Дара Дашкевич

Іноді, коли я прокидаюсь зранку, я відчуваю ефемерність усього навколо: так, ніби сон — то лише фантазія надміру романтичних людей, а насправді, він реальний, як запах чаю чи холод, що радісно огортає тіло, коли скидаєш нарешті ковдру.

Хто я?

Вважаю, що щось пишу…

Повідомляю усім, що я звичайнісінька, хоча роблю це так, наче хочу сказати, що я особлива. Насправді я пересічна і у дечому навіть банальна, хоча мірки і градації банальності у всіх інші!

Цікавлюся неординарними особистостями. З часом дійшла, що лише страх і лінощі заважають стати такими усім.

Дуже хочу змінити світ, і роблю це щодня, коли прокидаюсь: адже щоранку ми вже не ті, що були звечора. Небо трошки синіше, усмішки: яскравіші, а сонце знаходить щораз нові засоби заявити про себе: то через дощ, то через зливу, то через нервового кондуктора.

Ношу із собою усмішку, як противогаз, для самозахисту. Діє. Рекомендую.