Автори / Vova ZIL`Vova / «Усі ми бавимося у ляльковий театр»

Перед мікрофоном стоїть Вова зі Львова
І зараз в нашому етері українська мова.
Хто на неї жене, на мелодійну й гонорову,
Той для мене по-любому свиня, або корова.
Так, ну менше з тим, скажу про свій стиль 2 слова -
Якшо ти не глухий, то чуєш - ця пісня не попсова,
Не рок, не хаус, не хеві-метал, не боса-нова,
Це Галицько-Волинський реп - тема драйвова.

Саме такими рядками Вова зі Львова (за паспортом - Володимир Парфенюк), знайомив слухачів із собою. Простий ззовні і вельми складний всередині, він намагається розворушити соціум простими істинами. Він не відмовляється брати участь у соціальних акціях чи рекламах, не цурається дуетів із менш популярними співаками, і він далі продовжує бути Вовою зі Львова.

«Трохи про себе - як в Шевченка - карі очі, чорні брови»

- Я думаю, що не тільки в репі, а й узагалі в житті треба шукати золоту середину. У творчості у мене є легкі пісні, є серйозні. У першому альбомі були й ті, й інші. «Літо» - абсолютно не навантажена соціальними моментами пісня. «Вова зі Львова» - пісня, якою я заявив про себе як сольний артист. Вона теж не розрахована на якісь роздуми, на якісь глибші думки. Із самого початку були речі серйозні і не серйозні. Поясню чому. У людини буває різний настрій, а під різний настрій хочеться різного фону, музика в такому випадку буде фоном. Коли ти налаштований серйозно, ти не будеш слухати пісень про літо. І навпаки, коли тобі весело і добре, коли ти з друзями, не будеш слухати соціально спрямовані треки про те, що треба змінювати світ, починаючи з себе, не лишатися обабіч якихось проблем і тому подібне.

- Над якими проектами зараз працюєш?

- Працюю над новим телевізійним проектом, який має з’явитися на М1, на початку нового телевізійного сезону (кінець серпня-початок вересня). Він також буде пов’язаний із реп-музикою, зміксованою з українською сценою, з українським шоу-бізнесом теперішнім, тобто тим, яким він є на даний момент. Плюс я продовжую писати пісні.

- У тебе є пісні з учасниками інших гуртів, розкажи про це.

- Ми записали дует з групою «О.Торвальд», фронтмен якої Женя Галич є ведучим на каналі М1. Пісня називається «Уй!» - вона весела, і без соціальний момен… хоча насправді там є соціальні моменти, як і в пісні «Мажори», вони завуальовані і подаються не прямо в лоб, а в поєднанні з метафорами, гумором і стьобом. Ми записали цю пісню, також кліп, він має отримати хорошу ротацію, бо сподобався людям на телеканалах. Записав ще кілька спільних пісень з хорошою львівською групою «EnerG» (учасники Андрій Бакун та Анатолій Заворотний). Потенційно дуже хітова пісня. Я працюю. Передбачаю наступне питання про те, що раніше мене було більше видно, зараз менше. Справа в тому, що телебачення музичне перетворюється сьогодні, на телебачення розважальне. Тому що розважальне телебачення більш рентабельне і більш прибуткове, ніж музичне. Внаслідок цього на музичних телеканалах з’являється більше програм, і лишається менше місця для музики. Тому кліпів артистів на телеканалах стає менше. Це природні еволюційні процеси.

- Хіба це не проблема?

- Я би не сказав «так». До того можна ставитися, як до проблеми, але то дійсність. Це рафіноване: маємо, що маємо. Можемо сидіти й бідкатися, що то є проблема, а можна знаходити інший шлях: то й же Інтернет, який хочемо ми того чи ні, але в певний момент буде домінувати, як кінематограф домінує над театром. Просто хто раніше сяде в той потяг, той раніше приїде туди, куди йому треба.

Я не сказав, що телебачення зникне. Чи театри. Зараз продовжують існувати вінілові платівки. У 1993 році в Штатах обсяг продажу компакт-дисків перевищив обсяг продажу касет, а зараз обсяги продажу компакт-дисків стрімко падають, тому що люди купують музику в цифровому вигляді, або стягують безкоштовно з Інтернету.

«Ось така серйозно-несерйозна виходить розмова»

- На багатьох наших письменників впливає ситуація в країні. А на тебе впливає?

- Я подивився декілька документальних фільмів, які чітко пояснюють, показують і демонструють, що ті люди, які формально стоять біля керма держав, по великому рахунку є пішаками. І всі ми робимо не що інше, як бавимося у великий ляльковий театр. Наразі я такої думки притримуюся.

На мене ситуація в країні впливає, так як на всіх. Не більше і не менше. Просто я притримуюся думки: треба старатися так влаштовувати і будувати своє життя, щоб якомога менше залежати від влади. Як саме кожен зможе це зробити і чи зможе взагалі – це безпосередньо справа кожного. Я намагаюся таким чином розрулювати свої питання, щоб знову ж таки, - якомога менше залежати від того, хто керує країною в даний момент часу.

- Тобто було б добре, якби кожна людина, незалежно від можливостей, будувала свій світ незалежно від того, що робиться навкруги?

- Я не скажу, що це є ноу-хау. Ця думка сказана давно. Всім відомо, що в США, де є, звичайно, купа всіляких проблем, і звідки насправді пішла ця вся криза, там кожен працює заради себе, на себе і свою сім’ю в першу чергу, але завдяки цьому виграє ціла країна. Я думаю, що така модель могла би бути втілена в життя в кожній країні. Коли люди працюють у першу чергу на благо своєї родини, виграє від того держава, тому що по-інакшому не може бути. Держава не може занепадати, коли її мешканці процвітають, і навпаки.

- Я з тобою погоджуюсь. Але така штука не працює у нас… Поговорімо про Львів, як часто буваєш тут, які зміни бачиш?

- Львів розвивається. Це я говорю і про Сихів, де я мешкав, мешкаю, коли приїжджаю. Бачу, як піднімається малий і середній бізнес, бачу, як практично у кожному будинку на Сихові на перших поверхах відкриваються перукарні, салони краси, стоматологічні кабінети, аптеки. На Сихові відкрилися 2 супермаркети і торгівельний центр. На Сихові знову запрацював кінотеатр ім. Довженка, який був там, але довгий час не функціонував.

- Також спортивні майданчики…

- Зі спортивними майданчиками – складніше… Речі, які я згадав – магазини, аптеки – це конкретний бізнес, це речі, які своїм власникам приносять гроші, а спортивні майданчики, з одного боку можна було поставити на таку основу, щоб вони також приносили гроші, але наразі ніхто того не робить. А простіший шлях (умовно простіший), коли вкладаєш гроші, або інвестуєш, або виступаєш в ролі мецената для спортивних майданчиків, це 100% благодійність: люди там проводять своє дозвілля, але ти з того не маєш прибутку, хоча знову ж таки, якщо ставитись до того трохи розумніше, не так прямолінійно, то ніхто не забороняє тобі, власнику якоїсь компанії, нанести свій логотип на баскетбольні щити та середину баскетбольного майданчика, забрендувати повністю майданчик. Чим більше людей там буде грати, проводити свій час, тим більше людей буде знати про твою компанію, тому що вони кожного разу будуть бачити логотип твоєї компанії. Я думаю, що з часом такі схеми будуть втілюватися в життя.

- Складається враження, що ти навчаєшся протягом років: щось читаєш чи тебе вчить життя?

- Я надіюсь, що мене вчить життя. Не хотілось би потрапляти в одні й ті ж ситуації знову і знову, бо я вірю, що якщо ти з тієї чи іншої ситуації виніс те, що ти мав винести, вона вже з тобою ніколи не повториться. Якщо ж не береш для себе те, що ти маєш взяти (про це часто кажуть «урок»), то ця ситуація, можливо, з іншими людьми, в інший час, в інших обставинах повернеться до тебе знову. І повертатиметься доти, доки ти не зрозумієш щось що маєш зрозуміти.

І «так», я читаю літературу переважно з особистісного розвитку, з самомотивуванням, з самовдосконалення. Художню літературу читаю рідко , зараз - Германа Гессе «Гру в бісер». І тих 500 сторінок, то є щось страшне для мене, я зараз 330-тій і мені вже просто шкода того часу, який я витратив на тих 330, щоб просто перестати її читати. Тому я її дочитаю. Ті книжки, до яких я звик, там фактично через рядок йдуть абсолютно ті речі, які я в тих книжках шукаю, а в художній літературі – 20 сторінок опису місцевості, а потім раз - і якась хороша фраза, далі 30 сторінок незрозумілих мені діалогів, а потім якась розумна фраза… Але якщо ця книжка потрапила в моє життя, значить це не просто так.

«Надіюсь, вас не сильно грузить моя промова. Бо я…»

- Чи переписуєш ти свої тексти? Чи працюєш над словом?

- Звичайно. Навіть в тій пісні з групою «EnerG», про яку я згадував, там є два моїх куплети, хлопці виконують приспів. Один куплет мені дуже подобався – над ним я довше працював, а над іншим – час піджимав, чи може я просто змучився – і написав дуже швидко, він був відверто слабким, ніж перший. Хоч там не має якихось глибоких думок, але навіть чисто за формою там було надто просто, тому через кілька днів, я відклав той другий куплет і написав ще один, який був на рівні з першим – мене задовольняв по усіх параметрах.

- Час минає, чи починаєш ти по-іншому писати?

- Безумовно. Я починав писати 10 років тому і зараз маю дуже наочний приклад, як це виглядало збоку: мій молодший брат, якому 15 років, також почав писати тексти до реп-пісень і я на 100 % бачу в його текстах свої перші потуги.

Часто мені пропонують послухати свої речі різні люди, молоді і не зовсім, я й зараз, не слухаючи, можу всім сказати: «Ок, працюй далі, якщо це твоє, то з кожним разом буде вдаватися все краще й краще, якщо це не твоє, то ти з часом зрозумієш, що це не твоє і ти почнеш займатися чимось іншим».

Довідка ZAXID.NET

Володимир Парфенюк народився 30 грудня 1983 року недалеко від центру Львова. Через три роки після його народження вся сім'я переїхала в район Сихів (південний схід Львова). Писати пісні Володимир почав з 2002 року, у 2005 році почав читати реп, а у 2006 році став ведучим шоу VovaZIL'Vova на каналі M1. У цьому ж році вийшов його перший альбом "Вино, Кобіти, Патіфон". У жовтні 2007 року з'являється його другий альбом "ЙОЙ #1".

Аліна Небельмес, Zaxid.net

Додав Art-Vertep 29 червня 2010