Опанас Георгійович Сластіон

Вчився спершу у батька-іконописця, у 1874–1882 в Петербурзькій Академії Мистецтв, де відшукав чимало відомостей про Тараса Шевченка, його посмертну маску тощо. Працюючи у воєнному Міністерстві (1887–1900), Сластіон мав змогу вивчати матеріали про українське козацтво; 1897–1900 — голова Українського клубу в Петербурзі. З 1900 у Миргороді, де був викладачем Художньо-промислової школи ім. М. Гоголя, з 1921 перейменованої на Художньо-керамічний технікум. Багато років їздив по Україні, змальовував і збирав зразки народного мистецтва, фольклорний матеріал та записував на фонографі спів і гру кобзарів (Філарет Колесса використав ці записи у «Матеріалах до української етнології», тт. 13, 14, 1913); сам він артистично виконував думи. Зібрані матеріали опрацьовував в альбоми: української і запорізької старовини, народився ноші, орнаменту, вишивок, різьби, кераміки, архітектурних мотивів.

Сластіон автор статей в українських («КСт.», «Рідний Край», газ. «Рада» та ін. — псевдонім «Гончар», «Опішнянський гончар») і російських журналах (зокрема про кобзарство і кобзарів з їхніми портретами), підготував матеріал до книги «Українські народні думи», т. І (1927); автор книг «Мартинович. Спогади» (1931) і «Портрети українських кобзарів» (1961). Сластіон ілюстрував твори Т. Шевченка (зокрема «Гайдамаки» 1886, перевидані у 1920-их pp. Яковом Оренштайном у Берліні, «Катерину»), читанку «Вінок» Б. Грінченка, «Козаки і море» Д. Мордовця, сатиричний журнал «Шершень» та ін. Сластіон плодовитий маляр українських краєвидів і жанрових сцен: «Українка», «Проводи на Січ» (1886), «Миргород» (1901), «Вечір. Село» (1904), «Зима на Чернігівщині», «На Волині» тощо. Його малярство позначене впливом передвижників, але національною тематикою.

У 1902–1903 Сластіон підтримував В. Кричевського в боротьбі за український національний стиль будинку Земства у Полтаві (статті в «Полтавском Вестнике», «Археологической Летописи Южной России» 1903 тощо).

1910–1913 — проектував низку сільських громадянських будинків в українському стилі (наприклад, у Великих Сорочинцях).

У 1913–1916 pp. Сластіоном було створено серію земських шкіл на 1, 2, 3 та 4 класи. Школам було надано яскравого національно орієнтованого образу. Проекти були затверджені Лохвицьким земством і набули поширення у Лохвицькому, Чорнухівському та Лубенському повітах. З більш ніж 90 затверджених проектів реалізовано було понад 30. Одними з найвизначніших були школи в Западинцях, Бодакві, Пісках. Дуже вигідні, економічні і виразні в художньому значенні, вони мали стіни, прикрашені цегляним орнаментом, трапеційними вікнами, дахами із заломами та високими шпилями над баштами, які підкреслювали головні входи до шкіл. Приклад побудови цих шкіл викликав низку запозичень і повторень в інших областях, зокрема на Черкащині, Київщині, Миколаївщині, хоча це не набуло ні такого поширення, як на Лохвиччині, ні такого художнього звучання.

У 1920-их pp. за проектом Сластіона збудовано будинок курорту в Миргороді й інше. Сластіон заснував Мистецько-промисловий музей у Миргороді (1920), якому подарував свою збірку; організував Першу селянську капелу бандуристів ім. Т. Шевченка (1928).

Твори Сластіона зберігаються у Національному художньому музеї України, Харківському художньому музеї, Полтавському Державному Художньому Музеї та ін.

Учасники

nady, ceny bab