Учасники

Автори / Євгенія Кононенко / «День починаю з новин — дивлюсь, чи немає війни»

Євгенія Кононенко - письменниця і перекладач. Остання новинка її доробку - переклад французького роману «Елегантна їжачиха». Кононенко видала немало романів і новел, але все ж таки вона більш відома, як автор лаконічної та влучної малої прози. Її візитівки - збірки новел «Новели для нецілованих дівчат», «Повії теж виходять заміж» і «Без мужика». Зараз Кононенко працює над перекладом нового французького тексту Філіппа Лабро. «Українська правда. Життя» відволікла письменницю від труднощів перекладу, щоб прогулятися надрами алфавіту.

А

Амстердам

Місто, яке я відвідала, коли вже побачила й інші славетні міста. Воно мені сподобалось, але не більше того. Я чула від людей захват, але в мені якийсь механізм не проклацнув. Інші міста справляли яскравіші враження. Було очікування чогось іншого - такого, що було в Ліоні. Хоча Ліон теж не всіх вражає. Я тричі була в Амстердамі, мені ніби тричі давали шанс його полюбити, але цього не сталося.

Б

Брат

У мене його не було. У мене не було навіть двоюрідних і троюрідних братів. І це був ніби знак, щоб він був у моєї дочки.

Ви єдина дитина у сім'ї?

Так. Хіба це така рідкість?

Не нудно було із собою?

Ні. Нудно не було, хіба що в дитячому садочку було погано - там були противні виховательки, а в школі вже стало краще. Але своїх дітей я в садочок все одно відводила. У них було не так - вони ще й у дворі товклися, ніби поруч із домом. А мене возили за кілька зупинок.

В

Великий досвід

Вважається, що сюжети у письменника дрібні, якщо він обмежується винятково зображенням родинного життя. А відбутися як великий письменник нібито можна тільки, якщо був великий досвід - війна, в'язниця, конфлікт із диктатурою. У мене до 30 років життя пройшло в Радянському Союзі, але великих конфліктів з радянським істеблішментом не було, ні зовнішніх, ні внутрішніх, бо я не робила кар'єри.

Д

Діти

Діти - це теж великий досвід. Вони мисляться в нашому середовищі переважно як учні елітних гімназій, а потім - студенти закордонних університетів. А що далі - ще не дожили, принаймні, мої колеги ще до цього не дожили.

А в мене все пішло не тим шляхом. Бувало таке, що у сина конфлікти з міліцією, а дочка в депресії, справжній, по медицині. І все це ми пережили, все подолали. Це великий досвід. Принаймні, це те, чого не можна знати на чужому досвіді.

І ніколи наперед такого досвіду не передбачити.

Так. Ніколи жінка не передбачить, як у неї це буде. Коли я вийшла заміж, один із моїх колишніх бой-френдів сказав, що ніколи б не одружився з жінкою, в якої не буде молока годувати дитину - він так і ходить старим холостяком.

А про дітей дуже важко писати в літературі. Якщо і батьків, і всіх колишніх чоловіків-коханців описати впізнавано - запросто, то про дітей так не виходить, щось заважає.

Часто проводять паралель між дітьми та романами - тексти мовляв з'являються, як діти народжуються. Ви згодні з таким тлумаченням?

Для мене це не так. Якщо діти - це тексти, то не я їх пишу. Чи вони самі пишуть, чи доля їх пише.

Тексти - це теж не діти. Жінка ж під час вагітності ніяк не регулює цей процес - хіба що виконує поради лікарів, щоб дитина народилася здоровою. А що робити для того, щоб дитина народилася певної зовнішності, із тими здібностями, яких від неї чекають саме в її родині?  

Виношування тексту - це свідомий процес. Хоча там є елемент несвідомого - без того не було б літературного тексту, був би хіба науковий якийсь трактат.

Г

Гра

Я не сміла гратися в дитинстві - така була затуркана бабусею дитина. І, можливо, тому пізніше виник якийсь ігровий момент у текстах - гратися словами, писати під псевдонімом... Були тексти, написані під псевдонімом, які я так і не розкрила як власні - ось така гра. Зараз мені забракло сил вести цю гру.  

Писати текст - це теж була гра?

Не було іншої можливості втекти від реальності, яка мені не подобалася. Я почала пізно - коли вже були діти, чоловік, який дратував. Перше оповідання написала в 32 роки, це «Драні колготки» - я і зараз включаю його в свої збірки. Це оповідання тоді сприйняли як документальне, хоча воно таким не було.

Про ваші тексти взагалі говорять з підозрою автобіографізму, хоча, по-моєму, там більше fiction, ніж автобіографії.

Звичайно. Документальних текстів у мене дуже мало.

Ваші тексти досі є вікном для втечі?

Ні. Діти виросли, тепер є більше можливостей для власного життя. Тепер залишилася інерція - образи народжуються самі, я їх записую. Ну і соціальне очікування теж - чогось від мене ж чекають, питають, коли наступна книжка.

У цьому важко розібратися. І кажуть, що якщо розібратися, то перестаєш писати.

Страшно втратити це?

Звичайно, цього не хочеться втрачати. Сподіваюся, воно буде зі мною.

Ґ

Ґедзь

Летить той дивний ґедзь, летить, як астероїд... згадується вірш Ліни Костенко. Звучить гарно, краще, ніж «овод».

Е

Елегія

У мене багато оповідань, де фігурує слово «елегія» - «Елегія про старість», «Київська елегія», «Телефонна елегія», «Комп'ютерна елегія», має ще бути «Віртуальна елегія», бо все до того спонукає.

Як вам, до речі, живеться у віртуальній реальності?

Я почала сторінку в ЖЖ і не змогла її вести. Я користуюся інтернетом, але я там не живу. Хоча багато хто там саме живе. Люди ніби бачаться щодня, але все одно хочуть мати ще й той віртуальний майданчик для спілкування. Я цього не розумію, сама більше люблю зустрітися та поговорити або ж написати друзям простого електронного листа. Я ще розумію емігрантів, які живуть у ЖЖ, у них обмежене спілкування...

Так, свій день я починаю з того, що відкриваю сторінку новин, подивитися, чи нема війни. Але відучую себе від того, щоб відкривати усі посилання і все те читати. Читати з екрану втомлююсь. Статті можу читати, довідкову літературу - теж, а книжок, які я свого часу накопіювала собі на комп'ютер, я так і не прочитала.

Є і Ж

Євгенія та Женя

І досі я підписуюся з літерою «Е», бо літера «Є» якось не лягає в мій розпис. Хоча я вчилася в українській школі, і мені ця літера ніби близька. Мені казали, що в якійсь дуже шляхетній українській мові пишеться «Евгенія». Я вважаю, що це на французький манер - Eugenie.

Ім'я має для вас значення?

Вважається, що має. Але спостереження це спростовують. Є поширені імена, носії яких дуже різні. Ім'я треба давати дуже свідомо, щоб воно спрацювало. Це як оберіг - він має бути дуже свідомо вибраний, його не можна просто купити на базарі і подарувати.

Мені моє ім'я в дитинстві не подобалось, тому що воно і дівчаче, і хлоп'яче. А потім стала це сприймати спокійно.

Але ж це відкриває такі широкі можливості для гри.

Так, я відчуваю в собі деякі чоловічі принципи, можливо, це через моє ім'я. Але причин з'ясувати не можна, адже я не жила з іменем Тетяна, яке нібито не має чоловічого варіанту. 

З

Змія

Це символ краси, мудрості. Уроборос - символ відродження, гностичний давній символ.

Мій дитячий спогад - батько водив у цирк, де була гімнастка жінка-змія. Це посилило мої симпатії до цього символу. Негативу до змій не маю - я не жила в тих місцях, де вони кусаються.

Вдома змія не живе?

Тільки стандартні кіт і собака. Тримати змію треба вміти, треба бути зоологом, вміти доглядати екзотичні створіння. В мене до котів найбільші сентименти.

Колись Іван Андрусяк сказав, що людей можна поділити на «собачатників» і на «кошатників». Згодні?

Так. Я думаю, що котів більше люблять ті, у кого потенціал любити самим, а собак люблять ті, хто хоче бути любимими, кому подобається отой відданий собачий погляд. Коли на мене собака так дивиться, то мені стає ніяково - я б не хотіла, щоб на мене так дивився якийсь чоловік, мене це дратує.

І

Ізраїль

Це моя остання подорож. Я їздила до подруги, з якою вчилася в університеті. Єрусалим мої очікування виправдав, на відміну від Амстердаму. Мені хочеться ще раз там побувати.

Храм гробу Господнього у мене релігійного відчуття не викликав - там забагато туристів. Ідеш і чуєш «Ваня, я заняла очередь на Голгофу!». Мовчання біля Стіни плачу більше надихає на думки про вічність. Хоча й там туристи фотографуються, як біля якогось фонтану.

Ї

Їжа

Про мене в критиці колись писали, що в мене добре розроблена тема їжі в текстах. Хоча про мої тексти не мені судити.

Як науковець Центру культурних досліджень я шкодую за тим, що на Гоголівську конференцію не подала теми «Гоголь і їжа», то дуже масштабна тема. То ж доведеться розвинути цю тему вже поза ювілеєм великого письменника.

А приготування реальної їжі - в минулому. Колись я тушкувала рулети у вині, зашивала в битки із індички свинину... але це вже в минулому. Зараз готую щось найпростіше.

И

На цю літеру нічого не починається. Хіба що в тому старому правописі. Вона на слух дивно та шляхетно звучить. А можливо, просто незвично.

Були б готові перейти на інший правопис?

Так, навіть на латиницю могла б перейти. Хоча зараз мені написати листа латиницею важко, простіше вже англійською.

Й

Гарний сполучник

К

Кіт

Ми з дочкою були на виставці тварин, бачили там кошенят по 6 тисяч гривень. Я думаю, що дорогий кіт може бути дуже противний. Адже ж котів люблять за те, що вони муркотять, за те, що труться об ноги, за їхній загадковий погляд.

У нас був рудий кіт, який не прижився, бо ми його брали у людей. А цей сірий звалився синові на голову, і ми його не могли не взяти, він прижився. Він такий старий холостяк - не шукає кішку, не мітить кутки. Хоча ми його не кастрували - у мене на це якийсь протест, я не змогла.

Л

Лайка

Лайки треба мало - це як сильні ліки. Я у своїх текстах лаюся мало, проте іноді буває. У нас лайка звучить здебільшого російська - очевидно, коли українці лаялися, то послуговувались або російською, або польською лайкою. Тепер ще й англійську лайку використовують. Можливо, це неповноструктурність мови. Хоча, багато мов не має власних матюків, користується англійськими чи іспанськими.

М

Мед

У мене чомусь зараз період дегустації меду. Це пізно прийшло. Якщо гурманство - то в бік меду. Зараз я найбільше люблю густий непрозорий акацієвий. Раніше цукерки були смачніші.

Н

Норма

Про норму треба домовлятися, а потім говорити про не-норму. Скажімо, коли в дочки була депресія, я замислилася про те, що таке норма. Для радянської психіатрії нормою була соціальна адаптованість. Ходиш на роботу, значить нормальний. Зараз тиняється багато безробітних, і ніхто їх не працевлаштовує насильно, ніхто не вважає це ненормальними.

Тобто ви ділите людей на нормальних і ненормальних?

Норма - це все, що не заважає іншим. Звичайно, є речі, які дратують. Скажімо, мою маму завжди дратували відверто одягнуті дівчата. Але мене вони не дратують. Я думаю, що дратують ті речі, що пов'язані з нашими комплексами. Дратує все, що є в нас, але чого ми в собі не визнаємо. Взагалі, ніщо дратувати не повинно. Треба іти до буддійського спокою. Хоча для багатьох спокій є не нормою, а нечутливістю, байдужістю.

О

Опіум

Це перший наркотичний засіб, про який я почула. Спочатку я читала про нього в Діккенса, потім моя бабуся розповідала, що ще до революції лікар давав опіум від болю у животі. І в мені ця двоїстість залишилася. З одного боку - курці опіуму Лондона з романів Діккенса. З іншого боку - моє захоплення гомеопатією, де існує опіум, який продають у аптеках.

Більше з наркотиками я не мала справ. Якийсь дурний план спробувала, але мене не взяло. Кажуть, що ті, хто вже мав якесь захоплення - робота, кохання, щось ще - тих не бере.

А інші стимулятори творчого життя?

Музика класична і джаз. Моцарт, Бах... Паганіні писати не дає, він розбурхує. Музика допомагає увійти в робочий стан.

Оскільки я досі живу з дітьми, то мені треба така огорожа - навушники і музика.

П

Париж

Потрапила туди в 1993 році, це була літературна премія. Місто дуже вразило тим, що досі вражає в Європі - великою кількістю збережених історичних пам'яток.

Париж - це свято, яке завжди з тобою?

Таким містом може стати не обов'язково Париж. Залежить не від самого міста, а від твого настрою. Але ті, хто ще не був за кордоном, хочуть неодмінно потрапити в Париж, я й сама такою була і добре пам'ятаю той свій стан. Коли я туди нарешті потрапила, я дуже багато ходила пішки на великі відстані, дуже багато побачила на власні очі, майже все, про що чула раніше з книг і з кінофільмів, але свята не відчула.

Мабуть, треба мати в Парижі знайомих парижан, - тоді Париж не буде просто красивим готичним містом, а святом. Особисто для мене Париж ніби став щепленням від нестримних масових бажань.

Р

Релігія

Опіум для народу - в радянські часи це розуміли примітивно. Але релігія справді як свого роду опіум.

Ви потребуєте релігії?

Звичайне, релігійне почуття в мене буває, як і в багатьох. Воно може виникнути і в православному храмі, і в католицькому, і біля Стіни плачу. Православна музика також його породжує, хоча саме православ'я, його символіка, його філософія мені чужі.  

Я не можу конкретно сформулювати свою систему вірувань. Я ще не готова про це говорити чи пропонувати свої погляди комусь.

С

Сатана

Це те, чого люди не повинні боятися.

Сатана - це уособлення зла. Для вас існує абсолютне зло? Що його втілює?

Хвороби, страшні люди, хворі маніяки, яких не можна вилікувати, а можна тільки від них врятуватись - всього цього я боялася раніше. Зараз я розумію, що зло - це несвідомість. Якщо потроху здобувати свідомість, то і абсолютне зло зникає. В моїй філософській системі абсолютного зла немає. Свідомі люди можуть спілкуватися з Сатаною. Він їх не спокусить і не переконає.

То ви нічого не боїтеся?

Боюся. Хвороб, зустрічей з чимось... Але всьому можна якось запобігти якимись індивідуальними, не пов'язаними з жодною офіційною релігією, ритуальними діями.

Це як забобон?

Скоріше, індивідуальний ритуал. Його ніхто не може підказати, кожен має намацати свій самостійно. Я іноді роблю якісь дії, спрямовані на корекцію долі. Це допомагає, але цим не можна зловживати.

Це у ворожок знімання «венка безбрачия»?

Серед ворожок і чаклунів, які дають об'яви в газети, багато шарлатанів. Справжні знахарки живуть у селах і не можуть із нього виїжджати. Так по всьому світу. Я про це ж саме говорила з одним монголом - він був ректором Університету народних знань. Він розповідав, що сила шаманів зосереджена в землі, на їхній рідній території. До цього треба звертатися дуже обережно, тільки в разі крайньої потреби. І про цей досвід краще не розказувати.

Т

Творчі плани

Про них не варто говорити, інакше вони не справджуються. Про них треба говорити в гомеопатичних дозах.

У

Увічнення

Це свідомі дії земних людей для того, щоб увійти у вічність. Але чи варто це робити? Хоча є певний бік несправедливості - є недооцінені митці.

Хто у вашому особистому Пантеоні несправедливо увічнений?

Наприклад, Маргарита Юрсенар. Я її дуже люблю, але вона і в французькому, і в світовому іконостасі, як на мене, недооцінена. Також я колись займалася французьким сонетом, укладала «Антологію французького сонету» - тоді на мене автори маргінальні справляли враження більше, ніж Ронсар, який увійшов у канон.

Ф

Філософський камінь

«Філософський камінь» - це мій улюблений текст Маргарити Юрсенар. Філософський камінь - це не камінь.

Це метафора.

Як пошук Святого Граалю.

Який Грааль ви шукаєте?

Звичайно ж, це не матеріальна річ. Звичайно ж, письменник завжди шукає слова для якогось незвичайного твору. Я хочу дописати свій останній текст в останній день свого життя і не насолодитися його земною славою.

Х

Хаос

Поняття, в якому завжди хотілося розібратися від малого віку. Це слово водночас вживається і в побутовому сенсі, і в філософському.

Розібратися в хаосі - це навести в ньому лад, упорядкувати?

Ввести систему координат, розбити темний простір на квадрати. Чи допоможе? Це загадка, і вона вабить. Чи можна впорядкувати хаос? Тоді, очевидно, зникне рух. Але ми зобов'язані давати раду власному хаосу, в своїй душі, а потім особистим прикладом допомогти комусь подолати його власний хаос.

Ц

Цифри

Їх 10, і це також впорядкування хаосу. Ми так звикли, що цифр саме 10, але ж це відносно. Ми просто не можемо собі уявити, що цифр не 10. Ось спробуйте додати в стовпчик римські цифри. Це створить величезні проблеми.

Ч

Чай

Зелений чай до меду. Китайський чай вранці. Я колись переклала вірш бельгійського поета Оділон Жан Перьє:

О, таємничий чай у порцеляні гарній!

Йому нема ціни, усі багатства марні.

Немов японці, я дивлюсь у чайний вир,

В моїй душі панують лад і мир.

Дай боже, щоб завжди були умови спокійно вранці випити чашку чаю.

Ш

Шарм

Слово іноземного походження, яке не має синоніму в українській мові. Воно приносить свій відтінок сенсу, якого немає в українській та російській мовах.

Шарм - це французькі кінофільми, в яких є щось невловиме, де є простий сюжет, але прекрасні деталі. Шарм - це деталь, продумана деталь.

Люди з шармом - рідкість?

Це залежить від настанов, від того, чи ми схильні це бачити. Одна людина для одного має шарм, а для іншого - ні. Хоча є люди, які зачаровують усіх.

Щ

Щастя

Чи це щось суєтне, чи високе? Це стан душі, його не викликають об'єктивні причини, хоча і вони також - ми не настільки відірвані від соціального життя.

Щастя може прийти просто так і так само швидко минути. Його несе щире спілкування, яке виникає нечасто, це особисті відкриття, це щастя у твоїх дітей, це коли відчуваєш, що в тебе все-таки є друзі, що існує братерство - чи сестринство.  

Ю

Юрба

Скільки разів нам повторювали «натовп чи народ»? Юрба дуже пов'язана з хаосом. Я люблю самотні місця відпочинку, не люблю, коли багато людей.

Я

Ялта

Дуже хочу там побувати зимою. Але ніяк не вдається, хоча в Париж поїхати важче. Це ж ніби можливо, але не виходить. Треба знайти цю можливість - влітку там нецікаво.

Ірина Славінська, «Українська правда. Життя»

Додав Art-Vertep 15 червня 2010