Автори / Олексій Ревенко / Рок і класика
Музикант–неокласик Олексій Ревенко розповідає про точки перетину Моцарта й Шевчука та шкідливість рокапопсу.
Гурт «Ревенко Бенд» — один із представників течії молодих адептів неокласики і неоромантики в Україні. Гурт виник у 2001–му з несподіваного сполучення гітари, флейти, віолончелі й скрипки. Свій перший твір «Апогей душі» засновник групи Олексій Ревенко написав, коли йому було 11 років. До того як створити власний проект, Олексій виступав із різними рок–командами, але як гітарист, аранжувальник і композитор розкрився у «Ревенко Бенді». З їхньою появою пов’язують розвиток у країні музичного напряму, який зазвичай називають неокласикою або неоромантикою, оскільки одна з головних емоційно–стилістичних фарб безпосередньо є романтичною. За дев’ять років існування колектив видав п’ять альбомів. Найкращі з них, так би мовити, візитівки групи — «Апогей душі» і «Політ в історію» — склали музикантам репутацію однієї з найкращих інструментальних формацій країни. Є в їхній дискографії досить незвичний альбом неокласичних кавер–версій пісень Юрія Шевчука і ДДТ. Два роки тому створення цього релізу благословив сам Шевчук... Днями група «Ревенко Бенд» закінчила роботу над новим інструментальним циклом, що склав альбом «Серце краси». Схоже на те, що за рівнем віртуозної граційності і глибокої людяності цей реліз таки перевершив усі попередні роботи. На запитання «УМ» відповідає Олексій Ревенко.
«Протестний рок і лірична музика — з одного поля ягоди»
— Окрім своїх так званих неокласичних програм, «Ревенко Бенд» має ще й інший вимір — роковий. Однак, пропонуючи слухачам рок–пісні відомого естета і віртуоза Ревенка, чи не ризикуєте ви втратити вже напрацьований роками заслужений статус кращих неоромантиків країни?
— Раніше, коли мені було 12, я без зупину писав і грав різноманітні рок–пісні й узагалі обожнював рок–музику. Але не будь–яку, а ту, яка торкалася серця і несла якісь прогресивні ідеї.Значна присутність у нашому творчому житті красивої інструментальної музики зовсім не означає, що для нас є чужою або неорганічною власне рок–музика. Для мене, якщо порівнювати неокласику і рок, це як дві сторони однієї медалі, два різних стани душі. От чого я справді не сприймаю — це так званого рокапопсу, коли музиканти лише мають рокерську зовнішність, за якою — порожнеча та невдала імітація буремних почуттів. Це обман і зрада ідейних засад, адже рок — це насамперед потужні ідеї і небайдужі серця. Справжній рок — це музика, що не хоче миритися із несправедливістю у світі. Сьогодні я, так би мовити, реанімую самого себе 20–річного, піднімаю свої тексти, написані 12—15 років тому... А наша фірмова акустична неокласика нікуди не подінеться, оскільки це просто інший бік тієї ж медалі...
— Зовсім недавно було анонсовано прем’єру документального фільму про «Ревенко Бенд». Чи не так?
— Цей фільм якраз про різні грані творчості нашої команди. Має назву «Культурний опір Олексія Ревенка». І в контексті розмов про сучасне музичне мистецтво журналіст задає таке запитання: «Як ти можеш поєднувати суто рокерську традицію і красиву ліричну музику?». Я відповідаю: «Коріння справжньої альтернативної і класичної музики — ідентичне насправді». Чому? Усе дуже просто, оскільки обидва жанри, розведені у часі, є точним відображенням людської підсвідомості, яка залишається з плином часу майже незмінною. Я б навіть сказав, що будь–яка музика — це зброя нашої підсвідомості. Протестний рок, класика і красива лірична музика — це одного поля ягоди... Однак є ще інше поле музики, завдання якої — задурманювати мозок людини. Це — попса, якій я, зокрема, постійно опоную. Одне слово — я переконаний, що лірична інструментальна музика і рок завжди природно поєднуються.
«Серце Краси» — крапка у серії неокласичних дисків»
— «Ревенко Бенд» мають сьогодні у своєму доробку цілих п’ять альбомів вишуканої інструментальної музики. І у кожному з них ти експериментував не тільки із звучанням, а й з...епохами. Це ти робив свідомо?
— Я багато думав про те, що у XVII столітті в людини були, за великим рахунком, ті ж самі ментальні проблеми, що й зараз — у XXI. Хто нині пам’ятає, як звали можновладців–сучасників в епоху Моцарта, Паганіні, Баха? Тому я люблю стверджувати, що той самий Кучма та інші жили в епоху Олега Скрипки, Сергія Кузьминського, Андрія Середи. Путін і Медведєв керували Росією в епоху Солженіцина та Юрія Шевчука... Ось які історичні акценти вважаю справжніми.
— Чув, що ваш найновіший альбом «Серце Краси» невдовзі буде видано...
— Якось я відчув, що нам потрібен ще один альбом, який став би яскравою крапкою наприкінці серії неокласичних дисків. «Серце Краси» завершує композиція «Україна», якою, скажу чесно, я пишаюся. Не лише тому, що люблю Батьківщину, а й тому, що відчуваю велику відповідальність у тому, якими саме фарбами–звуками напишу її портрет і наскільки він буде свіжим і переконливим. На диску — 15 композицій. Над ними працювали Дмитро Кірнос (фортепіано), Катерина Сидоренко (бандура), Сергій Хоменко (мандоліна), Олексій Смирнов (флейта, саксофон), Віктор Андрійченко (скрипка) та я — Олексій Ревенко (акустична гітара). Серед найкращих треків я би відзначив уже згадану «Україну», «Серце Краси», «Дощ у Петербурзі», «Усмішку моєї дівчинки», яку я присвятив своїй 8–річній донечці. Щодо моїх нинішніх музикантів зазначу, що це саме той склад, про який я мріяв з 2001–го, відтоді, як розпочалася історія «Ревенко Бенду». Щодо альбому «Серце Краси» хочу сказати, що у ньому нам вдалося розкрити свою колективну душу найповніше, тому думаю, цей реліз — найкращий...
Олександр Євтушенко, «Україна Молода»
Додав Art-Vertep 24 червня 2010
Про автора
Гітариста і композитора Олексія Ревенка сьогодні добре знають шанувальники неокласики і неоромантики – стилів, які в Україні нині активно розвиваються поруч з таким явищем як пост-рок.
