Якiв Ігнатенко

Якiв Миколайович Iгнатенко народився у 1950 р. у Київськiй областi в родинi кочового цигана. Пiсля Указу Хрущова у 1956 р. родина не мала права кочувати. Кинута на поселення в м. Днiпропетровськ. Тут автор закiнчив середню школу - 11 класiв в 1969 р. В армiю призваний в 1970 р. Служив у школi молодших командирiв в м.Острi Чернігiвськiй області. Закiнчив службу в Харкiвському гвардiйському вищому танковому командному училищi. Я.М. Iгнатенко одружений, має 8 онукiв.

Працює рiзьб'єрем по дереву, його роботи можна придбати на Художньому Вернiсажi(м. Днiпропетровськ, мiж площею Ленiна та ЦУМом). Має своїх учнiв, якi працюють cамостiйно. На початку 2002 року у Днiпропетровську, побачила свiт збiрка вiршiв Я.М. Iгнатенко. "Циганськi Вiршi" - Книга поетичних творiв, патрiотичних,лiричних та гумористичних українською та циганською мовами. Її автор - справжнiй український патрiот, представник "Днiпропетровського циганського земляцтва".

ЦИГАНСЬКI ВIРШI.

Присвячується свiтлiй памятi моєї доньки РАДИ

ЦИГАНИ

Бiдний мiй народе, що цигани зветься,
Де ти заблудився? Як тобi живеться?
Не маєш права кочувати, як вiками жили,
Нема змоги волю мати, бо Указ зробили.
Тепер майже i нема кому кочувати,
Покидали на оселю волю забувати.
Кочувало по степах багато народу,
Який був з давен-давен арiйського роду,
Який їздив по лiсах, мав i гарних коней,
Спiвав пiснi на шляхах, закохавшись волей.
Хiба є iнший народ, який так страждає,
За життєвий оберiг долечки не має?
Перешкоди iздавен терплять за кочiв'я
Вiд царiв до королiв та в сучаснiй модi.
Задавити Незалежнiсть! Не давати Волю!
Потравити у утробi циганськую Долю!
Бо надивиться народ на цю Незалежнiсть,
Та захоче i собi стати з нею в єднiсть!
I почнеться неслухнянiсть, пропаде пiдкора!
Поскидає тодi всiх, хто тримав за горло!
Тодi краще не чекати цього повороту!
Краще зразу на мiсця посадить голоту.
Та все марно i дарма - запретили Волю,
Яку Бог циганам дав, та циганську Долю!
Вiн єдиний на всiм свiтi може вирiшати,
Що та кому треба дати, а в кого - забрати!
А як хоче хто за нього на Землi судити,
Буде битий за це сам i недовго жити!

Створення свiту.

Бог iз глини замiсив
Чудотворне тiсто,
Вилiпив з нього людей,
Поселив на мiсто.
Указав в якому краю
Кому проживати,
Та кохати дану землю,
Як рiдную матiр.
Турки хай живуть ось тут!
А там - хай болгари!
Українська ось земля!
А поруч - татари!
Тiльки про циган забув,
А згадав - то пiзно.
Уже в кожного було
Богом дане мiсто!
Зажурився пан Господь,
Як за дiтьми мати,
Бо помилка через Бога
Без землi страждати.
Та роботу якусь треба
Бiдним iм вiддати:
Не лишилося нiякої,
Хай будуть гадати.
Чоловiки хай кують -
Це нова робота.
Якось вiка проживуть -
Це Бога турбота.
Дав i вiру Бог циганам,
Хай беруть любую,
Якi землi покохають,
Яка там iснує.
А як мають через Бога
Вiка кочувати,
Що погано де лежить,
Дозволив їм брати.
Вони бiднi через Бога
Не мають нi хати,
Господарства чи тварин -
Тiльки кочувати.
I за це на усiх землях
Почав дозволяти,
Що захочуть - хай крадуть,
Дiтей годувати.
А як когось i обдурять -
Невелике лихо.
Нову курку Бог верне,
А та ледве диха.
I коняку поверне,
Що цигани вкрали,
Вона у вас давно була,
А вони не мали.
За помилку, що зробив
Перед цим народом,
Бог вiками береже
Ласкавой турботой.
I циганам всi грiхи,
Бог давно прощає,
Бо єдинi без землi -
Того i кохає.


ВIТЧИМ

Квiтонька моя польова,
Ягiдка у горному лiсi,
Очi твоi - темна нiч,
Мова, як пiснi.
Смiх твiй - це бальзам,
Губки - корал у намистi,
Нiкому тебе не вiддам,
Будемо все життя ми вмiстi.
Коли не пiдеш за мене,
Пiду в рiчку та втоплюсь.
А ще краще, назло тобi,
На твоїй мамцi женюсь.
Буду тобi я вiтчимом,
Не пiдеш нiде гуляти,
Будеш сидiть вiк у хатi.
Дiток моїх догядати.
А коли вся посивiєш,
Будеш себе проклинати,
Чого не пiшла за мене,
Будеш стара та ридати.
А ще назло тобi
Дiток заведу десяток,
Будеш з ранку i до ночi
Бiля дитячих колясок.
Не будеш гуляти у мене,
Бо плаче в колисцi мале.
Ти iз хати не вийдеш нiколи,
I врода покине тебе.

.....продовження далi