Автори / Мирослав Скорик / Форте піаніста. Мирослав Скорик: «Були такі часи, коли я не написав жодної ноти» (Інтерв’ю з композитором)
Є митці, у зв’язку з якими не завжди потрібен інформаційний привід. Вони самі по собі — привід, окрема планета і невичерпне творче джерело. У Мирослава Скорика багато титулів, регалій — і народний артист, і лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, і
— Пане Мирославе, логічно запитати в митця і що надихає його на творчість — особливо у наш суперечливий час?
— Насправді це дуже складне запитання. І, повірте мені, ніхто з творчих людей точно не відповість вам — що, коли і як виникає… Це якийсь підсвідомий процес. Щодо того, що надихає, можливо, говоритиму якісь тривіальні речі — але надихає саме життя. Особливо теперішнє.
— А пам’ятаєте, коли вперше підійшли до фортепіано?
— Музичні здібності виявив досить рано — приблизно у
— Справді фальшивий?
— Вона вдома займалася вокалом, а під вокал фортепіано настроюють трохи нижче. І Соломія Крушельницька тоді зрозуміла, що в мене — абсолютний слух і порадила батькові віддати мене до музичної школи. Отак і розпочалася моя музична кар’єра. А ще дуже радила батькам віддати мене до музичної школи Марія Колесса — мама Філарета Колесси.
— А ніколи не шкодували, що пішли саме цією, музичною стежкою?
— Ніколи. Як тоді запрягся — так і досі. Хоча доля в мене досить складна. Ще 1947 року ми з батьками опинилися в Сибіру. Там я продовжував навчання в семирічній школі. Мав дуже добрих викладачів. Гри на скрипці мене вчив педагог, який з нами поїхав до Сибіру, а на фортепіано — педагог із Москви, яка свого часу навчалася в Рахманінова. Потім, коли вже повернувся до Львова, а це було 1955 року, мені було важко вступати до консерваторії. Погодьтеся, після семирічки… Але я
— У минулому вам справді щастило на зустрічі з яскравими людьми. А з ким сьогодні найкомфортніше співпрацювати?
— У мене багато друзів — видатних музикантів, з якими я тривалий час співпрацював і співпрацюю. Це скрипалі Олег Криса, Юрій Мазуркевич, Богодар Которович. Віолончелістка Марія Чайковська, піаністи Дмитро Башкіров, Микола Сук, Володимир Винницький, Олександр Слободяник. У мене ще є оркестр старовинної музики, з яким я працюю і виконую багато творів.
— Ви завідуєте кафедрою у Львові і, звичайно ж, маєте свій погляд на «нову музичну хвилю» — на тих, хто сьогодні навчається в консерваторіях, а вже завтра визначатиме рівень музики в суспільстві. Що ви думаєте про це
— Насамперед те, що композиція — то така сама професія, як і всі інші, які не стосуються музики, і цей фах має свої закони, тому потрібні професійні навички, однакові для всіх композиторів, можливо, навіть усіх епох. Як піаніст не зможе віртуозно заграти серйозні твори, якщо не вчитиме гам і етюдів, так само і композитор — якщо не працює над виробленням композиторської техніки, яка існувала віддавна й існує нині, він не зможе далі розвиватися. Ось тому я й стараюся прищепити своїм студентам навички професіоналізму. А далі вже композитор іде своєю творчою дорогою. У мене понад 30 учнів, із них більшість — члени Спілки композиторів. Багато з них уже народні і заслужені, лауреати різних премій. І ми таки відрізняємося один від одного, бо, ще раз повторюю, я ніколи не нав’язую ідеології — йдеться тільки про технічне навчання.
— А є у вас улюблені учні?
— Студенти були різні — більш талановиті, менш талановиті. Завжди любив таких, які багато й серйозно працювали. Це Євген Станкович, Іван Карабиць, Володимир Зубицький, Ганна Гаврилець, Віктор Степурко. Їх багато.
— Ви людина відома в Україні. Тоді чому досі не переїхали остаточно до столиці, що тримає вас саме у Львові?
— Мені однаково, де жити — кожне з цих двох міст мені однаково близьке. Єдине, що можу сказати: проживши певний час у Києві, знову повертаюся до Львова, щоби згодом знову повернутися до Києва.
— А бувають моменти в житті, коли навіть музика може стати тягарем, коли вона вас змучує, навіть обридає?..
— Безперечно, трапляється різне. Тоді на певний час робота відкладається. До речі, у мене були такі часи, що я не написав жодної ноти…
— А є щось, що вас сьогодні найбільше дратує — у місті, у країні, у суспільстві?
— Непорядність. Недотримання слова…
— Тоді, якщо можна, — про те, що вас найбільше приваблює в людях?
— Порядність передусім.
— Враховуючи всі ваші іпостасі й величезну зайнятість, цікаво дізнатися, у чому знаходите відпочинок, релакс?
—
«У творчості він ловить кожен момент, який є неповторним»
— Коли бачу на його концертах багато людей, які прийшли, щоби послухати саме Скорика, коли бачу його в ролі диригента, то іноді думаю — це ж із ним ще годину тому ми разом обідали або ходили щось купувати, — говорить дружина композитора Адріана. — Я завжди для себе розмежовую ці дві його грані — буденність і творчість. Часом думаю: Боже, невже це він? Щодо побуту, то я його абсолютно не відчуваю. Можливо, хтось думає, що коли композитор творить, то двері в його кімнату зачинені, що він на всіх цитькає — не заходьте, я не їм, не сплю… Цього в нас немає, і не треба думати, що в нашому домі постійно лунає музика. Процес творчості полягає в моментах, які є доволі незвичними. Я ніколи не забуду, як одного разу ми мали дуже довгий переліт, Мирослав, здавалося, дрімав. Аж раптом він похопився і спитав, чи я не маю якогось папірця? Накреслив нотний стан… Очевидно, це був ключовий момент якоїсь уловленої фрази тої музики, що живе в ньому постійно. Просто як
Мирослав Скорик народився 1938 року у Львові. У
Після смерті Сталіна родина повернулася до Львова, де у 1955–1960 роках Мирослав навчався у Львівській державній консерваторії ім. М.Лисенка. У 1960–1963 роках студіював композицію в аспірантурі Московської державної консерваторії ім. П.І.Чайковського. З 1963 року працює у Львівській, а з
Творчий доробок Скорика — опера, балет, «Реквієм», концерти, твори для оркестру, ансамблів, музика до понад сорока фільмів (зокрема до кіношедевра «Тіні забутих предків» режисера С.Параджанова), до театральних вистав, джазові та популярні композиції. Твори композитора регулярно виконуються в Україні, в Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступає як диригент і піаніст із виконанням власних творів.
Тетяна Козирєва, «Дзеркало тижня»
Додав Art-Vertep 21 січня 2007