта
не целюлозна
не елітна
не целюлітна
не шукаю
поліграфічні
кращі фірми
порнографічні
кращі фільми
я піна
я не афродіта
я зникну
через
сім
секунд
піду в пісок
піду у ґрунт
я не феміна
я
фініта
* * *
ось риба брунатна
і ось
брунатна ріка тече
ти стій, не торкайся
тут
га?ряче
тут пече
тут ріки каво?ві,
повні
солодкої чорної крові
мі?cта
тут тісно
тісно мені
існують такі любові,
що душу випалюють
згу?бні любові й сумні
в жилах вирує лють
нехристиянська
з кров’ю її зіллю
у маріанську
впадину
відчаю
вичавлю
з себе гадину
трохи солоної крові
в приторнї хвилі
трохи піску, але справжнього
в очі брехливі
ріки кавові, цу?крові береги —
ось вам картина пекла
я не брунатна риба,
я не двожильна, любий
хоч і запекла
так, золотій рибині
місця немає в брунатній ріці
вона задихнеться
в вершках, в гарячому молоці
втоне
зпечеться
в брунатній ріці
втоне
розтане
її не стане
* * *
«в тебе очі святої терези
щось в тобі від святої терези
може те, що ти теж
давно мертва…»
Є. Ш.
чорніє
кров
у венах,
кипить,
немов смола,
бо я сама
собі
пробачить
не змогла
те, що тобі
не вірю
* * *
серце — червона рибина
знову тікає до тебе
в синій
в блакитний
до моря
в синій
в блакитний
до неба
там вони плавають разом
синя й червона
рибини
синя —
твоє
мертве
серце
синє з блакитних глибин
* * *
«хочу бути з тобою,
але хочу бути собою...»
Г.М.
доторкнися
до мене —
кричу
кожним порухом
подихом
доторкнись до тих місць
що не є
ерогенними зонами
кілометрами вкрадений
прагну
тебе
закортіло
тіла
мертвого
наче
душею
торкнися
мене
* * *
«...плями болю...»
А.Ш.
об неба сірий камінь точильний неба
гострила погляд — на тебе
дивитись
тобі у вічі
устигла двічі
прийти у відчай
аж поки ти прийшов
до нестями
ті білі плями
на мапі обличчя
то не відкриті ще континенти болю
* * *
запах меду,
землі і смоли,
і горілого хлібу
в цьому місті
я наново
вчусь
розмовляти
ніби
божевільна,
як місто твоє,
як трамваї повільна.
це отруйне повітря
пропахло
коханням свавільним...
наче в саванах білих
чорніються мощі
акацій...
говори, говори,
бо зі мною мовчати не можна,
бо я стану боятися,
буду безбожно тривожна.
і почнеться трагічно-комічний танок сублімацій
так бажаю контакту, що навіть торкнутися мушу
примітивною близькістю вбити надскладність байдужу
тільки краще було б, якби знову ти міг
говорити...
* * *
Я жию у Львові
В поганому домі
Сплю мало
Сплю долі
Я — кістка птаха, наповнена ртуттю
По суті
Вже кілька днів
Життя —
Там, де ти
Людинозалежна
Багато магазинів книжкових
І нема куди
Сміття
Кидати
* * *
ви-
та-
ту-
ю-
ю
твій телефон
на собі —
буде
стильно
і
бу-
ду
ту-
ю
ніцше читать
у-
кра-
їн-
сько-
ю
щоби
вільно
у-
кра-
їн-
сько-
ю
говорити
з тобов
це любов
* * *
ніч притаїлася
мов заєць
лишень прядуть
тремтливі вуха
лишень тремтить
вологий видих
ніч причаїлася
і слуха
як калатає
хворе
серце
ніч пробіга
мов чорний заєць
і залишає
круглі зорі
блискучі
тверді
і охайні
катає
котяшки
прозорі
і калатає
калатає
ніч полюватиме
на зайця
немов
на близнюка
в калюжі
ніч притаїлася
на зайця
ворожі
чорні
хижі
дужі
холодні тіні
в небі синім
спостерігають
за процесом
і калатає
хворе
серце
* * *
Я тихо думаю, а ти проходиш повз
Мої думки, почувши, зупиняєшся
Підслухавши — на хвильку переймаєшся
І втомлюєшся, і проходиш повз
* * *
осінь завжди робила так
навіть коли я була
дитина
навіть коли я була
невинна
осінь робила зі мною так
Додав Sh.Ocean 11 жовтня 2011
Про автора
Публикації в різних журналах, альманахах, газетах, збірках («Четвер», «Сходження», «Litera Dnepr», «Контрабанда», «Світлотінь», «Пролог», в книзі Артема Захарченка «Чумацька траса», в збірці «Революційна поезія, №2» і т.ін.).
