Учасники

Автори / Світлана Поваляєва / «Або на Майдан, або в нірвану»

Світлана Поваляєва - поет і письменниця, блогер, слемер. Один з авторів цьогорічного проекту «Декамерон». Два роки тому вона стала однією з претенденток на звання «секс-символ української літератури». Тоді у короткому списку претенденток організатори сказали про Поваляєву, що «смілива, розкута, епетажна письменниця ніколи не буває обділена увагою представників сильної статі. Не боїться разом з душею оголювати перед шанувальниками власне тіло під захоплені оплески сильної статі». Її тексти часто ототожнюють з її особистістю, з її перформансами. Цим скористалась і «Українська правда. Життя» - за допомогою літер і тексту трохи підняти завісу епатажу над образом Світлани Поваляєвої.

А

Просто «а», це потенційність Всесвіту, це порожнеча, з якої проявляється все. Це крик народження, крик оргазму, крик болю, крик радості, це спів. Можливо, це крик смерті, якщо це болісна смерть. Словом, це вигук, символ, це потенція, з якої проявляється весь Всесвіт.

А яка вона, модель Всесвіту?

Ну, це в совєцькому кружку робили моделі літачків або космічних кораблів... Я не знаю. Не думаю, що про це можна говорити словами - безмежність не можна описати. Це може бути все, що завгодно.

Думаю, навіть прадавні моделі Всесвіту, які існували в Греції чи в Тибеті, існують паралельно - на якомусь іншому рівні сприйняття, іншій «частоті».

Б

Бодгісатва

Це чистий прояв рівнісного співчуття - любові до всіх істот, без поділу на вищих чи нижчих, добрих чи поганих. Це просто всеохопне дієве спонтанне не інтелектуальне співчуття до всіх істот.

Це ж складно - всіх любити...

Це складно, якщо до цього підходити інтелектуально - в силу певних релігійних догм, чи в силу моральних засад сказати собі «Я мушу всіх любити». Тоді ніфіга не вийде. Треба припинити поділ на суб'єкт-об'єкт, добре-погане. Йдеться не про оціночну любов, а про рівнісне ставлення до живих істот.

Вдається так все любити?

Я над цим працюю. Мені здається, що це єдиний адекватний спосіб існування в цьому світі.

Але, в романі Пелевіна був такий діалог між вампірами: «Дети мои, у вас в головах маркетологи 20 лет срали, а вы хотите, чтобы я за пять минут все убрал». Більше тридцяти років у мене в голові срали всі, хто тільки міг - все суспільство, починаючи з дитсадка з його дибільними моделями виховання... А ви хочете, щоб я за рік чи два стала Бодгісатвою.

Головне - це намір.

В

Вода

Що може бути прекраснішим за воду? Не кажучи вже про те, що без води немає життя.

Ви і за гороскопом Риба, напевно? Взагалі в гороскопи вірите?

Так, я Риба. Я би до гороскопів не застосовувала поняття віри... Астрологія - складна багаторівнева наука, мабуть, вона не є безпідставною чи висмоктаною з пальця. Певні загальні тенденції, шаблони спостерігаються.

Астрологія насправді ніколи не дає чітких відповідей. Ідеться про різні імовірні варіанти розвитку подій в різних ситуаціях. Тобто повідомляють, що є шанс уникнути чогось, якщо повестися в той чи інший спосіб. У кожному разі, зараз мені це все вже не цікаво.

Колись, років у 16, я займалася астрологією - вираховувала співвідношення кутів між планетами по ефемерідах - ну, капєц. Я ненавиділа математику, не могла в школі вивчити елементарні речі, прості рівняння, а ці астрологічні розрахунки - це математика, геометрія.

Кошмар - сиділа, висолопивши язика, креслила космограми. Мені б лише за це мали вищий бал в атестаті поставити.

Пророцтва справдилися?

Я не шукала собі пророцтв. Це був просто один зі способів розібратися з цим світом. У мене була подруга, вона справді серйозно займалася астрологією. Все, що вона сказала - справдилося.

Причому, вона не була така клікуша, типу гадалка Аксінья чи відьма Параска - ні, просто звичайна прикольна тьотка, заробляла цим гроші, хоча ніколи не ставила певну ціну, працювала за те, що дадуть.

Це все якось тупо. Весь час передбачати майбутнє, якого ще нема - це не те, на що варто витрачати час. Це означає, що ти чогось боїшся, бо маєш надію і страх. Сидиш за ґратами.

Г

Гроза і травень

Я страшенно люблю грім, блискавиці, зливу. Люблю потрапляти у травневі стихії.

Ніколи не маю парасольки. Я завжди їх гублю і десь забуваю - мені їх мама вже стільки подарувала! Вони мене бісять. Від самого факту, що треба взяти з собою парасольку, вона раптом перестає влазити в сумку. Врешті-решт я парасолю десь забуваю - не спеціально, мабуть, на підсвідомому рівні прагну її позбутися.

Грім - це травень. Бувають ще літні грози - неймовірні. Одного літа в мене на дачі (на Десні) йшли такі грози, що ставало страшно. Після того ідеш полем по невитоптаному різнотрав'ю - і веселки стоять прямо з землі, ніби ти можеш підійти і кожну взяти.

Ґ

Ґума

У мене тато інженер, під час перебудови він мав пару розробок. Ці машини робили все - від оксигенаторів і плівкових фільтрів для штучних сердець до кришок на банки. Ясно, що авторського права не було, тому це все швидесенько запатентували закордоном. Зараз купа машин, які ми закуповуємо закордоном, працюють за тими принципами.

А взагалі ґума і пластмаса, полівінілхлорид - найбільше зло.

Через екологію?

Так. Але не тільки. Може, я старомодна, але я пам'ятаю, що в дитинстві ми самі собі робили іграшки з ганчір'я, глини, соломи, пластиліну, ниток, намистинок, лози, самі собі вигадували ігри.

Ваші діти теж самі роблять собі іграшки?

Середина на половину. Діти росли тоді, коли вже було все. Гори китайського лайна.

Але на березі річки можна знайти гілочки, схожі на тварин, чи якихось духів. От у мене досі лежить гілочка, на якій ніби чітко намальоване око.

Хлопці щось собі ліпили, щось будували. Ми на пляжі завжди будували з хмизу індіанські міста, там було все - селище, цвинтар, навіть тотемні стовпи, які ми прикрашали мушлями.

Д

Дерева

У кожному місті у мене є улюблене дерево. У Києві це стара липа - я з нею обіймаюся і розмовляю. А ще ранньою весною їм молоденькі липові листочки - дуже смачно!

Верби люблю. У нас на дачі була така патріархальна водяна верба, де жили всі - куниці, дятли, шершні... Птаства жило багато. За тим деревом можна було спостерігати годинами, це був цілий всесвіт.

Воно поступово трухлявіло. Тоді стало розвалюватися і з тріском розкриватися. Деревина була всередині фламінгового кольору. Коли воно розпалося, то шматки деревини валялися в траві, як величезні рожеві янгольські крила, і з них розповзалися і розліталися комахи - як люди, які після стихійного лиха втратили свої домівки.

Е

Ерогенні зони

У журналі «Наш» колись друкували прикольні картинки-наліпки. Там була картинка «Ерогенні зони жінки і чоловіка».

На жінці було вказано 350 зон зі стрілочками та поясненнями. А в чоловіка всі ці стрілочки вказували на член. Але це неправда.

Ерогенні зони - це енергія. Якщо вона розкрита, то і в чоловіка все тіло - ерогенна зона. Усі стрілочки в голові.

Є

Єлєнь

Це таке сербське пиво. Чомусь це дуже смішно, особливо, якщо ним сильно набухатися. Ти стаєш реально як єлєнь - тобто олень сербською мовою.

Який ще алкоголь любите?

Це не ще. Пиво не п'ю давно. Від вина мені чомусь погано - не сприймає організм. Відповідно я на винах не знаюся. Навіть на Новий рік я ніколи не п'ю шампанське. Люблю віскі. Два по 50 - це ідеально. Три - межа. Якщо більше - мені просто стає зле.

Ж

Жаби

Вони класні, дуже красиві. У нас на Десні їх дуже багато. Деякі навіть приходять на кухню - і ропухи, і деревні, такі манюні яскраво-зелені. У всіх жаб прекрасні яшмові очі.

Мені жаб дуже шкода, вони страшенно беззахисні. Чомусь у дитинстві всі мучать саме жаб. Навіть у Подіка в «Цікавих дослідах» мучать ту нещасну жабу.

А ще жаби дуже гарно співають уночі, на відміну від солов'їв. Соловейки верещать як дрильки.

З

Зорі

Дуже люблю дивитися на зорі в серпні десь на півдні - там вони дуже низько, дуже близько, величезні, навіть у Чумацькому шлясі видно кожну космічну порошинку.

На півдні - це в Криму?

Ми якось жили під Філософським каменем в Симеїзі. Без намета, без нічого - тільки плівка і спальники. То було літо такої спеки, що навіть каміння за ніч не хололо. Ми спали реально голі - лежали всю ніч, дивилися в небо, і було враження, що зорі падають на нас.

І

Історії істот

Люблю слухати історії, але я поганий слухач. Це вроджений егоїзм - я страшенно триндлива. Хоча ніби вже навчилася не перебивати. Та взагалі я погано сприймаю на слух. Більше люблю читати сама.

Ї

Їдам

Тибетське слово, що означає медитативне божество.

Тобто воно відповідає за медитацію?

Ні. Корінний гуру дає їдама тому, хто практикує медитацію. Це Будда-аспект, те божество, на яке практик має медитувати.

Воно матеріальне?

Ні. Завдяки повному ототожненню з таким образом можна перейти на чистий рівень сприйняття. Таким чином можна звільнитися після смерті - згадати свого їдама і стати ним.

И

Ирій

«Український рай», острів у всесвіті, першооснова або «праземля», де ніби живуть душі предків. Там росте дерево життя - дуб, на якому ростуть яблука безсмертя, а у верховітті живуть птахи, комахи і душі померлих. Яблука - на дубі!... красота!

Ну, і ніби птахи і комахи летять в Ирій лише на зиму, а птахи - то душі померлих, які навесні повертаються на землю. А ключі від «пташиного» Ирію - у зозулі. І ще є «гадючий Ирій». Якщо знайдеш гадючі роги, коли гади повертаються до Ирію - будеш багатим.

Й

Йоко Оно

Така странна женщіна. Странна не в поганому сенсі, а в сенсі, що вона неоднозначна тьотка.

Це знакова постать для вас?

Ні. Просто згадала. Нормальна тьотка, заробила собі на імені свого чоловіка, але не думаю, що ми маємо право її судити.

Які загальновідомі постаті вас приваблюють?

Хантер С. Томпсон. Це взірець безмежної відкритості і чесності. Людину знакову і публічну можна судити за її почуттям гумору. Глибшого, тоншого почуття гумору я не зустрічала ніде.

В Україні є письменники з таким почуттям гумору?

З тонким і ліричним? Це однозначно Жадан, Таня Малярчук. Їхнє почуття гумору - дуже щире і добре. Без сарказму.

На побутовому рівні таке почуття гумору є ознакою дуже відкритого інтелекту. Це іскра небесна, безпосередній канал із космосом.

Таке ж почуття гумору має геніальний критик Сашко Бойченко - на нього навіть ніхто з письменників образитися не може. Сашко - один зі стовпів якісної, правильної української літературної критики, яка, втім, швидко дала тєчь і тихо, безболісно потонула, навіть не добудувавшись до масштабів «Титаніку».

К

Критика

Що про неї говорити... У мене є знайома Вікторія Поліненко - дуже фаховий критик. Іздрик певний час писав у «Четверзі» критичні статті. Бриних дуже добрий критик. З нових - є ще такий один в полі воїн - хоча вона не дорівняється ні до Бойченка, ні до Поліненко - це Віра Балдинюк. Принаймні, видно, що людина прочитала книжку, знається на літературі і намагається мислити.

Вся наша критика зараз зводиться до того, що дєвочька чи мальчік, ідучи на презентацію, бере прес-реліз, написаний такими самими дєвочьками і мальчіками, і цей прес-реліз переписує. Добре, якщо в прес-реліз додумалися вставити цитату, щоб виглядало «как живой».

Потім всі решта дєвочок і мальчіків лізуть в інтернет і сумлінно роблять копі-паст на свої сайти. І роками оце унилоє гамно бовтається в мережі, як острови зі сміття і пластику в океані.

А ще є тенденція зашореного суб'єктивізму. Мовляв, мені це не подобається, письменник - урод, у нього бородавка на носі - до побачення.

То критика має бути об'єктивною?

Ні. Об'єктивного нічого не буває. Я говорю про те, коли починають переходити на особистості - це не є аналіз літературного твору.

Колись я читала рецензію Москальця, де він підводив усе до того, що Поваляєва - це повне гівно. Але це була фахова літературна критика, тобто не просто йому особисто я не сподобалася, він проаналізував текст і пояснив, чому цей текст слабкий.

Це викликає повагу і допомагає вчитися.

Слідкуєте за рецензіями?

Колись слідкувала і ображалася, коли в мене кидалися лайном з дна своїх вигрібних ям, переходили на особистості. Але швидко попустилася. Добиватися любові - це не те, на що варто витрачати життя.

Взагалі-то, це ви мене розкрутили на розмову про критику. Для мене перше слово на «К» -

Карма

Це закон причини і наслідку, за яким існує всесвіт. Ми переживаємо всі наслідки будь-яких своїх дій, думок і намірів.

Л

Любов

Про любов говорити неможливо. Це позапонятійне переживання. Я говорю не про кохання, а про спонтанний вияв, суть усього простору. Це поза людською мовою.

М

Маски

Це флірт і маскарад. Людина - це набір масок. Те, що ми називаємо «Я», бо якоїсь остаточної відправної точки нема.

Яку маску найбільше любите носити? Якою хочете виглядати?

Не маю такого. Просто щось проявляється залежно від ситуації - я цього не помічаю відразу, тільки потім усвідомлюю, що то була маска. На інтелектуальному рівні нічого, крім масок не може бути.

Але коли ти скочуєшся до вимушених масок, то треба мати мужність, щоб вони таки лишилися тільки маскарадом і фліртом, а не жорстко зафіксованим образом.

Справді нелегко мати мужність себе побачити...

Нелегко побачити, що тебе немає.

Мені часто закидали, що я не знаю, як себе позиціонувати - такі таваріщі типу Толі Ульянова. І колись я справді цим переймалася - років зо два. Це добре можна побачити по фотках, де я руда і дурна.

І як же ви від цього відмовилися?

Минулося, як вірусна хвороба.

Н

Ні

Дуже складно навчитися говорити «ні». Я сама до певного часу потрапляла в ідіотські ситуації тільки тому, що не мала мужності і чесності сказати «ні».

Як цьому можна навчитися?

Треба захотіти.

Зараз вдається говорити «ні»? Могли б не сказати «ні» з ввічливості?

Ні. Якщо я бачу, що не зможу або не хочу щось робити, то про жодну ввічливість навіть не може йтися.

О

Оргазм

Що може бути прекраснішим за оргазм? Ммм... множинний.

П

Повня

В усіх релігіях чи езотеричних вченнях є багато ритуалів, пов'язаних з повнею. Тибетці вважають місяць проявом чоловічої енергії, а сонце - жіночої. Хоча традиційно, на заході, навпаки, сонце - чоловік, місяць - жінка.

І з місяця, і з сонця можна брати силу. Ця зима була така депресивна... І я вперше в житті пішла в солярій - просто хотілося ультрафіолету. Допомогло!

Р

Радість

Все може приносити радість. Цей стан не залежить від зовнішніх об'єктів, це внутрішній стан.

Добре, коли людина постійно знаходиться в стані радості?

Ми не говоримо про наркотичну ейфорію чи якусь дурнувату екзальтацію, про так званий пазітівчік. Це рівний світлий стан, коли тебе нічого не парить, коли ти просто радієш усьому, що є і не прагнеш того, чого нема.

С

Світло, свобода, співчуття

Ну, так, в моєму імені є світло, так мене назвала бабуся. Мама хотіла назвати мене Валерією, тато - Катериною, але бабуся сказала, що я - світла і тому хай буде Світлана.

Ім'я впливає?

Ім'я впливає. Я не люблю своє ім'я. Свєточка як літературний персонаж - це завжди якась або хвойда, або дура, або алкоголічка. Така совкова ідіотка.

У дев'яностих ми часто потрапляли в міліцію під час рейдів, так званих рибних днів, коли пакували всіх неформалів на БЖ і в Трубі - для виконання плану по затриманнях. Мєнти відкривали мій паспорт і говорили: «Какая чудєсная свєтлая домашняя дєвочка! Що ти робиш в такій жахливій компанії?!». І завжди відпускали і мене, і друзів. Я чомусь завжди у ментів викликала розчулення.

Т

Танго

Люблю танго. Аргентинське - найбільше. Взагалі люблю танці, але я страшенно лінива і завжди знаходжу щось, що заважає зайнятися танцями. Хоча в дитинстві я ходила на балет, мучилась якимись неприродними позиціями за станком - до пачок, правда, не дійшло. Ми займалися у таких потворних синіх бавовняних купальниках, білих колготах і чешках.

Мова рухів, мова тіла - найдревніша і найсокровенніша, виразніша за слово. Так само, як музика. Тілом можна висловити все, навіть розкрити музику. А як передати музику або рухи словом? Коли я танцювала, мені всі завжди казали, що це просто якесь шаманство. От я і пишалася тим, що я така ніби шаманка.

Але коли ми з Танею Малярчук прийшли вчитися танцювати танго, я зрозуміла, що я - дурна швабра. Не вмію правильно рухатися, сутулюся, а коли випрямляюся, то не можу рухатися вільно. Може, за певний період, поки займалися, все-таки хоч трохи чогось навчилася.

У

Україна

Удіяна - міфологічна індійська країна, де всі жителі одного разу досягли просвітлення, і ця країна пішла в нірвану, тобто зараз географічно її нема.

Це була би найкраща доля для України. Бо ми не войовничі, не агресивні, і, відповідно, не конкурентні в сучасному світі, де ти мусиш вигризати собі кар'єру в кар'єрі офісного планктону.

Якщо не буде чергового Майдану, то Україні триндець. З 2004 в Україні міцніли культурні і мовні позиції. Нині буквально за пару місяців пропало всьо, як казала Юлія Володимирівна.

Або на Майдан, або в нірвану.

Ф

Фламінго

Ми з батьками жили на Шулявці, поруч із зоопарком. Я тільки зараз усвідомлюю, наскільки це - ненавмисне, але жахливе - виховання, коли нікого, крім людей, ти більше не сприймаєш, як живих істот.

Я страшенно любила ходити в зоопарк, особливо в пташник до пеліканів і до фламінго. Ми там збирали пір'я - його можна було витягати патичками крізь чарунки сітки. Пір'я фламінго було найгарнішим - кольору спадню. В мене ще були такого кольору акрилові ленінградські фарби - улюблені.

У дорослому віці в зоопарк я пішла разом з дітьми. І мене просто накрило - я побачила тварин не з позиції дитячого егоїзму, а поглядом живої істоти, яка страждає сама і бачить страждання інших.

Х

Панки хой!

В Симеїзі під Кішкою, коли приїздиш і бачиш на величезному камені писало «Панки хой» і «Верните рюкзак, гады», то розумієш: я вдома.

Ви панк?

Ні. Я думаю, що в кожній із субкультур, якби вони не заганяли людей у певну соціальну і культурну траншею, є прикольні речі.

Мені подобається, як одягаються емо і готи. До речі, естетика гламурного панку з ірокезами з салону краси за пару штук баксів - теж нічого.

Мені подобаються байки і байкери - такі красиві мужчини і женщини...

Ц

Ц-ц-ц

Люблю тишу. Хоча мені зараз байдуже - я перестала емоційно реагувати на різні звуки.

Є тільки один звук, який мені не дає заснути - це хропіння. Одного разу їхала в потязі з трьома дівчатками, і одна з них вночі хропіла так, що не кожному мужику дано.

Я не дратувалася, але спати не могла. Всю ніч я аналізувала свій стан, лежала і думала, чому хропіння мене так вибиває з колії? До ранку так нічого і не придумала. Заснула лише тоді, коли тьолка перестала хропіти.

Ч

Чоловіки

Вони прикольні. Вони інакші. У них інший спосіб сприйняття. Цей космос цікаво досліджувати.

Вам у шлюбі живеться легко?

Легко. Між нами не існує побутового і соціального способу з'ясовування стосунків. Соціальне і побутове може інколи трохи тиснути на череп, але ми це сприймаємо просто, як хвилі на воді.

Зазвичай люди прагнуть чинити так, аби їх, не дай Боже, не викинули з цього соціуму, бо тоді не буде можливості працювати, і, відповідно, їсти. Прогресує параноя. Так минає життя. А потім - бац - і настає смерть.

Ш

Шепіт

Є люди, які не вміють розмовляти пошепки - наприклад, мої діти. Шепіт буває заспокійливий, еротичний... Вночі, ввечері, коли світ заспокоюється. Все навколо ніби шепоче. Навіть машини за вікном якось тихіше їздять.

Щ

Щавель

З усіх перших страв найбільше люблю зелений борщ і юшку.

Зелений борщ не буває без щавлю. Щавель люблю збирати сама - свіжий, щоби сік бризкав. Юшка має варитися на ватрі в казані, з різної риби. І має бути півень - не бройлер, а справжній, він дає навар.

Спочатку має варитися дрібна хижа риба без тельбухів. Але з лускою - судаки, маленькі щуки. Їх загортають у марлю, щоб луска не потрапила в юшку. Потім їх виймають і кладуть сома, великого судака без луски - справжню велику рибу. Тоді чорний перець-горошок, моркву грубо нарізану. Можна трохи картоплі. Лавровий лист, петрушку. Юшка повинна бути така, щоб застигала на холодець.

Ь

Схожий на поплавок. Все своє дитинство я провела за вбивством риби. Це жахливо - я не усвідомлювала, як вона мучиться.

Зараз ви вегетаріанка?

Ні, але я намагаюся не вбивати живих істот. Зараз я би не змогла убити рибину. Це таке затьмарення - так заведено в суспільстві. Я не беру випадки, коли людина є жорстокою від природи, або коли вона полює, щоб себе прогодувати. В моєму оточенні не було людей, які вмирають з голоду. Рибалка вважалася розвагою до смачної страви. Як справжня рибальська дитина, я чистила рибу живою. Коли вона ще смикалася.

Ваші діти - не рибальські діти?

Вони рибалять інколи. Але відпускають рибу назад. Їм достатньо усвідомлення, що вони її зловили.

Ю

Юрба

У мене раніше був страх натовпу. Зараз ні, хоча я таки волію залишатися на самоті.

Свого часу мене вразив фільм Говорухіна з документальними кадрами похорону Сталіна. Юрмища людей затоптували одне одного, але у фільмі показувалися наслідки цієї бійні - на ранок. Всюди височіли гори відірваних ґудзиків і чобіт. Ці кадри - найстрашніше з усього, що я читала і бачила в своєму житті.

Я

Ясмин

Ясмин дуже красива рослина. Я років у 14 зачитувалася французькою класикою. У Золя я вичитала, як Альбіна надихалася ароматів ясмину в саду, отруїлася - і померла. Ах!

Ці квіти вночі світяться, як перли. Коли зацвітає жасмин, в мені прокидається щось котяче - хочеться лазити по дахах і швендяти нічним містом.

Ірина Славінська, «Українська Правда. Життя»

Додав Art-Vertep 01 червня 2010

Про автора

Світлана Поваляєва народилася у 1974 році. Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка (спеціалізація – телевізійник), працювала на телеканалах СТБ та «Новий», у журналі «ПІК» т