Учасники

Автори / Левко Лук’яненко / Левко Лук’яненко: «У зонi Рiздво вiдзначати було простiше, нiж на волi»

Левко Лук’яненко — постать легендарна i багато в чому знакова для сучасної України. Вiдомий правозахисник, борець за незалежнiсть України, вiн 27 рокiв провiв у радянських в’язницях та концтаборах, вiдстоюючи свої свiтогляднi iдеали та принципи. З них 72 днi — у камерi смертникiв…

Про те, як у таких умовах вiн зi своїми побратимами святкував Рiздво Христове, Левко Григорович розповiв кореспондентовi «Експресу».

У неволi вам вдавалося бодай якось вiдзначати Рiздво?

У 1961 роцi мене вперше ув’язнили i вiдправили у мордовський концтабiр. А в 1962-му я вперше святкував Рiздво у неволi. Воно найбiльше й запам’яталося. У той час, як на волi комунiстичний режим жорстко переслiдував будь-якi спроби вiдзначення цього великого християнського свята, у таборi була зовсiм iнша атмосфера.

Пригадую, як у день Рiздва ми покликали священика iз в’язнiв, вiн благословив нашу святу вечерю. А столи накрили у табiрному клубi. Зiбралося чимало українцiв-полiв’язнiв. Ми, як годиться, скуштували кутi, поколядували… Словом, вiдсвяткували як християни. Для мене це було дуже дивно: виходило, що в концтаборi люди мають бiльше прав, анiж на волi!

Як до цього ставилося табiрне начальство?

Наглядачi час вiд часу заходили, стежили за порядком. Але ми святкували мирно --- нiхто не лаявся, не бився. Провокаторiв добре знали, тому на вечерю їх не пустили.

Однак це був чи не єдиний рiк, коли ми вiдносно вiльно святкували Рiздво. У наступнi ж роки режим почав, так би мовити, закручувати гайки, i за вiдзначення християнських свят вже переслiдували й у зонi. Ми, звичайно, чинили опiр, але зламати цю репресивну машину було неможливо.

Спершу нам заборонили у день Рiздва ходити з одного бараку до iншого, потiм — збиратися у групи. Тобто робилося все, аби унеможливити будь-яке святкування.

У тюрмi було значно менше можливостей, анiж у таборi. Iнколи у камерi нас сидiло по 15 чоловiк, але навiть у цих умовах ми намагались якось вiдзначити цей день.

Один раз на пiвроку кожному з нас дозволяли отримати бандероль. Звiсно ж, усi хотiли отримати цю бандероль або перед рiздвяними, або ж перед великоднiми святами. Власне усi харчi iз цiєї передачi йшли на святковий стiл.

Крiм того, нам дозволяли раз на мiсяць купувати продукти у тюремному магазинi — загалом на два рублi. Тож ми наперед розподiляли обов’язки: хтось купував карамельки, хтось — тюльку, хтось — маргарин. Потiм з усiм цих продуктiв щось «мудрували».

Робили все, аби виокремити цей день з-помiж iнших. Пiсля вечерi у камерi колядували. Наглядачi гримали ключами у дверi: «Припинiть! Не дозволено!». Але ми у вiдповiдь спiвали ще гучнiше! I це був наш єдино можливий протест у цих умовах.

Пiд час святкування Рiздва були якiсь пом’якшення правил для полiтичних в’язнiв порiвняно, наприклад, iз кримiнальниками?

Полiтв’язнi були вiдокремленi вiд кримiнальних злочинцiв. Звичайно, серед нас були невеличкi групки кримiнальникiв, але вони сидiли дуже тихенько i навiть не намагалися впливати на нас у будь-який спосiб.

Ми ж могли святкувати вiдносно вiльно, не боячись покарання. Бо як ще можна було покарати людину, ув’язнену на 25 рокiв? У святковi днi тюремний кухар навiть намагався урiзноманiтнити наше меню — чи то смаженою рибою, чи то м’ясною юшкою.

Яке Рiздво в ув’язненнi було для вас найсумнiшим?

Знаєте, не можу назвати якийсь конкретний рiк. Бо всi святкування в зонi були сумними i схожими одне на одне. Хотiлося на волю, до рiдних i близьких. I на свята це бажання ставало просто нестерпним. Але водночас у цi днi гартувалися нашi серця i душi.

Чи доводилось вам зустрiчати Рiздво у товариствi вiдомих полiтв’язнiв?

Iз багатьма видатними українцями я познайомився у концтаборi. Це i Володимир Горбовий, колишнiй мiнiстр уряду Ярослава Стецька. Пiсля вiйни вiн працював у мiнiстерствi сiльського господарства Чехословаччини, але радянське КДБ його викрало i запроторило на 25 рокiв у мордовськi табори. Цей дуже непересiчний чоловiк вважався першою людиною в зонi. I Микола Костiв, який свого часу очолював внутрiшню розвiдку в Українськiй Повстанськiй Армiї.

З приємнiстю згадую полiтв’язнiв Володимира Юркiва, Iгоря Китчака, Ярослава Гасюка, Мирона Блощака, Iвана Струтинського. Це були дуже високоморальнi, освiченi люди, справжнi українськi патрiоти. У тому, що ми сьогоднi можемо вiльно святкувати свої празники у вiльнiй державi, багато в чому заслуга саме цих незламних борцiв.

Юрiй ГРИЦИК, Експрес

Додав Art-Vertep 06 січня 2007