Гурт Ліра ХХІ

В «Естетиці» Гегеля зазначено, що «Поезія почалась, коли людина». Нинішнє покоління цікаве тим, що вже від самого народження запрограмоване на унікальність. Воно прийшло в цей світ на зламі століть-тисячоліть і якщо Ігор Римарук означив своє покоління «народжений у віці Хіросім» – ХХ сторіччі, то це покоління, крім генетичної має й власну трагічну пам’ять, бо вони є «народжені Чорнобилем» в добу Карабаху, Афганістану. Проте, вони й щасливе покоління. Вони – не переобтяжені марксистсько-ленінським вченням та історією КПРС. Для них Карл Маркс – головний кондитер, а місто на Неві не Ленінград, а Санкт-Петербург. Саме вони – ровесники Незалежності, громадяни України, ті, які не будуть лити сльози за Совєтскім Союзом, бо знають про нього з історії і то не з кращого боку. Вони вивчали в школі вже правдиву історію, вчили літери, де п’ятою, повноцінною була ґ. вони тільки чули про карбованці. Їхня грошова одиниця – гривня, для них природніми є долари та євро. Вони з дитинства вивчають іноземні мови і подорожують світом. Для них чужими є дискусії про другу «державну», бо в світі вони позиціонують себе українцями й не відчувають дискомфорту від незнання мови. Ще одна особливість – це діти вісімдесятників, тих, омріювали таке життя для своїх дітей. Вони виросли не з Тичинівського: «Ми тривожим стратосферу, атомне ядро і сферу...», а з Малковичевих: «Ми невеличкі, незграбні і трагічні сонця, / по кілька променів маємо в собі і не знаємо, що робити з ними», Могильного: «Якщо колись ми покладемо наше життя на музику, / це буде музика куряви, цегли й мазуту / де найбільшою поезією були ми.» Вони перегукуються з Гриценковим: «від «слова» аж до Воробйова / від техінструкції до мату / і позичаєш тую мову в свою чудову пребагату».

Лір О’Лі народився в «Меланхолії залізного міста». Чому «залізного»? Бо воно – вічне. І його тексти – це музика міста. Бо пуп його заритий на Подолі і корені його тут. Тут народилися його найрідніші люди. Пропрацювали все життя дідусь і бабуся. Траєкторія руху його дитинства – це вулиці Подолу. Андріївський узвіз, річковий вокзал. Все поряд і над усім з будь-якої точки відліку – Андріївська церква.

Він пише українською, російською, англійською, німецькою. І його реп – це не американські заморочки, хоча він дуже поважає реп-гуру. Його поезія – це його погляд на світ дещо іронічний, дещо пафосний і трагічний. Це реальний ритм їхнього життя, тих, кому в ХХІ столітті – 21.

Учасники

Art-Vertep