Учасники

Потік Афіші Товари Інформація

Олесь Ульяненко

Олесь Ульяненко — прозаїк, поет.
Народився 8 травня 1962 р. у м. Хорол на Полтавщині. Навчався у Лубенському медучилищі, моршколі (закінчив її 1980 р.). Працював на шахті, електриком, слюсарем, монтажником, вантажником, служив у війську і катувався по лікарнях. Згодом співпрацював із часописами та телебаченням. Лауреат премії «Благовіст» (1995) та державної Малої Шевченківської премії ім. Т. Шевченка за 1997 р. (за роман «Сталінка»). Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Живе у Києві.
Олесь Ульяненко — автор книг прози: «Зимова повість: Роман» (К.: Спілка письменників України, 1994), «Сталінка: Роман, оповідання» (Львів: Кальварія, 2000), «Вогненне око: Роман» (К.: Укр. письменник, 1997), багатьох оповідань та поезій, цікаві добірки якої вміщені, зокрема, на сторінках газети «Слово» (1992. — Ч.4, 15-16). Має у творчому доробку і неопублікований роман «Дофін сатани».
         Його романи надруковані: «Зимова повість» — в «Українських проблемах» (1994. — Ч.1), «Сталінка» та «Вогненне око» — у «Сучасності» (відповідно: 1994. — Ч.9 та 1997. — Ч.4-5), а «Богемна рапсодія» та «Син тіні» — у «Кур'єрі Кривбасу» (відповідно: 1999. — Ч.119-121 та 2002. — Ч.146-147). Фрагменти з романів «Сталінка» були вміщені у гезаті «Слово» (1992. — Ч.22), з «Вогненного ока» (під назвою «Око») — у «Світо-виді» (1994. — Ч.4), а з «Передчуття» — в «Авжеж!» (1991. — Ч.4).
          Оповідання Олеся надруковані у журналах «Україна» (1992. — Ч.31; 1995. — Ч.11-12), «Кур'єр Кривбасу» (1998. — Ч.95-96, 103; 1999. — Ч.114;2000. — Ч.128; 2001. — Ч.135), газетах «Слово» (1992. — Ч.13-22), «Киевские ведомости» (1997. — 15 июля, 2 сент.) та ін.
Його твори ввійшли до антологій: «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (1995: уривок з роману «Сталінка»), «Квіти в темній кімнаті» (1997: новела «Угода»), хрестоматійного додатка «МУЕАЛ» (Плерома. — 1998. — Ч.З: уривок з роману «Сталінка») та хрестоматії «Українське слово» (2001. — Кн.4: уривки з роману «Сталінка»)
Його проза перекладена англійською (оповідання «Наказ» (у перекладі — «Orders») опубліковане в антології «Two Lands, New Visions», 1998), вірменською (оповідання «Антисеміт» надруковане у журналі «Ґерун» («Весна») (1999. — Nr.4) та німецькою (уривки з роману «Вогненне око» вміщені в антології «Ein Rosenbrunnen», 1998) мовами.
          Особливо вражаючим твором Олеся Ульяненка є роман «Сталінка», в якому письменник змальовує соціальне дно одного з київських районів — Сталінки. Його герої, кинуті на суспільне дно, живуть і гинуть лише фізично, про духовність їм взагалі нічого не відомо, вона для них фактично не існує, і, власне, цим вони й викликають до себе велике співчуття, а смерть їхня бачиться чи не єдиним порятунком і визволенням. Та серед суцільних червоно-чорних кольорів у творі яскравим сонячним промінням видаються одинокі епізоди в житті героїв, описані з неймовірним теплом і ліризмом, які ще сильніше дисонують із похмурим масивом подій.
У «Сталінці» приваблює і плетиво самої прози, шалені переходи і перепади тональності та настроїв. Олесь тут тонко відтворює нервову, порвану й галюцинаційну дійсність, і його художнє слово немовби зливається з реальним світом, стає органічною цілісністю. Це те, на мою думку, що є одним із здобутків у прозі нового покоління літераторів. Без перебільшення кажучи, проза Олеся Ульяненка — це справжня стихія. Мені вона нерідко асоціюється з велетенським потоком води, який несеться вузенькими вуличками міста, змітаючи на своєму шляху людей, різні речі, бруд та нечистоти.
           Олесь постійно досліджує пекло життя та психологію смерті. Розкриттю психології смерті він присвятив цілий цикл романів — «Зимова повість» (1994), «Передчуття» (це перший великий твір письменника, який він втратив) та «Богемна рапсодія» (1999).
Новела «Молитва» вперше надрукована в часописі «Визвольний шлях» (1991. — Ч.9), відтак — в «Чумацькому шляху» (1992. — Ч.1), «Жиган» — у Кур'єрі Кривбасу» (1998. — Ч.103), «Угода» — у «Дзвоні» (1995. — Ч.9) та Кур'єрі Кривбасу» (1995. — Ч.32).

У 2009 році роман «Жінка його мрії» за висновком Національної експертної комісії з питань моралі був визнаним порнографічним, книгу вилучено з обігу. Порнографією роман визнала експерт Нацкомморалі Варвара Опанасівна Ковальська, яка не є філологом за освітою. Це викликало незадоволення української інтелігенції. Особливо обурили українську культурну спільноту граматичні помилки у тексті цього висновку, а також абсурдні звинувачення письменника у надмірній майстерності зображення еротичних сцен. Незалежна комісія, що складається з відомих літературознавців, не знайшла в романі жодних ознак порнографії. Голова Національної спілки письменників України, а також Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України Володимир Яворівський написав звернення до Нацкомморалі, де закликав «не виставляти Комісію на посміховисько, а знайти цивілізований вихід із ситуації, що склалася», а також повідомив: «Вважаю Ваше рішення таким, що завдає шкоди свободі творчості в Україні, яке вимагає хуторянського „пуританства“ „совдепівських“ часів». Члени самої Нацкомморалі теж не погодились з висновком В. О. Ковальської — про це заявили пресі Андрій Курков та Павло Мовчан. Навіть керівництво Нацкомморалі не вважає її висновок рішенням комісії і заявляє по свою непричетність. Але щоби повернути книгу на полиці, письменник вимушений оскаржувати висновок в суді. Оскільки в романі немає ознак порнографії, багато хто вважає, що заборона книжки має політичне підґрунтя.

В грудні 2009 була опублікована наступна книжка Олеся Ульяненка -- кримінальна мелодрама "Там, де Південь".

На квітень 2010 заплановане нове видання "Жінки його мрії"; його презентація відбудеться у вигляді театральної вистави.