Автори / Н.Три / «Антре» замість «Н.Три»
У Чернівцях музика не лише народжується, а й помирає, аби відродитись заново. Відомий столичний фольк-альтернативний гурт «Н.Три» саме після буковинського концерту припинив музичну діяльність під цією назвою й оголосив про початок нового шляху у новій іпостасі. Щоправда, нова назва – «Антре» – не далеко втекла від попередньої. Минулий рік був складним для музикантів, із багатьма проблемами та невдачами, апофеозом яких у серпні 2009 року став нещасний випадок з очільником гурту Олексієм Шманьовим, який під час відпочинку в Криму зірвався з канатної каталки на скелі. Лікарі навіть пророчили, що ходити Олексій більше не буде. Але після низки операцій він сьогодні впевнено, хоч і помалу, одужує і вже пересувається з тростиною. Ця неприємність вибила музиканта з колії на добрих півроку і стала причиною розбіжностей у команді, внаслідок чого гурт залишив один із його засновників та автор більшості пісень (серед яких і хіти «Палаюча Квітка», «А ти відлітай», «Народи мені дитину») гітарист Євген Касьяненко. Олексій Шманьов, побажавши Євгену творчої наснаги та успіхів у всіх його подальших починаннях, переглянув по-новому всі життєві цінності, підхід до творчості й ставлення до справді близьких людей. Про це та інше ми поспілкувалися з ним після чернівецького концерту.
– Не хотілося б повертатися до сумного, але чим ти займався впродовж тривалого лікування? Певно, прочитав багато книжок?
– А серіалів скільки передивився! «Доктора Хауса», «Надприродне»… З книжок запам’яталася «Імперія морозива» Джеффрі Форда. Читав «Острів Дума» Стівена Кінга, Лук’яненка перечитував – я полюбляю перечитувати його книги. А так, нічого особливого не робив, тож нарешті сам почав писати пісні.
– Наскільки дужим тепер почуваєшся?
– Нормально почуваюся. Ще важкувато довго стояти, але до того часу, коли підтягнемо програму, гадаю, все буде добре.
– Чомусь останнім часом вас піарили як улюблений гурт Олега Скрипки і Сашка Положинського. Це справді так?
– Це навіть трохи смішно. Тобто вони казали, що полюбляють наш гурт, але у них дуже широкі смаки, і є надзвичайно багато гуртів, які вони слухають. Але те, що ми їм подобаємось, звичайно, приємно.
– А як почалася співпраця з Положинським, що переросла у спільно записаний трек «Ми – трава»?
– Ми з Сашком знайомі ще з фестивалю «Перлини Сезону», він там сидів у журі і досить непогано про нас відгукнувся, допоміг нам потрапити на «Свіжу Кров» каналу М1, за що ми йому дуже вдячні. Ідея дуету виникла давно: ми ще до першого альбому хотіли з ним пісню зробити, але та, яку ми запропонували, йому не сподобалася. А цього разу я йому відправив текст, аранжування, він послухав і погодився. Аранжування робили у себе на студії, а Сашка писали на орендованій, щоб йому було зручніше і щоб можна було під нього підлаштуватися. Роботою ми задоволені, хоч ця пісня вийшла не зовсім у нашому стилі, бо ми експериментували.
– Вона потрапить до вашого наступного альбому?
– Ще невідомо, тому що у колективі глобальні зміни: змінюємо гітариста і працюємо над новим матеріалом. Зараз просто видати новий альбом – це, звичайно, добре, але хочеться, щоб він був комусь потрібен і щоб його якщо й не купували, то хоча б слухали. А над цим ще треба працювати.
– Чи ти справді завдяки хворобі зміг відфільтрувати випадкових людей від справжніх друзів?
– Певною мірою так. Є люди, які просто зникли: ми припинили виступати – і все, їх немає. Але більшість поставилася з розумінням, підтримувала.
– Коли вперше почув вашу пісню «Весна», знайшов там шматок, дуже схожий на «Coldplay»…
– Бо «Coldplay» нам подобається, що тут приховувати. І якщо вийшло щось схоже, розцінюй це як данину їхній творчості. Ми їх любимо.
– Чи ще щось цікавого за останній період відкрив для себе в музиці?
– Постійно з’являється щось цікаве. Зараз я почав багато слухати нової британської музики. Дуже подобається співачка Regina Spector: слухаючи її, розумію, що й мені треба більше на фортепіано грати.
– Втративши гітариста, ви разом із ним втратили й автора левової частки віршів до пісень – його батька. Наскільки критично ти ставишся до власних текстів?
– До себе ставлюся дуже критично. Мені особисто багато з написаного мною не подобається. Дуже хочеться рости, щоби було краще. І з часом, гадаю, так і буде.
– А чому ви взагалі розбіглися з гітаристом?
– У нього було одне бачення нашої майбутньої музики, у нас – інше. Ми намагалися знайти спільну мову, але, на жаль, не знайшли. Почалися сварки, з’ясовування стосунків… Скажу єдине: ми залишилися друзями, але поки що вирішили не працювати разом.
– У Чернівцях ви виступили в «обрізаному» складі – удвох із баяністом. Як тобі такі експерименти?
– Хочеться грати повним складом, навіть у невеличких приміщеннях, але не завжди є така можливість. Зараз, наприклад, наш барабанщик потягнув руку на репетиції в театрі і тимчасово взагалі не може грати.
– Оклигавши, з яким настроєм йтимеш далі «музичною нивою»?
– Настрій більш ніж позитивний – хочеться працювати. І не хочеться бути голослівним: ось коли зробимо щось справді цікаве, тоді й можна буде оцінювати, кращими ми стали чи гіршими.
Тарас ПІЦ, «Молодий буковинець»
Додав Art-Vertep 26 травня 2010
