Учасники

Потік Статті Інформація

Віталій Козаченко

Згоден з Євгенією Грін з приводу того, що писати про себе іноді не дуже цікаво, але ж на щастя так воно виходить, що, що б ми не писали, про себе не забуваємо ніколи. Зрозуміло, що йдеться не про «часові маркери», та не йдеться, мабуть, тому що вони зараз стрімко втрачають вагу: якщо раніше людина виховувалась подіями, за яких жила, і інформацією, що була доступною, то зараз кожен, кого не до кінця "лоботимізовано масовою культурою і чуттєвість якого не розтліто невідворотно схибнутим «вихованням почуттів», має шанс обрати собі добу. І більшість із нас так і роблять, і нічого, що не свідомо. Так і я, перед тим, як це збагнути, дозволив сформувати себе (ні, то дуже гучно і промовисто, краще: формувати) різним течіям, різним часам, що, мабуть, навіть краще, ніж один. І так воно на щастя вийшло (тут ще хочу висловити подяку моїм вчителям з літератури), що цими часами були дев’ятнадцяте століття з його Пушкіним, Достоєвським і Стендалем, і звісно двадцяте, яке я б розділив на три частини: перша — це Серебряный век, друга — п’ятдесяті-шістдесяті роки (тут звісно Гемінґвея слід виділити), між першою і третєю — Бродський, третя — вже те, що ми називаємо епохою постмодернізму, з її Рансайром, Андруховичем і Прохаськом. Тут можна продовжувати дуже довго, але зрозуміло вже так, що суміш досить дивно-різна. Та незважаючи на ту дивно-різність, я відчуваю її вплив як чогось одного. Можливо, тому що вона врешті створила одну людину (знову ж таки, не створила, а творить).

Ці зауваження в дужках мають за мету донести лише одну думку: мені ще не досить вражень, мені ще не досить вражінь, моя душа ще не «стучится в рай». Я ще нічого не зробив за своє життя (ну закінчив школу три дні тому, вступив до університету, але ж в тому нема творчості, то як у всіх). Мої співи, мої писання більше схожі на світло пропущене крізь ще не застигле скло. Сподіваюся воно застигне таким, яким я хочу (та не знаю, яким хочу, знаю без чіткості, а в дрібницях найчастіше найголовніше). Сподіваюся воно завжди буде прозорим і якась тоненька середня частина буде ідеально твердою (твердою й ідеальною), а навколо нехай все змінюється, бо це, мабуть, і зветься життям.