Учасники

Автори / Елеонора Сіндєєва / Скарб (уривки)

Скарб

(Уривки з роману, який став переможцем конкурсу «Євроформат - 2009»)

1

Деякі знакові події в нашому житті ми очікуємо роками, поклавшись на долю або чиюсь добру волю; деякі готуємо власними руками, невтомно, цеглинка за цеглинкою зводячи конструкцію, яка, як ми сподіваємося, існуватиме вічно. Але іноді трапляється своєрідне поєднання, коли наша готовність прийняти, наша відкритість світу, почуттям, людям, наше бажання поділитися поєднується з втручанням якоїсь вищої сили: бога-творця, Аллаха, Будди чи просто Провидіння – байдуже, головне, що дрібні різнорідні шматочки мозаїки в результаті дивовижних збігів обставин складаються в одну величезну картину неймовірної краси. На перший погляд може здатися, що її «складеність» зумовлює і її нестабільність, але це – ілюзія і міцністю мозаїчна картина не поступається іншим конструкціям, натомість несе в собі те, чого вони не мають - частинку магії, дива.

Мар'яна, проживши двадцять п'ять років свого сіро-посереднього життя, не вірила в подібне: ні в магію, ні в якесь провидіння, ні в бога-творця, ні в чорта і тому подібну лабуду. Мар'яна не вірила ні в інших людей, ні тим більше в себе, адже саму себе вона найобувала і розчаровувала найчастіше. Та й чому, власне, вона повинна була це робити? Вона взагалі не вірила в саме поняття «Віра», адже воно було відверто ідіотським і абсолютно нелогічним. Це був просто пісок, в який слабкі люди полюбляли ховати свої маленькі голови. По великому рахунку, вона не вірила і в саму логіку, вона просто нею скептично користувалася і перевіряла на власному досвіді. Їй було байдуже, як до цього ставилися інші, її навіть не зачіпали анекдоти про білявок, на кшталт: «Чому бог подарував білявці на одну звивину більше, ніж курці? Щоб вона не бігала по подвір'ї і не срала!», хоча вона сама, як не складно здогадатися, і була білявкою. Мар'яна нікому не намагалася нічого довести, ні своєю золотою медаллю в школі, ні своїм червоним дипломом в університеті, їй просто було до всього цього байдуже. І вже давно. Вона прожила лише двадцять п'ять років, однак почувалася на всі сорок. Вона втомилася від життя ще в п'ятнадцятирічному віці, саме тоді і спробувала з нього піти, невдало і незграбно, за що потім ще більше себе зненавиділа. Вона не вірила навіть в життя, тож про які вищі сили взагалі могла йти мова?

Скепсис почав заповнювати жили Мар'яни багато років тому і в підлітковому віці остаточно витіснив кров. Загалом в неї було цілком нормальне дитинство – не пасторальне, але і без глобальних розчарувань. Навіть період «покажи мені своє, а я тобі своє» у неї минув швидко і безболісно. Значну роль у цьому відіграла її бабця (дуже мудра і добра жінка, між іншим). Одного дня маленька Мар'янка прийшла до баби Віри, замислено покружляла навколо її ліжка і нарешті сказала: «Бабо Віро, а Грицько просить показати йому мою пісю». Старенька не розгубилася, тим більше, що за інтимними консультаціями до неї зверталися ледь не півмістечка, і відповіла: «Скажи йому, що якщо він побачить твою пісю, то йому очі повилазять». Порада виявилася надзвичайно ефективною, молодший на рік Грицько з непристойними пропозиціями більше не звертався і вирішив погіршити собі зір іншим більш приємним шляхом, а дівчинка вже вкотре помітила, що хлопці насправді дуже лякливі і тендітні створіння. Вони були простими як сірник, тому з ними було легко, а от дівчата її дратувала, бо Мар'яна люто ненавиділа бантики і ляльок, ігри в лікаря чи подружжя, сльози, а найбільше – платтячка, просто тому, що вони були вкрай незручними. Але батьки їх весь час вмовляннями-погрозами-плачем намагалися нап'ялити на неї, адже «дівчатка носять сукні». Щоправда, після тривалих щоденних баталій та нервових втрат з обох сторін, був знайдений компромісний варіант одягу – зручний для підкорення парканів зелений (щоправда, не хакі) халат з двома величезними кишенями. Вони і стали найбільшою розрадою Мар'янки, адже вміщували фактично УСЕ потрібне: недопалки, рогатку, гайки, гвіздки, пістолет, зламаний годинник, їдло та інший дитячий скарб. Так, з хлопцями було значно простіше.

На відміну від дитинства, підлітковий вік був для Мар'яни вкрай тяжким. Маленьке провінційне містечко, в якому всі практично знали один одного і безбожно пліткували, почало нестерпно давити їй на груди. Коли їй виповнилося п'ятнадцять, ситуація дійшла критичної межі – всюди був лише бруд, тупість, підлість, заздрість, обмеженість, злість, самотність, задуха. Життя здалося абсолютно безглуздим і нестерпним. Але Мар'яна залишилася в ньому, частково через випадковість, а частково через власне бажання. Вона залишила ненависне місто та розпочала самостійне життя, але з тих пір світ для неї змінився, саме тоді вона і перестала розмовляти з богом, а віру їй замінив скепсис.

Але все це було давно, все це було лише глибоко-преглибоко всередині, настільки глибоко, що ніхто навіть не підозрював, Мар'яна й сама нерідко лякалася цієї сірої безодні. Зовні ж все було зовсім інакше, не фешенебельно, але досить презентабельно. Мар'яна була класичним зразком self-made woman, наскільки це можна говорити про двадцятип'ятирічну дівчину. Вона всього досягала виключно завдяки своїм зусиллям – вирвалася з гнилого провінційного містечка і вступила до найкращого вузу регіону, вже на першому курсі завоювала повагу викладачів та однокурсників, блискучо закінчила виш і, відмовившись від аспірантури, вирушила підкорювати місто. Їй досить швидко це вдалося, ні, вона не стала зіркою, бо не прагнула цього, просто знайшла нормальну роботу, яка їй подобалася, хоча й не приносила багато грошей та винайняла непогану квартиру. В неї не було жодного таланту, що гнітило її найбільше, але вона була цілеспрямованою, працьовитою і могла бути чарівною, це все компенсувало.

2

Мар'яна не була яскравою красунею чи відвертою сексуальною курвою, не мала і чудової фігури (особливо була незадоволена формою своїх грудей), однак була досить симпатичною, мала гарні блакитні очі і загалом подобалася людям. Вона зустрічалася з різними чоловіками – гарними, розумними, талановитими, заможними, одруженими, працьовитими, дотепними (окрім дурних і самозакоханих, яких вона терпіти не могла), однак жоден з них не залишав жодної пошкрябини на її серці. Навіть якби вони хотіли, їм би все одно це не вдалося – вони були інородними тілами, а її захисний механізм працював безвідмовно. І лише одного разу він не те щоб відмовив, швидше був відключений нею самою – так в її юному житті з'явився В_І_Н – Максим. В_І_Н був симпатичним, розумним і дотепним водночас, з Н_И_М Мар'яні було легко, здавалося, що їхні зазубни і западинки вдало сходилися, Й_О_Г_О вона підпустила як нікого близько і навіть по-своєму кохала. Перша непомітна навіть озброєному оку, тріщинка з'явилася тоді, коли вони прийняли доленосне рішення жити разом, тоді вона по-справжньому і відключила свою сигналізацію, вперше вона поводилася не так як завжди і майже «втратила голову».

Спочатку все було просто чудово, аж занадто, аби бути правдою. Найзвичайнісінькі побутові речі, як-то приготування їдла, прання зловонних шкарпеток і трусиків, прибирання малесенької квартири зі старими важелезними меблями і низькою стелею, похід в „супермаркет” з довгими чергами, мінімальним вибором та здирницькими цінами здавалося органічним продовженням і породженням їх кохання. Додатковим оманливим чинником був і неймовірно чудовий та пристрасний секс. Бажання близькості захоплювало їх серця та в найнесподіваніших місцях, однак їм було байдуже і навіть найогидніша громадська безкоштовна параша чи більш-менш безлюдна місцина міського парку часом здавалася шикарним ложем з пелюстками троянд, балдахіном та шовковими простирадлами. У Мар’яни вперше в житті з'явилася якась подоба переконання, що світ став трішечки кращим, гармонійнішим, добрішим до неї. Тоді їй справді хотілося аби це сталося.

Однак не сталося. Час спливав. Шкарпетки „половинки” потроху почали підозріло тхнути, з'ясувалося, що з нечищеними зубами цілуватися не прикольно, розкидані по кімнаті речі чомусь почали страшенно дратувати, а головне – закралася підозра, що один любить/дає/цінує більше, ніж інший. Виявилося, що їх зазубни не так вже й пасують, що в чималій кількості питань їх думки розходяться, що „кохання усього життя” насправді вкрай егоїстичне, не розуміло її і не підтримувало.

Не те, щоб Мар'яна розчарувалася, просто все стало майже як завжди. Щоправда, довелося пройти всі стадії затухання стосунків. Сексу стало катастрофічно менше – з трьох-чотирьох „заходів” за день – до одного на тиждень/місяць. Оригінальних поз і місць теж поменшало і врешті-решт „акт близькості душ і тіл” перетворився на банальний „акт гігієни”. Тріщина розповзалася на очах. Мар'яна врешті-решт оговталася і зі злою посмішкою на обличчі знову констатувала, що навколо – всі підараси (козли, суки) і любов, насправді, схожа на дим від паленого листя – поступово розвіюється та залишає по собі бридкий сморід, що надовго в'їдається в шкіру.

Настала закономірна епоха сварок. У хід йшли слова і фрази старі, як саме людство: „я витратила на тебе аж 3 місяцірокиусе життя, а ти...”, „правду казала моя мама/поруга...”, „курва”, „імпотент” і т.ін. Кілька разів доходило до розмахування руками, але все обмежувалося кількома синцями на руках чи ногах. Почалися походи „наліво”, а точніше, в інші місця, де „слухали” і „розуміли”, хоча до справжньої фізичної зради ніхто з них так і не вдався, не тому, що не наважився, а тому що не знайшлося підходящого об'єкта.

Так малесенька пошкрябинка на порцеляновому янголятку, що символізувало їх нетлінну любов, розрослася не просто до розміру Великого Каньону, а почала вимірюватися світловими роками. Таких, здавалося б, близьких та „створених один для одного” людей вже мало що об'єднувало, не рахуючи скромного спільно нажитого майна – від привезеної з моря мушлі до нервового некастрованого кота. Мар'яна мільйон разів хотіла Й_О_Г_О кинути, кричала, іноді плакала і трішки страждала. Але раптом потім все якось згладилося, вони ніби повністю притерлися, це вже було не те шалене кохання, а щось навіть більше схоже на дружбу, а точніше – типове життя сімейної пари після багатьох років шлюбу. Вони ніби визнали цей факт, змирилися і все стало трішки простіше, тепліше, душевніше. Мар'яна нарешті повністю повернулася до свого справжнього життя, з яким вона примирилася багато років тому, а з Максимом вони так разом і окремо водночас прожили останні чотири роки…

4

……. Головна проблема, над якою билася Мар'яна, полягала в тому, що після стількох років наполегливого тренування, вона все ще могла ВІДЧУВАТИ щось подібне до будь-кого, і навіть те, що Саша була дівчиною, лякало значно менше. Може тому, що Мар'яна всерйоз над цим не замислювалася, а може їй було справді байдуже. Серед її досить непоганих знайомих була парочка дівчат, які багато років жили разом – милі такі дівчатка, так ніжно кохали одна одну. А ще було кілька знайомих, в минулому яких можна було знайти пікантні бісексуальні подробиці. Однак Мар'яну це ніколи навіть не інтригувало, можливо це було пов'язано з її неприязню до жінок, яка підступно закралася в дитинстві, а можливо просто не виникало гострої потреби, однак вона жодного разу навіть не цілувалася з дівчиною по-справжньому (що в наш час, в принципі, стало однією із найзвичайнісіньких речей). І лише одного разу, коли їй було років п'ятнадцять Мар'яна відчула щось віддалено схоже на бажання це зробити – вони з найкращою подружкою на якесь свято свого провінційного містечка випили аж по дві пляшки «Бренді-коли» і не на жарт сп'яніли. Подружка на ім'я Оксана була не те щоб гарною, однак мала досить екзотичну зовнішність – великі карі очі, широчезні губи і ніс та надзвичайно кучеряве волосся, якби її і так смаглява шкіра була трішки темнішою, вона б однозначно була вилитою мулаткою. В дитинстві за цей набір генів їй діставалося чимало жартів та підйобувань з боку одноліток, однак з часом ця середземноморська квітка потроху розпустилася і своїм тропічним ароматом почала шалено вабити чоловіків різного віку, які перетворювалися на безпорадних комах. Оксана дуже швидко зрозуміла переваги своєї зовнішності та владу, яку це давало їй, а тому почала одягати ще коротші спіднички, безбожно виляти стегнами та диявольськи стріляти очима в будь-яку потенційну жертву. Дивно, але це не вбило міцну дружбу між Оксаною та Мар'яною, хоча в порівнянні з такої кокеткою остання і виглядала абсолютно сірою мишкою на яку ніхто не звертав увагу. Ще більш дивно, що Мар'яну такий стан речей абсолютно влаштовував, адже їй навіть в п'ятнадцять років не хотілося «позажигати» з хлопчиками, не тому, що вони її взагалі не цікавили, просто в усіх них вона бачила занадто багато вад, які просто не залишали шансів «запасти» на них. Тож все було чудово, і лише того звичайного теплого святкового вечора, коли Оксана, яка перебувала в середньому ступені сп'яніння, міцно обійняла Мар'яну і поклала їй голову на плече, та подивилася на пухкі губи, які знаходилися так близько і несподівано подумала: «Цікаво, які вони на смак, невже приємні, може спробувати?». Але вона відразу ж дала собі відповідь і навіть здригнулася, не від відрази, але від якогось неприємного глибокого відчуття, яке в той момент вона так і не змогла оформити в подобу чіткої думки - «Бренді-кола» ж бо хилила на сон.

Найбільше ж Мар'яну відштовхувала істеричність, характерна практично всім особинам жіночої статі. «Навіть один ПМС витримати проблематично, а то терпіти аж два! А ще усі пов'язані з цим перепади настрою та бажань, усі їх метання з одного полюсу на інший, ця їх клята непостійність! Ні, це занадто!». Мар'яні, дуже стриманій і самодисциплінованій, з потужним внутрішнім стрижнем волі, взагалі було складно уявити умови за яких вона б позбулася своєї давньої відрази до особин з нестабільною психікою та схильністю до недолугих драматичних побутових міні-вистав. Особливо ж її дратували чоловіки з подібними тенденціями. Вони траплялися їй кілька разів, про що Мар'яна завжди згадувала з неприємним здриганням. Вони вважали себе творчими особистостями, вільними митцями і дозволяли собі вчинки, ніби то притаманні цим поняттям. Таких Мар'яна вважала підарасами (не плутати з сексуальною орієнтацією), відшивала відразу і в доволі різкій формі, адже навіщо їй був чоловік, який в істериці бив би посуд на кухні через те, що вона ніби то не розуміє його тонкої мереживної душевної конструкції?

Однак попри всі ці переконання та, здавалося б не дуже вдалий гомо еротичний епізод, Мар'яна все ж могла зрозуміти лезбійок, вона була переконана, що ними в першу чергу рухають почуття, бажання кохати, а відтак вважала їх абсолютно нормальними людьми і ніколи не зарікалася ні від чого подібного. Це все була теорія і навіть тоді, після надзвичайно сильного враження, яке справила на неї Саша, Мар'яна не сприймала це як початок ЧОГОСЬ ТАКОГО, ні, це було інше. Це був чистий естетизм, як червоно-зелено-помаранчевий листочок, який падає на алею, підсвічений гострими променями осіннього сонця, що прямує на захід. Нічого ТАКОГО.

8

Це був унікальний час. Вперше в житті Мар'яні не хотілося (чи не наважувалася?) препарувати себе і розкладати шматочки по полицям, строго по написам. Їй не хотілося аналізувати свої думки і почуття, копирсатися в своєму мозку та серці, проливати світло на свої бажання, тобто все те, що вона робила в подібних випадках ось вже двадцять п'ять років свого життя. Їй вперше по-справжньому захотілося віддатися течії, якою б бурхливою вона не була. Їй просто страшенно захотілося бути «тут і зараз», насолоджуватися миттю і розчинитися в спогляданні. Хоча ні, останнє дещо викликало сумнів, адже тепер значно більше Мар'яні захотілося бути не лише стороннім глядачем в цьому театрі абсурду, але і стати одним із його безпосередніх учасників. Їй знову закортіло поговорити з Сашою, ні про що конкретно, а просто так, ніби в продовження їх попереднього віртуального «спілкування». Але тут доля чи то пак нерви, почали викидати коники. По-перше. Мар'яна чомусь почала перейматися своєю зовнішністю. Загалом то, в цьому питанні особливих проблем в неї не виникало, адже хоча красунею вона і не була (деякі улесливі падлюки іноді стверджували, що вона «справжня красуня»), однак загалом виглядала досить привабливо, навіть без макіяжу. І от протягом цих днів її переслідувало переконання, що виглядає вона жахливо, крокодил-крокодилом. Звичайно ж, у польових умовах виглядати як Барбі, яка щойно вийшла з салону краси, де вона провела майже день, вдається не кожній жінці, це справжній талант і він не входив до солідного переліку чеснот Мар'яни, та все ж… Як на зло, вона десь загубила своє дзеркальце і зовсім по-ідіотському соромилася («ой дівчино, в твоєму то передпенсійному віці!») попросити у знайомих («ну яка я після цього жінка, якщо навіть скельця не маю?») і тим більше запитати у Максима як вона виглядає, адже це було вже якось занадто. Тобто Мар'яна чудово усвідомлювала, що вона поводиться як «кончена прищава недотрахана малолєтка», але нічого не могла з собою вдіяти і під час кожної перерви розкидала речі по всьому намету у відчайдушній надії знайти це кляте дзеркало. Найгірше було те, що навіть в підлітковому віці Мар'яна так гостро не відчувала огиду до свого тіла. Так, вона була ним незадоволена, що й не дивно, адже розвивалася вона дуже швидко і скільки себе пам'ятала була вища за всіх своїх однокласників-хлопців, не згадуючи вже величезні (як здавалося лише їй)груди, які псували їй життя і нерви в такому юному віці, що її подруги ще навіть не мріяли про ці вторинні ознаки статі. Однак це було ніби наруга долі, з якою вона мала змиритися, а потім їй стало практично байдуже, адже як би вона не старалася себе прикрасити, абсолютно всі хлопці все одно западали на її найкращу подругу. Врешті-решт, вона на все це забила, не любила дивитися на себе в дзеркало і на фото, але все ж терпіла, коли мала змогу – одягалася як хотіла, в інших випадках дотримувалася дрес-коду, якого вимагала ситуація. З тих пір будь-які компліменти, що стосувалися її зовнішності, Мар'яна приймала з іронічною посмішкою, вони їй абсолютно не лестили, вона взагалі вважала їх недоцільними. Бо коли жінка знає, що вона виглядає гарно, то вона це просто знає, відчуває, хоча всім оточуючим може здатися, що вона якась змучена-засмучена, що цей колір блузи їй не личить чи щось таке. Хіба вони можуть знати…

Але цього разу, в свої чортові двадцять п'ять, все було інакше, боги ніби вирішили влаштувати серйозне випробовування її нервам, прогнати через стрій самокритики з пекучими шпіцрутенами. Мар'яна почувалася так, як мала б почуватися у свої років чотирнадцять, тоді, коли вона ще не втратила надію, що хоч один, наприклад, ось той чорнявий Сергій, який їй подобався вже роки два, хоч на секунду відвернеться від її пекучої подруги Оксани та зверне увагу на неї, запросить на танець чи запропонує провести до дому. Тоді дива не сталося і Мар'яна, як не дивно, сприйняла це нормально, ні вона не подумала: «От він козел, не знає, що втратив і не вартий моїх сліз», ні вона просто сприйняла це як факт, пов'язаний із зовнішністю лише опосередковано. Але зараз, серед цього величезного імпровізованого табору, де панував сміх, гарний настрій і вільна атмосфера, де ніхто по великому рахунку і не переймався своєю зовнішністю, Мар'яна почувалася СТРАШНОЮ. Все було дуже просто – їй було з чим порівнювати, вона бачила перед собою чарівну істоту з таким прекрасним профілем, який міг би стати достойним суперником найкращих мистецьких зразків.

А можливо Мар'яна і не хотіла знайти скельце? Та ні, справа була не в цьому невблаганному судді, все було значно гірше і Мар'яна це добре усвідомлювала. Через дві доби вона чесно собі зізналася - по-справжньому, її гнітила не те, як вона виглядає, по-справжньому Мар'яну дратувало, прямо до сказу, її власна слабодухість. Це все пояснювало - огида йшла зсередини і лише частково відображалася на зовнішній оболонці…

9

Здавалося б, всього цього мало б вистачити, Мар'яна зібрала гігантський масив матеріалу для опрацювання (навіть найдосконалішому процесору знадобилося б кілька людських життів), можна було б і заспокоїтися. Але схоже, що цей фільм був настільки поганим, що вона просто не могла від нього відірватися. Тож шоу продовжувалося, тільки тепер набуло ще більших ознак фарсу.

Спочатку несвідомо, а потім навпаки - «на показ» Мар'яна почала горнутися до Максима «і тілом, і душею». Вона так втомилася від усього цього безглуздя, що сприймала свої вчинки лише краєчком свідомості. Ним вона розуміла, що усього б ЦЬОГО не було, якби вони з Максимом як і раніше шалено кохали одне одного (або хоча б В_І_Н кохав її як раніше, адже вона, звісна річ, робила це сильніше, ширше, глибше і інтенсивніше). Аби зникла вся ця взаємна дратівливість, прірва нарікань, дрібні образи, грубість та бурхливі сварки. Аби вони знову кохалися так же пристрасно, часто, спонтанно і в незвичних місцях. Якби вона була все так же закохана і задоволена як раніше, вона б нікого не помічала навкруги, окрім Н_Ь_О_Г_О і навряд чи настільки була б поневолена Ї_Ї образом (але ж, блядство, який безперспективний вибір об'єкту вона зробила!). Але все було інакше і Мар'яна якось відчайдушно і водночас приречено на провал намагалася все повернути за кілька днів. Вона з останніх сил намагалася переконати себе, що знову зможе стати беззаперечно щасливою з Н_И_М і автоматично забути Ї_Ї.

Мар'яна горнулася до Максима, ніжно цілувала, тобто робила все те, що робила кілька років тому практично в такій же компанії. Але цього разу, все було інакше, тепер вона робила це частіше і пристрасніше, коли Саша була неподалік. Коли Мар'яна помітила це за соболю,0 то навіть не здивувалася, вона просто втомилася це робити, тож безпристрасно зафіксувала, і з дивною впертістю продовжила свої дії. Вона цілувала Й_О_Г_О і шукала поглядом Ї_Ї. Це було неосяжно, неймовірно тупо, майже збочення. «Навіщо? В чому я хочу Ї_Ї переконати, що в мене все гаразд, що я щаслива, що так Ї_Й і треба, падлюці? Смішно! Та В_О_Н_А мало переймалася фактом мого (не)існування і тим більше абсолютно не підозрює про мої дивні фантазії і почуття!!!». Насправді, Мар'яна була невидима, вона була привидом, який у відчаї блукав навколо, був всюдисущим, але його ніхто не помічав, він страждав від цього, але ще більше мучився тим, що не може всього цього полишити, щось надпотужне і непереможне тримало його між світами.

++++

Так, їх останній спільний день, без сумніву, був особливим. Так завжди – проводиш з кимсь певний час і вже стає сумно з ним розлучатися. Велика група знову розділялася надвоє – одна частина продовжувала свою подорож, інша – залишалася. Як не складно здогадатися, Мар'яна залишалася, така вже в неї була проклятуща міцна коренева система. «Дівчинка-що-залишається, бля!» Потроху від'їжджали автомобілі, інші – «пролетарі» з великими наплічниками потроху вирушали до автобусів, які стояли метрів за п'ятсот – там де було асфальтове покриття. Люди прощалися один з одним в загальній піднесеній і теплій атмосфері. Сутеніло швидко, Мар'яна стояла похнюплена серед натовпу, який обіймався і розціловувався, іноді приймала участь в цій груповусі, але всіма своїми думками була в іншому місці. Несподівано краєм ока вона помітила як поруч пробігає Саша. В_О_Н_А цього вечора була в білому светрику, який Ї_Й дуже личив. Більше часу на сумніви не було. До кінця не усвідомлюючи того, що робить, Мар'яна в останню секунду встигла схопити Ї_Ї за руку. Саша відразу спинилася, повернула голову, мовчки подивилася Мар'яні в очі і нічим не видала свого здивування. Все ще тримаючи Ї_Ї за руку, Мар'яна сказала єдину фразу, яка на ту мить була в її голові:

- Ти як завжди була чарівна.

Саша посміхнулася і зі здивуванням в голосі промовила:

- А вы что, дальше не едете?

Мар'яна зам'ялася, вона не знала як коротко пояснити Саші, чому вона залишається тут, а Максим їде далі, а довго їй не хотілося про це розповідати, часу було обмаль. До того ж, їй стало дещо неприємно, її дратувало, що варто двом людям стати парою, як їх вже не сприймають як самостійні бойові одиниці, ярлик «дівчина/подружка того-то» шкрябало її самолюбство. Але в цьому випадку все було зрозуміло, Саша вже давно і досить добре знала Максима, натомість її, Мар'яну бачила втретє і не знала про неї нічого, окрім імені. На жаль. Тому Мар'яна відповіла коротко, нічого більше не пояснюючи і не уточнюючи:

- Ні.

- Жаль.

Мар'яна скривилася в іронічній посмішці, але лише на мить, адже Саша несподівано піднялася на пальчики, поцілувала Мар'яну в щоку, обійняла обома руками за шию і завмерла на декілька секунд. В_О_Н_А виявилося настільки маленькою, що Мар'яна почувалася величезним і незграбним гобліном. А ще в її голові двадцять п'ятим проскочив кадр з диснеївського мультфільму, коли Красуня намагалася танцювати з Чудовиськом, а він згріб її своїми лапами і відтоптав ноги копитами, чи щось штибу того.

Так вони і стояли серед натовпу, ніхто не звертав на них увагу, і ніхто не підозрював, що в цей момент відбувалося в світі такої стриманої і нудної дівчини Мар'яни, ну тієї, що подруга чудового і веселого Макса. Її ж венами розливалося тепло, і не від цього невинного фізичного контакту, а від невимушеності, з яким він був здійснений.

Коли ж Мар'яна трішки оговталася, то помітила, що все ще тримає Сашу за руку. Відчайдушно намагаючись пролонгувати цю чудову і таку довгождану мить, вона гарячкувато шукала що б такого розумного і чарівного сказати, а натомість бовкнула:

- Я давно хотіла тебе спитати – в тебе така незвична вимова, хіба ти не киянка?

- Вообще-то да, но я училась в Питере, - відповіла Саша однією з найправильніших російських вимов, які Мар'яні коли-небудь доводилося чути на теренах України.

- Тоді зрозуміло, - сказала Мар'яна з невідомим виразом на обличчі, який мав би символізувати м'яку посмішку.

Вони ще раз обійнялися, остаточно прощаючись. Мар'яна була напружена і не переставала дивуватися двом речам: тому, що Саша поводилася так, ніби вони були добре знайомі, сто разів чудово спілкувалися, багато чого знали одна про одну і були майже подружками. Найцікавіше було те, що Ї_Ї дії дійсно були щирими і невимушеними, ніби В_О_Н_А справді ЗНАЛА Мар'яну. Однак ще більше Мар'яну здивувала власна реакція – після всіх цих вагань, роздумів, відторгнень ситуація розгорнулася значно краще, ніж вона мріяла – природно, натурально, тепло, по-дружньому. Але в цей омріяний момент, вона практично НІЧОГО НЕ ВІДЧУВАЛА. Жодного екстазу, радості, задоволення, лише тепло. Це було так, ніби вона зі сторони спостерігала за своїм бездушним і холодним тілом.

І от все скінчилося, коло розірвалося, Саша відступила на крок, подивилася Мар'яні у вічі, посміхнулася, і пішла до автомобілю, який вже чекав на неї. Мар'яна не дивилася як він від’їжджає, вона повернулася до наметового містечка, Максим вже зібрав свої речі і вони разом пішли до автобусів. Сонце майже сіло, це була улюблена година Мар'яни, яку вона називала «магічною» - саме протягом цієї години, яку надвоє розривав момент опускання сонця за горизонт, панувало неймовірно прекрасне світло, в якому змішувалися сотні відтінків червоного, оранжевого і рожевого. В такому освітленні, який повністю не могла зафіксувати найкраща фототехніка, все здавалося трішки химерним і прекрасним водночас – предмети, люди, місця. В таку годину Мар'яна в свої найтемніші, найдепресивніші часи почувалася стерпно, а коли ж в її душі поселялася певна гармонія, то взагалі щасливою.

І ось зараз, крокуючи до автобусів поруч з «коханим» грунтівкою, що тяглася поміж полів, вона не відривала погляду від горизонту – червоно-оранжевий диск середнього розміру на третину занурився у темряву, а до кінця їхньої короткої подорожі вже остаточно зник. Вони на мить спинилися, тримаючись за руки і дивилися на небо. На ньому було декілька хмаринок, які кидали гарну тінь від промінчиків зниклого з поля зору сонця. Як же Мар'яна любила цей час. Як обожнювала це сакральне дійство! Здавалося, що разом з диском сонця, в її душу поступово спускався мир і спокій, іноді її охоплювало таке гостре і невимовне почуття прекрасного, що сльози наверталися на очі. Це їй нагадувало момент з дитинства, коли вона вперше почула на старому домашньому платівковому програвачі сорокову симфонію Моцарта і «Полонез» Огінського у виконанні чи то Лондонського, чи то Берлінського симфонічного оркестру. Тоді, років у сім, вона подумала: «Я не хочу вмирати! Я не хочу вмирати, бо на світі існує подібна краса», потім вона розревілася, бо вже тоді знала, що навічно вона ТУТ не залишиться. Коли ж бажання жити через типові гормональні сплески зникло, Мар'яна, дивлячись на захід сонця, думала трішки інакше: «Я буду жити, адже в цьому грьобаному світі все ж таки є КРАСА, яку я хочу побачити і почути».

З тих «дитячих» часів сталося багато чого, однак ставлення Мар'яни до вечірньої магії не змінилося. Тому коли автобус з Максимом та іншими учасниками їх спільної літньої подорожі вирушив в напрямку столиці, Мар'яна не поспішала повернутися до табору. Вона ще довго гуляла поміж полів зі стиглою пшеницею, фотографувала колоски на фоні неба, вдихала прохолодне вечірнє повітря із запахом соломи та прислухалася до співу пташок в гайку. Коли вона залишилася на самоті, то перше, що прийшло, було полегшення, нервова напруга цих чотирьох днів потроху відпускала, за нею з'явилася і невеличка слабкість, але це вже не мало значення. Тепер вона могла знову і знову переживати сцену прощання з Сашою, кадр за кадром, тепер вже прийшли відчуття, деталі, повернулася чутливість, а разом з ними в кожну клітинку Мар'яни почало вливатися беззаперечне і величезне ЩАСТЯ. Звичайно ж, потім воно зникло, потім прийшли сумніви і величезна кількість роздумів, але того вечора, стоячи по груди в пшениці, Мар'яна була щасливою. Вона була щасливою і пізніше, коли залишки компанії, відчуваючи завершення своїх канікул, вирішили в останній вечір відірватися. Мар'яна із задоволенням сиділа зі своїми добрими друзями в імпровізованій їдальні під відкритим небом, за давньою традицією пила місцеве пиво (роздобуте лише завдяки зв'язкам і щасливому випадку), танцювала, розповідала анекдоти і просто щиро сміялася. Вона навіть хотіла взяти участь в «народній забаві», ініціатором якої виступив один її давній знайомий, потенційний коханець, чудовий танцівник і просто «душа компанії» - Руслан. «Жертву» закидали на величезний дерев'яний стіл, роздягали до пояса (незалежно від статі), наливали коньяк в пуп, насипали тютюн для нюхання на пипки і клали до рота шматочок лимону (апельсину). Інша людина мала все це «спожити», потім «жертва» ставала «катом» і сама вибирала собі «тіло». У свіжому повітрі так розлився аромат загального збудження з присмаком сорому, що байдужим не залишився ніхто. Цього вечора Мар'яна була вільна і могла дозволити собі трішки «розврату» (адже в присутності Максима це проблематично – його багато хто знав і всі любили, тож непристойних пропозицій надходило не дуже багато), могла скористатися моментом, але врешті-решт вирішила не робити цього, не через Максима, а через те, що їй і так було добре, а всі думки були зайняті іншим. Мабуть саме в той вечір, в ній потроху почало визрівати РІШЕННЯ.

Додав Elsin 03 червня 2010

Про автора

Жила, відчувала, думала, сподіваюсь, що зможу описати :)