Автори / Жіноча мережева проза / «Паперове графоманство відрізняється від мережевого лише носієм…»

Живі Журнали завели політики, зірки шоубізнесу, бізнесмени, студенти, журналісти і решта простого люду, кого вабить ситуація безцензурної творчості. В цій великій купі можна знайти і рідкісні перлини справжньої якості. Київське видавництво «Буква і Цифра» вирішило іти в ногу з кіберчасом і видало книгу «8. Жіноча мережева проза». Як заявляє видавництво, «Учасниці проекту «8» — іронічні, дотепні, інколи магічні, пронизливі, зворушливі. Їхній літературний голос часом звучить хрипко, але ніколи не фальшивить.» Книжку можна подарувати коханому, мамі чи бабусі на 8 березня, іноземцеві — як путівник з психології української жінки, шефу — як елемент феншую. Можна гортати сторінки, розглядаючи ілюстрації й розмірковуючи про округлі форми.

А можна просто відкрити для себе нові імена в сучасній літературі. Ірина Ковальська — молодий успішний фінансист з Києва, є однією з авторок збірки.

— З чого почалась ця історія з виданням книги?

Фактично, з естафети. На презентації іншої книжки видавництва «Буква і Цифра» до нас з Гіггзом підійшла Таня_Флінт — до нього як до потенційного видавника, до мене — як до потенційної дописувачки й ілюстраторки. Розповіла свої ідеї щодо створення збірника жіночої прози, причому слово «жіноча» тут в першу чергу стосується лише гендерної приналежності авторів, а не «діагнозу» самих текстів. Колективними потугами ми сформували список письменниць, причому число "8" було вибране невипадково: ця цифра схожа на жінку (ну й алюзії до різних 8 березнів і франсуа озонів). Слово за слово, речення за речення, і нарешті за кілька місяців вродили те, що вродили: рожеву ванільну книжку-розмальовку.

— Видали книгу — і ти вважаєш себе письменником?

Це запитання схоже на запитання Карлсона до Фрекен Бок «Чи перестала ти пити коньяк вранці?». Відповім «так» — засвічу, як пес яйцями, неслабенькою самовпевненістю, відповім «ні» — закономірний інтерес: а якого милого взагалі тоді ту книжку спершу писати, а потім ще й заохочувати читати? (посміхається)

Назватися можна як завгодно, хоч горщиком, хоч Марією Деві Христос, а чи відповідатиме то дійсності… Для мене письменник — то Загребельний або Маркес, вуйки-корифеї із багатотомними зібраннями творів, із клунками світового визнання за плечима. Короткоформатні тексти даної книжки — випадково згенерований набір слів, які описують вигадані або пережиті і збережені на хард-драйві події в житті дівчат. Викрутилася?

— Що таке на твою думку феномен ЖЖ?

Свого часу — може, й досі, — страшенно популярними стали різні чати і, заодно, форуми. Ці категорії онлайн-спілкування існують і плодоносять і досі. Але перевага блогерства в цілому і ЖЖ зокрема в тому, що користувачі (чи учасники? чи причасники?) не змушені бути прив’язаними до певної теми (як у форумі — «обговорімо шлюбний період мого хом’ячка») або ж до часових рамок (як у чаті — перебування онлайн в остраху, що прогавиш щось цікаве в дискусії). ЖЖ, як і будь-який інший інтернет-щоденник — це фактично оцифрована форма викладу будь-чого насущного, інтерактивний сучасний варіант домашнього щоденника у грубому зошиті в клітинку, із малюнками на полях, засушеними квіточками між сторінками і таблицею Менделєєва на форзаці.

— Для чого ти завела ЖЖ — що послужило поштовхом?

Вдіверто кажучи, я свій ЖЖ не заводила — мені «подарували» його в святковій обгорточці, гарно оформленим і навіть із кількома готовими записами, скопійованими дбайливою компутерною мишкою із сайту «самвидав.нет», де того часу ми активно тусувалися. Потім, коли більшість «інтернет-активних» людей поступово переселялися в цю нову для нас сферу, перебрала свої клумаки і я — виявилося, що така штука досить зручна для використання в польових умовах.

— Як ти думаєш, чи не знівелють якість прози такі видання?

Абсолютно і категорично ні. По-перше, далеко не всі тексти виборсуються на поверхню в цьому гігабайтному мережевому морі. По-друге, вони якщо і створюють певну конкуренцію сучасній традиційній літературі, то виключно здорову: фактично додають ще одного виробника текстів на ринок. Далі: як і в звичних формах літератури, в онлайнових форматах є діаманти, а є й онлайно — паперове графоманство відрізняється від мережевого лише носієм.

— Це взагалі можна назвати літературою? Що для тебе література?

Те ж, що і для будь-кого — спочатку ненависні склади ма-ма-ми-ла-ра-му, читанка, потерті шкільні хрестоматії, список читання на літо, а потому кайф від виловлених між сторінками скарбів, пригод, трагедій, настроїв, сміху і свіжого запаху типографської фарби.

— Видавництво в цілях промоції робить великий галас навколо вашої книги. Зіркова хвороба не за горами?

Галас мусить бути: люди часто сліпі і реагують тільки на різкі звуки. А взагалі… волію в цьому випадку зіркове здоров’я (сміється). Знаєш той анекдот про інтелігента і зацофаного вуйка — «Ти шо, бл…, інтелігєнт? — Та ні, що ви, таке саме бидло, як і ви!».

— Ти хочеш слави?

Запитання-нащадок попереднього? Так, слави хочу. З дитинства хотіла слави, навіть не будучи впевненою, що воно достоту таке — але цитувала собі вірш Шевченка: «Ходімо дальше, дальше — слава — а слава — заповідь моя!». Вірш якийсь урочистий — може, то дитяча травма? Так і досі не знаю, що воно, слава — гроші-шанувальники-торгівля рилом в мас-медіа? Але хочу.

— Серед великої маси чоловіків існує думка, що жінка повинна борщ варити, а не «їрундою займатись». Прокоментуй.

Пан Господь Бог взагалі наказав жінці «народжувати в муках». Якщо я зараз не слухаюся Бога, ти думаєш, я слухатимуся кавальчика глини? (сміється).

«Їрундою», між іншим, не повинен займатися і чоловік… а за тисячі років чоловіча частина спродукувала набагато більше єрунди, ніж жіноча, правда? Такий собі поділ праці: ми народжуємо чоловіків, варимо їм борщ в пишемо для них книжки, а вони володіють світом.

— ЖЖ — це щоденник у досить радикальній формі — не боїшся, що батьки його прочитають?

Уже не боюся — мої батьки регулярно і натхненно його читають. Це навіть спрощує спілкування з ними: після кошмарів мережевих опусів я справжня, оффлайнова, здаюся їм янголом.

— Плануєш продовжувати писання?

Я взагалі ніколи нічого не планую — боюся насмішити світ. Проте поки маю змогу, час і натхнення — займатимуся приємними мені справами. Може, варитиму борщ…

Розмовляв Олег Гнатів, «Галицький кореспондент»

Додав Art-Vertep 20 листопада 2006