Автори / Брати Капранови / Десять порад публіцисту
Письменники і видавці брати Капранови в рамках V
книжкової виставки «Медвін» провели лекцію «10 заповідей публіциста», в якій
розкрили свої секрети створення художньої публіцистики.
– Публіцистика – це
управління бойовими космічними об’єктами, – кажуть брати, – треба зрозуміти,
який результат він дав, виміряти похибку і в разі неправильного результату дати
новий сигнал. Публіцист – це воїн. Публіцистику ніколи не пишуть з добрим
серцем, з добрих міркувань, адже її пишуть, щоб висловитися, критикувати,
аналізувати й оцінювати.
Усі процеси самовисловлення,
проповіді знаходяться на первинному етапі, а от на другому етапі іде діалог.
Наша публіцистика – це спроба думати спільно з читачем, наша задача –
подивитися, як думка зможе прижитись у голові читача.
Новизна наших заповідей
полягає в постійному оновленні публіцистичного світу. Отже...
Одна стаття – одна
думка
Одна думка має бути
стрижневою, усі ж інші підтримувати, аргументувати її. Масштаб думки – інше
запитання. Якщо є наступна думка, напишіть іншу статтю. Пишучи наступну статтю,
навіть не думайте, що читачі читали вашу попередню, тобто щоразу писати, як з
нуля.
Розмір має значення
Від восьми до дванадцяти
тисяч знаків з пробілами. Звісно, бувають думки, які не можуть у такий об’єм
уміститися. У такому випадку можна розбивати статтю на розділи: розділ 4-6
тисяч знаків, загалом – 25-30 тисяч знаків.
Публіцистика є стравою
швидкого споживання, тому розмір справді має значення. Ідеальний формат: коли
тісно словам, а думкам просторо.
Відкинь першу думку,
відкинь другу думку, почни з третьої думки
Третя думка дозволяє
уникнути банальності, визначитися з ідеєю і правильно почати. Бо парадокс –
король початку.
Стиль має
відповідати аудиторії і темі
Важливо залучити читача до
спільного міркування як темою, так і стилем. Розраховувати потрібно виходячи і
з типу аудиторії, і з самої ідеї, і з типу видання.
Не проповідуй
Якщо хочеш залучити читача
до спілкування, став йому питання, фактажем підштовхуй до певних висновків, не
намагайся здаватися розумнішим за читача.
Якщо подається раніше
відома, але все ж можливо невідома читачу інформація, автор має не «тиснути
інтелектом», а робити вигляд, що читач усе знає, та просто забув.
Стартуй без розгону
Основна функція початку –
примусити читача читати далі. Але всі прийоми мають даватися дозованими.
Створюючи високу
інтелектуальну напругу, не забувай заземлитися
Це – питання ритму, а він є
ключем до успіху. Потрібно тонко відчувати настрій написаного не з власної
точки зору, а ніби зі сторони. Для цього є чудовий спосіб: читати прочитане
вголос.
Кінчай разом з
читачем
Думати про кінець треба ще
на початку. Найкращий фінал – емоційний, а для цього треба знайти таку останню
думку, що зачепить читача і залишить його ще на якийсь час у роздумах.
Не забудь назвати
свою статтю
Назва – це такий собі знак «стоп»
для читача, знак, що він має зупинитись саме на цьому матеріалі. Та головне,
щоб запам’яталася не назва, а думка.
Безпрограшний варіант:
використовувати народні мудрості, прислів’я, афоризми, адже вони перевірені
часом.
Постійно вчися
Учися, навіть якщо ти
відомий публіцист чи письменник. Читай твори своїх колег – це своєрідний обмін
досвідом. Тренуйся на рецензіях – саме рецензії мають як тверді композиційні
вимоги, так і вимоги до логічної зв’язності думок».
Записала Катя
Зінов’єва, УНІАН
Додав Art-Vertep 14 квітня 2010
Про автора
Брати Капранови. Народилися 24 липня 1967 року в Дубосарах, Молдова. Закінчили Уральський політехнічний інститут і радіотехнічний факультет Московського енергетичного інституту.
