Автори / Оркестр Че / «Уперше у Львові було трохи страшнувато виступати»
Харківську групу «Оркестр Че» треба сприймати цілісно: і звук, і видиво. Коли це все в комплексі, то просто потопаєш у їхній енергетиці, перебуваєш ніби в кольоровій кульці, в окремому світі, де існує «Оркестр Че», їхні пісні, музика та живий кліп.
Із хлопцями із «Оркестру Че» легко затоваришувати. Вони не кремпуються і легко йдуть на контакт. Всього лиш три приїзди до Львова – а вже чимало знайомих. Самі ж музиканти в захваті від Львова, його архітектури, від милих будинків, від центру міста. Основу «Оркестру Че» становлять: Олег Каданов – гітара, вокал, Сергій Савенко – кларнет, Михайло Кабанов – перфоманс.
Про концерти, популярність, тексти «Оркестру Че» та музику у інтерв’ю ZAXID.NET з «оркестрантами». На більшість запитань відповідав Олег Каданов.
- Часто зараз виступаєте, насичено концертуєте, так, ніби намагаєтесь всюди побувати і багато встигнути…
- Два роки тому ми виступали в «Одне все» у Львові. За цей час побували в інших містах України. Мені ж видається, що зараз ми не так «видаємо», як «видавали» років п’ять тому, але принаймні навчилися більше грати. Бо тоді був панк: лише чиста і відкрита емоція - і більш нічого. Але це також недобре, бо окрім емоцій потрібно, щоб була ще музика. На концертах Єгора Лєтова завжди чуєш звук, що нагадує виття. Єгор Лєтов казав, що на живому концерті не має бути гарної музики. Я не знаю, може, він вигадав собі таке виправдання, але дійсно, коли ти віддаєшся на концерті – ти не можеш думати про те, наскільки влучаєш по акордах. Але, коли тебе ця хвиля захоплює, ти віддаєшся їй і все. І досить важко контролювати щось. А насичена гастрольна діяльність… так виходить просто.
- Міста, де проходять концерти, ви обираєте за якимсь принципом?
- Мені, власне, хотілося виступити у Львові тому, що я сам із Західної України, і мені дуже хотілося додому. Коли приїжджаємо сюди, то обов’язково заїжджаємо також у Тернопіль, Івано-Франківськ… Свого часу було трохи страшно, бо ми переймалися за те, як нас сприймуть, адже у нас багато пісень російською. Але цей мовний кордон надуманий. На сході так і лякають, що на заході ніхто не сприймає російську мову, що у Львові можуть вбити просто за російську. Ця стіна, цей стереотип зазнає краху. Стіна вже валиться, тому що зараз багато навчаються із Західної України у Харкові, у Донецьку навіть. Та й інформація не стоїть на місті. Не можна одними засобами мас-медіа це розтлумачити. Інтернет працює теж на цю користь. І люди їздять і бачать, і спілкуються, і розуміють, що ця тема вигадана. Їм там по-пріколу, їм там, нагорі треба, щоб був такий розкол, тоді ніби легше контролювати людей.
- Більшість концертів відбуваються на східній Україні.
- Так. Бо це ближче. Ми, в основному, їздимо по містах, які навколо Харкова. Якось так географічно виходить. Мабуть, те, що у нас велика кількість російськомовних пісень, цьому теж сприяє, тому більше в Росію їздимо та Східною Україною.
- Але вам же не страшно давати концерти російською мовою на Західній Україні…
- Уперше у Львові було трохи страшнувато виступати. Я надіявся, що люди все нормально зрозуміють. Але десь так всередині острах все таки був. Я думав про те, що може, не захочуть розуміти.
- Ти ж сам із Західної України, як ти міг боятися?
- Я боявся, що наших російських текстів не будуть розуміти. Я, наприклад, не знаю, наскільки молодь тут знає російську мову зараз.
Вперше у Львів приїжджали з театром «Арабески», у грудні 2001 року. Тут ми місяць тоді пробули. На сході зберігається стереотип Львова як правдиво українського міста. Патріотичного на сто відсотків. Є основна маса людей, яка думає так, але потрохи ця стіночка проривається. Але дуже багато людей залишається, які продовжують так думати. Старшому поколінню важко перелаштуватися на інше. Цей стереотип має віджити. Може, жорстоко так говорити. Молоде покоління дуже лояльно одне до одного налаштоване. Східні і західні. А старше покоління вже й не переконати.
- Ви хотіли назвати гурт «Військово-патріотичний оркестр імені Че Гевари»…
- Так, але сама розумієш, назва довга. Група «народилася» восени 2002 року. Ми не експлуатуємо ім’я Че як бренд: футболки з коменданте, брелки та інше. Нам справді цікава ця людина, близькі його переживання, ми поважаємо його як людину, яка ввійшла в історію своїми вчинками. На нашому офіційному сайті є біографія Ернесто Че Гевари, його «Болівійський щоденник» та чимало іншого.
- Як вам живеться у Харкові?
Олег Каданов: У нашій групі — жодного харків’янина. У Харкові немає шаленого ритму, неприязні до чужих, яка є у Пітері й Москві. Немає тут і того вічного свята, отого бажання усе відкласти на завтра, яке витає у моєму рідному Франківську.
Сергій Савенко: «Оркестром Че» живе Олежка, група – це для нього все. Він у ній викладається по повній. У мене є проект з Бабкіним. Кабанов працює ще в клубі «Черчіль».
- На різних інтернетівських форумах обговорюють «про що насправді співає «Оркестр Че»? Що ви їм би відповіли?
Сергій Савенко: Мені видається, що у нас надто круті тексти, щоб їх розуміти. Вони справді глибокі. Кожен розуміє по своєму. Кожен у гурті виконуючи свою «партію» може для когось давати шлях для розуміння.
- Ваш стиль означують як візуал-рок. Звідки загалом з’явилася ідея робити маленький театр на сцені?
Олег Каданов: ми з Мішою Кабановим навчались разом у театральному інституті і ще під час навчання виникала думка – а що, як поєднати музику і театр? Це ж має бути набагато цікавіше, аніж просто співати наживо, бо під час візуалізації у глядача виникає ще ціла купа вражень і асоціацій.
- «Оркестр Че» найбільш незвична та нетипова група України. Як гадаєте, ви популярні в нашій країні?
Олег Каданов: Відносно харківських гуртів – популярні. А загалом в Україні, вважаю, що не популярні. Так, на наші концерти приходить чимало людей, але про якусь шалену популярність і не йдеться, бо щоб потрапити до ротацій музканалів, треба співати трохи інших пісень.
Сергій Савенко: Незалежні ТБ показують наші кліпи, а в решті – смаки нав’язуються. Загальна маса бачить зовсім інше. У нас є таке, що групу проштовхують… Є меломани, які знають про нові гурти, про нові музичні віяння.
- Ваш кожен альбом – це нові пісні, які не повторюються. Пояснюючи назву другого альбому «Эйфория закончилась. Happy end», ви говорили, що початок життя – це ейфорія, яка з дорослішанням закінчується. Далі йде точка осмислення. Який етап життя несе у собі альбом «Предчуствие нулевого года»?
- Альбом власне виражає наші страхи і переживання. У Бредбері є такий роман – «щось жахливе насувається». От так і ми чекаємо на щось жахливе, бо, здається, вже далі нема куди – суспільство програмує нам одне бажання – споживати, споживати і ще раз споживати. Людина зі всіх боків обкладає себе речами і забуває про свою природу. Справжні почуття, справжні цінності замінено на симулякри, на зовнішні образи, які підміняють саму суть. Від цього стає дуже страшно і все це знаходить відображення у нашій творчості.
- Кажуть, що Оркест Че можна слухати безперервно, чи слухаєте ви так само часто свої пісні?
- Пісні доводиться слухати по сто разів на день під час запису та зведення і за цей період отримується майже смертельна доза власної творчості. Так що після завершення альбому вже неможливо це все слухати.
- Речі, які творить «Оркестр Че» - це образи, які сплітаються в окремий світ. Опишіть, яким для вас є цей світ?
- Цей світ для нас так само є загадкою, він візуалізує якісь окремі шматки, а про решту доводиться лише здогадуватись. Але, зрештою, це, мабуть, добре, бо залишається надія, що і надалі він буде для нас відкриватись, бо якщо б одразу відкрився повністю – то це і був би фінал.
- Що нового ви берете з концертів? Якщо берете…
- Кожен концерт є якимось уроком відвертості, від глядача ми отримуємо чисту енергію і віддавати хочеться так само, щоб маятник продовжував гойдатись. І знову ж таки досвід, він накопичується тільки з концертами.
- Розкажіть про співпрацю із Музеєм Маяковського.
- Як такої співпраці і не було. Просто ми написали в музей з проханням поділитись архівними відеомареіалами про Маяковського і вони відгукнулись на наше прохання, за що їм величезна подяка. Вони записали нам відеокасету, а ми вже відцифрували матеріали і використовували у кліпі «Гутен морген, Маяковский».
- У ваших піснях згадуються «псевдогерої» Гітлер, Усама Бен Ладен, Буш, Чикатило. З чим пов’язана їхня присутність у текстах?
- Це все випливає із підсвідомості, а причиною є заполітизованість суспільства. Бен Ладен і Буш один час взагалі не сходили з екранів телевізорів і зі шпальт газет, тому нічого дивного, що вони стали героями пісень. З Чикатило інша історія, але він виводиться не як герой, а як такий собі архетип зла, моя власна темна половина.
- Чи впливає на творчість зміна кольорів у політиці, у державі?
- Аніскільки.
- Для Львова Харків стає ніби «пологовим будинком», де народжуються митці, художники, музиканти. Що такого має Харків для розвитку, і як гадаєте, чому цього немає у Львові?
- Не знаю. Може. тут спрацьовує те, що Харків – студентське місто, і сюди приїздить вчитись молодь не тільки з усіх кінців України, але й з інших країн. Можливо, кількість переходить у якість, але мені здається, що ви занадто скромні, бо Львів аж ніяк не можна назвати обділеним на таланти.
Довідка ZAXID.NET
Олег Каданов народився 1977-го року в Івано-Франківську, в акторській сім'ї.
Навчався в харківському Інституті мистецтв на театральному факультеті. У 2002 році працював в театрі-студії «Арабески». Того ж року разом з друзями створив групу «Оркестр Че».
Аліна Небельмес для ZAXID.NET
Додав Art-Vertep у п'ятницю о 11:49
Про автора
Оркестр Че – харьковская группа, которая образовалась в 2002 году.
