Автори / Оля Лев / Щоденник моря

Лягаю в ліжкоморе, вкриваюсь солоною хвилею, віддаюсь солодкому меморісерфінгу, заплющую повіки, як закривають тьмяну завісу в старому театрі, відкривається панорама Львова і дві заспиртовані вишні ощасливлюють двох коханців на високому замку і їхню таємницю...
Торкаюсь червоними нігтями морського дна...АХ!!... там ці слизькі медузи.... хех), згадую про свою музу. Прогнала цю шльондру вже давно, а вона (артистка!) грає нещасну роль вигнанця (класика жанру)... знову п"яна, нечесана прийшла до мене - жалюгідне видовище. Тікай! Не буду! Лише серфінг! І табу на всі вірші і прозу!
І море викидує мене на берег, де пісок пам"яті просіюється крізь мене, мої коліна..., на яких спав кучерявий малюк дорогою, а я розповідала йому трольну казочку...Скрипалі під левом на Ринковій площі і твій зачарований погляд зупиняє ту мить... Te amo...
Ідемо, нас море чекає. зробимо фото, закинемо їх осінню в сіті, ловитимемо мокрі спогади.. Ідемо, моя "розкомплексована" музо )))
Відкриваю завісу з очей... на мене здивовано дивиться небо, виблискує мені в очі срібним літаком. А мої спогади, як кораблі, не полетять, так хоч поплавають (хах.. перефраза Земфіри).
Ці спогади п"янять сильніше, ніж останньодзвінкове вино. Не можу з ними ліниво лежати і засмагати. Іду на дно, станцюю там сп"яна дике танго. Тверезію, знову виринаю. Лише очі, вуха ще тонуть. Чую лиш своє скурене дихання.
Я дихаю словами "Te amo".
Я плачу словами "Je t'aime".
Ти - мій кучерявий індикатор функції "Життя".
Твій позичений Бандеросівський аромат втиснувся в пам"ять моєї шкіри. Молюсь, щоб сонце випекло його з мембран, вітер здув із вен.
Ідемо, моя п"янице, музо, знову в море, як на війну. Позбираємо дрібні ракушки. складемо каталог малих слів, з яких, можливо, виросте колись велике й сильне "НІ!!!"
Залишилось знайти однОГО колючОГО рапана (саме так, у чоловічому роді хаха)
Із жовтих сторінок сонця перейду на блакитні неба. Може, колись зважусь на зелені моря, лише не хочу на сірі дощу.
Чому моя пам"ять не фіксує той момент, коли моє серце реінкарнували в модель "Дуос"?????
А тепер...
А тепер фантомна Емі Вайнхаус не живе в моєму телефоні... АААААААААААААААА! дайте хтось мені маленький неіграшковий пістолет!!!
Занурююсь в глибини, знаходжу там себе з ідіотською усмішкою, втоплену в твоїх очах, розіп"яту твоїм голосом.
Із моторошним спокоєм моргового санітара піднімаю себе із дна, засипаю рани пляжним піском, із спогадів висушую на сонці екібану... Усвідомлюю усю марну жілюгідність такої реанімації. Молюсь на воскресіння.
Спустошена душа. Трагедія на висоті американських гірок. Лечу вниз з режиму "Дуос" поза межі досяжності. Не знаю сьогоднішньої дати.
Розчаровують стереотипи в черепних коробках російськомовного населення цього узбережжя. Вганяють в істеричний ступор погруддя леніна в депресивних дворах. Дратує обман, коли на обгортках цукерок чорвоніють вишні, а в середині буріє не надто вдалий синтетичний смак мутантів. Хочу знову бути безсоромно щасливою.
Знаю, скоро цей бруд змиється із розслабленого літом серця, як засмага до мого нового року. Медитація на піску. Абстрагування від двоногих закомплексованих страхів. Є лише я та море, а червоні корали на засмаглому мідному тілі все ж таки вселяють надію на радість.
Сьогодні на морі теплі хвилі. А в моєму телефоні і ліжку - крижаний штиль. Я підкорю ці хвилі сьогодні.
А ти...
Ти - вже не моя історія.
Долаю себе, вростаю в далекий простір моря, заплутуюсь в риболовецькі сіті, відпочиваю в екстрімі, граю в гру "Спрогнозуй реакцію кожного страху на березі" )) Весело!.Ох! Виявляється,на цьому зсунутому бурому березі все ж є рятувальний пункт! SOS!!!
НІ!!!
Рятую себе сама.
А ти... Ти - вже не моя історія.
Щорічний ритуал прощання з морем: впаду в його обійми, пргошепочу "Я повернусь". У відповідь хвилі виплещуть: "Повертайся кращою". ОК.
Крижаний спокій шкіри охолодить солоні краплі. Я зроблю з них буси, повезу коханій сувенір.
Мачо курить і розповідає про вожату й медсестру. Навіщо? Не потрібно мені щось доводити. Я й так знаю (ой! ЗНАЛА!!, ), що ти найкращий. Як на коліні повільно затягується рана, так і "ти" плавно переходиш у "він".
Подякую морю за одужання.

Додав Ola Lev 30 грудня 2012

Про автора

Сміється наді мною моє Я) Мерзнуть думки без йоду в раціоні.