Геннадій Комаров

Ця сторінка — данина пам’яті людині та художнику Геннадію Комарову, який покинув нас холодного квітневого дня 2002 року.

Нам залишилися ці картини. Вони були головною справою, основним захопленням, пристрастю та життям Геннадія.

Це лише частина з того, що він створив і що нам вдалося донести до Вашої уваги, оскільки місцезнаходження багатьох робіт нам невідомо.

Геннадій не любив розповідати про себе. Тому і ми розкажемо тільки про те, яким ми його пам’ятаємо, і наведемо лише деякі відомі нам факти з його біографії.

Геннадій народився 12 лютого 1947 року в м. Єнакієве Донецької області. Навчався в Донецьку та Дніпропетровську. Закінчив середню школу, потім художнє училище.

Геннадій був художником у всіх своїх життєвих проявах.

Невгамовна жага життя, прагнення спізнати його з усіх боків примушували змінювати місця роботи, кидали його з одного міста в інше. По трудовій книжці Геннадія з декількома вкладишами можна було вивчати географію Радянського Союзу. Там були записи з Хатанґі (півострів Таймир) і Бухари, міст Прибалтики, України, Грузії, Сибіру та Центральної Росії.

Таким же розмаїтим був спектр спеціальностей, за якими він працював: електрик і робітник сцени, методист і викладач образотворчої студії, художник-оформлювач і театральний художник і т.д.

Але в усі періоди життя, в кожній географічній точці разом із ним був його етюдник із фарбами.

В Дніпропетровську він працював у райкомі та на винзаводі, в художньому комбінаті та художником-оформлювачем на різних промислових підприємствах.

Брав участь в оформленні перших вистав Дніпропетровського оперного театру.

Настінні розписи в районних палацах культури, в Інституті «Металургавтоматика», в Інституті екології Академії наук та ін. ще довго будуть дарувати людям радість та естетичну насолоду.

Він шукав натхнення в пустелі, тайзі й тундрі, на Соловецьких островах і Валаамі, в горах Криму і Кавказу, в давніх містах Росії та Середньої Азії.

Своє здивування життям він зобразив у своїх живописних циклах «На Півночі», «Острів Валаам», «Бухара — Самарканд», «Ранкові натюрморти» та ін.

Тривога про майбутнє людства дзвоном лунає в його циклі «Апокаліпсис», створеному в 1977–1979 роках, в розпалі «будівництва світлого майбутнього». Деякі з робіт цього циклу представлені тут.

Все його життя — це біг, гонитва і втеча, але ніколи не плазування чи ледаче животіння.

І помер він на бігу, несподівано для всіх (і, напевно, для самого себе), не прохворівши в ліжку жодного дня.

Як правило, предмети творчості переживають своїх авторів, тим більше талановитих. В пам’ять про нього залишилися його картини, які він створював так само надривно, як і жив.

Павло Копач