Автори / Микола Сухомозський / Ментальна інфекція
Персональный сайт: http://suhomozskiy.ru/
Журналістська доля склалася так (диплом плюсвовчий квиток), що впродовж двох десятиліть довелося мандрувати Середньою Азією, Уралом, Крайньою Північчю. Набачився і начитався ген-бо всякого: від колективного самоспалення юних дівчат до листівок “Умиємо вірмен російською кров‘ю” (зазначу: росіянами вважалися усі білолиці, та й били, як у тому анекдоті, не по паспорту, а по писку).
Не дивно, що, починаючи з перебудовних вітрів, пізніше уже й повернувшись до України, особливу зацікавленість викликали і викликають матеріали про діаспору (щоправда, на берегах Дніпра переймаються майже виключно канадо-штатівськими земляками). Отож, коли до рук потрапив журнал “Сучасність” (№12, 2008), у першу чергу ознайомився з фрагментами з листування Юрія Шевельова з Оксаною Забужко (чи – навпаки?). І не міг не пригадати – теж грудневе! - інтерв‘ю письменниці, яке, як на погляд автора, входило в разючий контррезонанс з щойно прочитаним.
Зацитую те й інше.
З листа Оксани Забужко заокеанському другові від 24 грудня 1997 р. (“Сучасність”, №12, 2008, стор. 67): “Ви, виявляється, досі лояльно читаєте “Літературну Україну”! Юрію Володимировичу, ...благаю: киньте! Читайте... тільки не цей розсадник ментальної інфекції (а точніше - трупного яду): їхня інформація не просто викривлена – злоякісно (синдром туберкульозника, що плює іншим у тарілки), і від такої “перверзії” треба “на ґвалт” ізолюватись, якщо хочете заощадити на душевному здоров‘ї”.
Відповідь Юрія Шевельова від 2 лютого 1998 р. (там же, стор. 68): “Не без Вашого впливу американський дєдушка зрікся ЛУ і від нового року очистився з попередніх спілчанських бацил і міазмів. Рапортую слухняно, що в цьому домі більше ЛУ нема. ...Я без газети і дуже тим тішуся”.
Оксана Забужко – Юрію Шевельову (там же, стор. 70): “Дозвольте Вас гаряче і з цілого серця привітати з припиненням передплати на “Літературну Україну”.
Нічого дивного чи неприйнятного в оцінках письменницею газети, звичайно, немає: кожен має право на власну точку зору, яку і обстоює. Якби... Якби не одне “але”...
Тримаю в руках “Літературну Україну” за 18 грудня 2008 р. Усю п‘яту шпальту “розсадника трупного яду” і “ментальної інфекції” обіймає ... розлоге інтерв‘ю пані Оксани (та ще й з “бунтівним” портретом!) журналістці Анні Лобановській.
Як же так?! Що за “перверзія”?!!
Чи, може, “розсадник” за минулі роки (до речі, за словами очевидців, у той час у спілці і газеті домінували демократи-рухівці) перетворився на “оранжерею”? Тоді було б логічно бодай рядком у журналі про це нагадати. Насамперед враховуючи те, що обидві публікації йшли що називається впритул. Сумнівно, щоб пані Забужко, тручи лямку науковця Інституту філософії НАНУ, не знала елементарної речі.
Не виключений, щоправда, технічний збій: виноска при верстці випадково загубилася. Аби цю, цілком ймовірну, версію підтвердити, лише й залишається публічно виголосити добрі слова на адресу нинішньої “ЛУ” і зміну власної позиції з принципового як для літератора питання.
В іншому випадку, на превеликий жаль, виходить, що відома письменниця плюнула в тарілку, з якої потім сама й наїлася.
Додав Некерований 19 червня 2013
Про автора
З Пирятина. Закінчив Київський державний університет (1976) і Ташкентську вищу партійну школу (1986). Гарував у Туркменії, Узбекистані, на Уралі і Крайній Півночі Росії. Друкувався в журналах "Дніпро", "Ашхабад", "Яшлик", "ПіК", "Євроатлантика".
