Юрко ІЗДРИК — прозаїк, есеїст.
Народився 16 серпня 1962 р. у м. Калуші на Івано-Франківщині. Закінчив
механіко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту
(тепер — Національний університет «Львівська політехніка») (1984).
Працював два роки в Івано-Франківську на заводі автоматизованих
ливарних машин, у Калуському науково-дослідному інституті галургії
(1986-1990), а з 1990 р. — незмінний редактор неперіодичного журналу
«Четвер». Співпрацював з газетою «День». Член Асоціації українських
письменників. Віднедавна живе і працює у Львові.
Іздрик уміє вселитися і довго не покидати, такий собі квартирант, літературна ліміта — така бажана і така тужливо-сумовита, що будь-які слова про згубні впливи естетики постмодернізму здаються недобросовісною базграниною, порожніми словесами, які абсолютно не відповідають суті явища. Іздрик — це страждання і біль, страждання і саморефлексійність, страждання і радість від страждання. Іздрик — це трепанація і лоботомія, розширення і роздвоєння свідомості, пошуки Справжнього у минущому і вічного у смертному. Іздрик — це Набоков, поранений стрілою галицького декадансу, це Селінджер в умовах поміркованого континентального клімату, це подобрілий Л.-Ф.Селін. Але все це просто порівняння, за якими нічого не стоїть, окрім бажання вписати його в якийсь контекст. Насправді Іздрик — хворий ангел, що воплотився у жилавому чоловічому тілі.
Андрій Бондар