Роман Ворона

Народився у Києві ……і сталося це на Шулявці. Врешті, це має мало що значити, бо трапилась ця епохальна подія досить давно, аж у далекому, одна тисяча дев`ятсот сімдесят третьому році. Ріс. Далі, як і більшість з нас — вчився у школі (без особливого успіху). Та все ж, вода — камінь точить. Врешті сточив я і школу.

В боротьбі із заводською перспективою, подався до єдиного вищого закладу відомого мені у Києві — університету Шевченка. Де й намагався вивчати філософію та історію. Там за мене змагалися , з одного боку — інтелектуальні світочі національного та світового штибу, всілякі доктринери та апологети, а з іншого — такий же старий та відомий зелений змій. Зрозуміло — останній перміг. Тож отримавши диплома, після чергової пиятики, присвяченої цій події, я опинився ……….. ні …. не в аспірантурі …… а в одній, з багатьох на той час, комерційній структурі. Бо вищезгаданий зелений змій потребував вагомих партійних внесків. Отже, відтоді довелося значно віддалитися від любих доктринерів та апологетів і дещо зблизитися з абсолютно, аж до зеленуватості, мертвими американськими президентами. Вивчати їх ареал поширення, спосіб розмноження та раціон харчування.

Так відтоді і функціоную — між роботою горілка в суміші з ідеями раннього ренесансу, а опісля коньяк укупі з пізнім елінізмом і навпіл з німацькими класиками. Вино не так…….. в останню чергу — вино в смуток вганяє — тут вже середньовічними єресями не обійдешся; так що греки мабуть помилялись, що вино звеселяє, та й Бахус їхній певно був не лише дисидентом, але й декадентом.

Іноді намагаюсь псувати папір, наслідком чого постає всіляка писанина. Чи має ця писанина, якесь відношення до літератури ……. не знаю, бо мало що тямлю в цьому.

І насамкінець, про головне — ніде й ніколи не друкувався (на папері), оскільки і уяви не маю, де і як це робиться. Тож лишається інет.

З любов`ю і зацікавленістю, щиро ваш Роман Ворона.

P.S. пам`ятайте про милосердя; тож не бийте сильно, бідного віршомаза, а коли й битимете, то принаймні не по голові — я нею горілку п`ю.