Володимир Селіванов

Фраґменти самоінтерв’ю

Душа митця — це з народження вакуум, у якому відбувається самостворення. Там центробіжні сили. Там — основи духовного унівесуму. Це таїна самостворення світу самого себе. Всі прагнуть захопити цю серцевину: суспільство, вороги… Концептуально сформований вакуум формує місію священнодійства.

Ґвалтування — це вторгнення. Напад. Він постійний, коли говорити про людську душу, постійний для всіх століть. Вакуум душі бореться… Але частіше безуспішно…

Текст завжди несе в собі біомотив на несвідомому і свідомому рівні. По народному це звучить так: ми відчуваємо, чи здатен ще письменник трахатися чи ні. Трахатися у широкому розумінні — відстоювати духовні ідеали, творчі концепції… І тоді його текст може впливати на ці процеси як духовно-інтелектуальний феномен… А дисексуальність — це в’ялий дискурс вираження. Образна анемія…

Іміджування творчої продукції закінчується зніманням шкарпеток перед публікою і розпиванням пива… Можна займатися мастурбацією під час читання власних творів. Але насправді це не заводить текст. З часом піна осідає і текст стає самим собою… А на поверхню виходять тексти, які не розкручувались пивом…

Справа в тому, що тексти по справжньому читають не сучасники, а народжені в майбутньому. Тобто ми для сучасного тексту за великим рахунком мертві… А текст, відповідно, мертвий для нас І це так. Тому, що у нас ще відсутній код дистанціонування на сприйняття континуумних творів

Несексуальні тексти лише функціональні. Метафора дає райдугу сексуальності.

Любов — різноплощинна, вона як мафія-вовкулака, з’являється несподівано і сильно. Вітер раптових безповоротних втеч. Чому втеч? Тому, що кожна любов — птах, що ніколи не повертається. Ми потім живемо лише його тінню

Письменники все життя тікають від зображення справжньої власної любові. Всі ми насправді боїмося відкритості самих себе.

Відкритість — данина суперталанту Магія відкритості — ранковий дощ крізь срібне сонце самопізнання. Пригорнення тіл і душ, вічно просторова заглиблена чуттєвість, інтелектуальна синхронізація, що мучить споріднені душі.

Ніхто точно не скаже, що це таке сексуальність. Перша таки фраза — це власний досвід виявлення прихованого потягу… Література — це теж власний досвід виявлення прихованого потягу до самонавіженного відкриття самого себе як частини чистого світу.

Я себе теж забуваю… Забування — легка стрижка трави на левадах пам’яті. Збентежено-зачумлені метелики стрімголов мчать через наші дні. Що коїться?

Сніг цноти — роз’ятрене сумління, що ніколи не горнеться до тебе, а завжди відлюдькувато зависає між очима того, кого любиш…

Але я люблю тебе і тебе за те, що ви можете iнодi забути мене тiльки тодi, коли забуваєте себе…

Винятковість — сестра любові. Вони постійно ходять, побравшись за руки. У них скоро, як мені здається, весілля…

Кайф — трьохголовий змій спокуси, його не треба виглядати, сам прийде, борону в долі прооре, медом розпусти замолить, а ви, дітки, потішайтесь… Тільки вчасно кайтесь…

Ніхто не спробував уважно поритися у попелі прожитих днів… А шкода… Або коли хтось і примудрився шукати, то лише золото. Треба шукати деталі пережитого, вони розкажуть більше. Вони — не висіяне зерно споминів. Вони можуть зійти новим життям.

Учасники

olexa_k