Автори / Гайдамаки / «Гайдамаки» не люблять фастфуду
Недільний виступ гурту «Гайдамаки» в Тернополі став неабиякою подією для їхніх шанувальників (не так уже й часто, як би хотілось, хлопці гастролюють Україною) і яскравим відкриттям для тих, хто був не дуже обізнаний із їхньою творчістю.
Зі старійшинами гурту, як вони себе вжарт називають, Сашком Ярмолою і Володимиром Шерстюком наступного дня розмовляємо в арт-барі «Коза». До старійшин належить і наш земляк Іван Леньо, але він до столиці повернувся трохи швидше. Утрьох вони є тим кістяком «Гайдамаків», що визначає концепцію-ідеологію-траєкторію руху та інші важливі моменти в діяльності гурту. Зараз учасників у ньому семеро, більшість має вищу музичну освіту, а фронтмен «Гайдамаків» запросто міг би стати оперним співаком.
Олександр і Володимир, хоч і знаються ще зі школи, дуже різні: один різкуватий та енергійний, інший виважений та романтичний. Однак це не заважає їм бути однодумцями й не суперечити одне одному у принципових моментах. Можливо, саме співдія таких різних «гайдамацьких» характерів і дозволяє їм бути щиро-переконливими і в драйвово-запальних, і в тужливо-ліричних композиціях.
—Донедавна ви називали себе Інтелектуальною Етно Системою. Який зміст вкладаєте у це визначення?
— «Гайдамаки» тоді ще були в пошуку єдиного стилю. Тепер чітко визначились, що наш бренд — козацький рок. Етно та інтелект залишаються актуальними, певними орієнтирами, але козацький рок — це наш стиль.
—То балканських мотивів у ваших піснях більше не буде?
—Українська музика настільки багата й різноманітна, що для відкриттів та експериментів матеріалу нам вистачить надовго.
—Розмовляєте дуже добірною українською. Користуєтесь нею і в побуті?
—Так, звичайно! Ми обоє закінчили школу № 200 у Києві, ще в сімдесятих-вісімдесятих роках там викладали й спілкувались виключно українською, хоч столиця тоді була переважно російськомовною.
—В інтерв’ю часто підкреслюєте, що ігноруєте перегляд телепрограм...
—...і ефемок не слухаємо! Людям забивають мізки різними нісенітницями, подаючи їх таким переконливим тоном, ніби це вкрай необхідна інформація. Насправді це фастфуд для розуму, а ми категорично проти всього штучного. Цілком солідарні з Еміром Кустуріцею, який високо в горах створив містечко, в якому категорично заборонене вживання кока-коли, хот-догів, чаю «Ліптон» та іншого сміття. Не визнаємо цигарок, алкоголю та інших цілком непотрібних людині речей, не передбачених природою.
—Чи стежите за перебігом Євробачення?
—Лише раз — коли виступали наші приятелі «Здобші Здуб» з Молдови. Було цікаво, як вони впишуться у цю когорту постачальників музичних ГМО. Якби нам запропонували представити Україну на сцені Євробачення — зробили б це гідно та яскраво, але домагатися цього різними інтригами-підкупами ніколи не будемо. Як і платити за ротацію своїх пісень на телебаченні. Ніде в світі артисти не роблять цього.
—Все-таки, чому так мало ваших виступів в Україні? До кінця літа плануєте побувати у Польщі, Угорщині, Литві, Словаччині, Америці й Канаді (інформація із сайту гурту — авт.) — і жодного концерту на батьківщині...
—А ми незручні для тих, хто організовує концерти. Простіше запросити якихось артистів, які заспівають під «фанерку», ніж перейматись нормальними умовами для гурту, що має багато апаратури, серйозно працює зі звуком, світлом, відеорядом...
—Чи бачите майбутнє своїх дітей в Україні?
—Так. Труднощі, що зараз переживає наша країна, — це період становлення. Двадцять років в масштабах історії — це досить короткий відрізок часу. Наші люди мають усвідомити, що освіта й саморозвиток — це наше завтра, і навчити цього своїх дітей. Вони мають бути такими європейськими українцями. Можуть вчитися і деякий час працювати у Європі, але повертатися на батьківщину, щоб використати набуте для її подальшого розвитку. Якщо не ми, то наші діти чи в крайньому випадку внуки ще будуть пишатися своєю країною.
Знай наших!
Наш земляк Іван Леньо, який народився й виріс у лемківському містечку Монастириськa, після закінчення Київської консерваторії грає в «Гайдамаках» із 1996 року (на той час – гурт «Актус»). Входить до згаданої вище ради старійшин гурту, єдиний представник Західної України, або, як його жартома називають, представник галицької-буковинської фракції – Іван певний час працював у Чернівецькій філармонії і добре знається на мелодіях та ритмах буковинських карпат. Без Іванових акордеону, цимбалів і співу «Гайдамаків» важко уявити. Пісня «До Тернополя», записана разом із польським гуртом Voo Voo, — лише одна із його багаточисленних знахідок. У «Маланці» звучить голос Іванової донечки Маланки.
Якби не став музикантом, став би, мабуть, спортсменом – Іван грає у футбол за клуб зірок українського шоу-бізу «Маестро». Днями придбав мотобайк і в супроводі досвідченіших байкерів одразу вирушив на ньому із Тернополя до Києва.
У людях цінує талант, правдивість, відвертість, почуття відповідальності, не терпить поверхневості та байдужості.
Якби була можливість щось змінити в світі, то передусім заборонив би споживацьке втручання у природу, видобуток нафти, випуск алкогольних напоїв, тютюнових виробів та іншого непотрібного людського сміття, а також рекламу у будь-якому вигляді і телебачення – на його думку, це один із непотрібних винаходів на рівні з автоматом та генною інженерією. Натомість, Іван підвищив би зарплату людям, які працюють ц сфері дитячого виховання – садку, школи, технікуму, вузу.
Наталя Федорців, тернопільська газета «Місто»
Додав Art-Vertep 01 липня 2010
Про автора
З00 років тому схід Європи палав вогнем — народ йшов на народ і царство на царство. З цього вогню з‘явились гайдамаки — воїни давнини, лицарі та бешкетники з України.
