Автори / Газета Експедиція ХХІ / Пісочне мистецтво заради дітей

Переможниця шоу «Україна має талант!» художниця Ксенія Симонова в один вечір стала українською і світовою знаменитістю. Відео її мультфільмів із піску, створюваних на очах у глядачів, в Інтернеті подивилися 2 мільйони чоловік. Звісно ж, її полюбила вся Україна — за талант, харизму і надзвичайну людяність. Ксенія, напевне, єдина українська селебріті, яка думає перш за все про здоров’я і щастя чужих дітей і може останні гроші віддати на їх лікування. Ми знаємо її як красуню, що створює пісочну казку з жалісним сюжетом. Але вона в першу чергу — мама, ділова жінка і просто сильна особистість.

— Ви збиралися витратити виграний мільйон на благодійність і покупку власного будинку. Всі мрії справдилися?

— Дім ми купили, наразі допомагаємо будівництву психологічного центру. На цьому шляху вже багато зроблено. Загалом мільйон вже давно витрачено, починаємо заробляти другий.

— Як Ви вважаєте, благодійністю потрібно займатися відкрито, на публіку — щоб подати гідний приклад — або тихо, для себе?

— Звісно, вихвалятися цим не можна. Потрібно робити це максимально скромно, але закликати до цього необхідно. Якби на даний момент моя фігура не стала такою публічною, я б займалася благодійністю непомітно. Але статус відомої людини передбачає публічні дії, тому я сподіваюся на те, що мій приклад надихне когось на допомогу іншим.

— Чи є вже якісь результати Вашої просвітницької діяльності?

— Так, на щастя, є! Нещодавно ми одному доброму чоловікові, відомій персоні, розповіли, що допомагаємо дітям, і він вирішив приєднатися. На моїй сторінці в Мережі дуже багато відгуків: люди розповідають про власні досягнення, пишуть, що їх дуже зворушують ролики про хворих дітей, бажають перераховувати кошти, знати, що відбувається з дітьми. Реакцію спостерігаємо зі всього світу — люди дуже цікавляться долею цих діток.

— Хтось із людей мистецтва хотів наслідувати Ваш приклад і говорити про дитячі проблеми через свою творчість?

— Я не кручуся в середовищі художників зараз. Головний художник у моєму житті — це моя мама. Вона все життя присвятила дітям, працює в художній школі. Вона і мене навчила малювати. Напевне, в її оточенні є зацікавлені люди.

— Які у Вас наразі плани в галузі благодійності?

— Зараз ми працюємо з Кримським республіканським дитячим будинком у Сімферополі. Ми туди часто їздимо, говоримо з дітьми, привозимо подарунки. До речі, про цей дитбудинок багато хто з моїх кримських друзів розпитував, теж їздив і допомагав. Там дуже цікаві, світлі дітки і високий показник усиновлення. Прекрасні діти, прекрасний персонал! Звідти не хочеться йти додому! Нам запропонували один проект, пов’язаний із програмою всиновлення, і ми будемо це пропагувати, щоб дітки скоріше знаходили свої родини. Крім того, будемо продовжувати робити ролики для дітей, які будуть до нас звертатися. Зараз працюємо з одним хворим на ДЦП хлопчиком з Криму — він нещодавно ліг на операцію. У грудні відбулася моя перша персональна виставка за участі моїх друзів, фіналістів шоу «Україна має талант!». Отримані кошти ми розділили навпіл: половину віддали Євпаторійському пологовому будинку, половину — цьому хлопчику, шестирічному Саві. Він потребує декількох операцій, зараз зроблено першу. Очікуємо результатів. Крім того, хочу взяти участь у будівництві храму в Сімферополі, якщо вдасться. Хотілося б, звісно, більше робити, ставало б тільки грошей і часу.

— Як би Ви оцінили сучасну українську соціальну рекламу? Чи є вона взагалі?

— Як не дивно, я соціальну рекламу у великій кількості спостерігаю тільки у фонді пана Пінчука, і це дуже радує. Особливо цікава серія про ВІЛ. Однак на всеукраїнських каналах я майже не бачу такої реклами. Тільки одна серія про всиновлення була, дуже цікава. Я із задоволенням дивлюся кримське телебачення, бо живу в Криму і мене цікавлять місцеві події. І от саме на кримському локальному телебаченні дуже багато соціальної реклами — проти абортів, про усиновлення і допомогу дітям.

— Що Ви думаєте про зарубіжне всиновлення російських і українських дітей?

— Так, було декілька прецедентів, які перевернули всю історію такого пропагованого в 90-ті зарубіжного всиновлення. Думаю, що треба з цим закінчувати, бо забагато приниження перетерпіли там наші діти. Навіть більше — були і смертельні випадки. Може, комусь і пощастило — безумовно, є чимало сімей, де нашим дітям добре. Але якщо ця програма може загрожувати життю хоча б однієї дитини, треба її прикривати.

— В нашій країні творчі люди часто стикаються з проблемами, перепонами вільному самовираженню. З Вами таке траплялося?

— У мене надзвичайно щасливі життя і практика художника. Мені все дуже легко і добре дається — не знаю, за що. Таких проблем у мене ніколи не було. Єдина складність виникла, коли я завагітніла. Звісно, ні за першою, ні за другою своїми спеціальностями я працювати не могла (Ксенія за освітою психолог і художник-поліграфіст. — Н.Л.), тому що вирішила присвятити весь свій час майбутньому сину, ростити його без нервів і без роботи. Так що психологом я не пропрацювала жодної секунди. Як тільки народився син, я стала займатися глянцевими журналами, зокрема журналом «Шоколад», який належить моїй сім’ї і який ми з чоловіком із задоволенням робимо і будемо робити. І як художник я теж дуже щаслива, адже ще з дитинства я мала прекрасний творчий приклад моєї мами. Вона прекрасний митець і ідеальна мама. Вона покинула свою кар’єру і переїхала до провінційної Євпаторії, щоб виховувати мене на свіжому морському повітрі у місті з гарною екологією, хоча мала великі перспективи як модельєр і художник у Росії. За це я їй дуже вдячна. Втім, весь час мого зростання вона все одно писала картини і малювала графіку, і я завжди могла бачити, як треба працювати.

— На яких книгах, фільмах, мультфільмах Ви виховуєте свого сина?

— На максимально добрих. Ми дивимося тільки радянські мультики, читаємо виключно наші добрі, хороші книжки. У мого сина дуже гарна пам’ять. Йому два з половиною роки, а він знає назви всіх риб Амазонки, у міському акваріумі влаштовує екскурсії для відвідувачів. Тепер будемо займатися історією, я купила йому підручник. Хочеться, щоб дитина росла доброю і повною співчуття, — заради цього і стараємось.

— Він сам почав цікавитися наукою?

— Так! Він якось сам привів мене до акваріуму. Один раз послухав екскурсовода, а на другий раз уже видав назви половини риб. Надзвичайна пам’ять!

— Чи запрошували Вас виступати на якихось святкуваннях 65-річчя Перемоги у ВВВ?

— Так, запрошували на міжнародний концерт у Королівському Альберт-холі в Лондоні. Ми там зірвали великі овації, і це надзвичайно приємно, бо публіка там більш розбірлива, ніж у нас. На концерт запросили місцевих ветеранів, адже Англія була в коаліції з СРСР, були ветерани з України і Росії. Захід був видовищний, але не кращий, ніж концерт на телеканалі «СТБ». Я за два тижні об’їздила, напевне, півсвіту з концертами до Дня Перемоги. Була і в Пітері — там найемоційніша публіка, стіни залу в Жовтневому палаці просто дихають пам’яттю війни. Але такого сильного концерту, як був в Україні, я не бачила ніде. Мене це дуже здивувало і порадувало. І запрошених ветеранів, до речі, тут було більше, ніж в інших країнах.

— Кого Ви знаєте із зарубіжних колег, які займаються пісочною анімацією? Хтось подобається? Може, навчалися у когось?

— Ні, я ні в кого не навчалася, і це, на мою думку, добре. Немає ніяких шкіл пісочної анімації, і це прекрасно — адже при такому навчанні учень буде калькувати учителя і його власна фантазія відключиться. Я б хотіла, щоб майстрів пісочної анімації було більше, — але самоучок. Тільки навчаючись самостійно, можна «вистраждати» всі особливості цього складного жанру, пережити все це в собі, виробити власний стиль. Діти в студіях не зможуть пройти цей період становлення. Хотілося б, щоб люди цим займалися, самостійно шукали пісок, майстрували столи. Я свого сина не навчаю. У нього є стіл і пісок, але я не кажу йому, що і як робити. Він сам вже добре працює, цікавиться моєю творчістю. І якщо я не буду йому заважати, він стане кращим за мене. Для свого віку він працює дуже відкрито, розмашисто, у нього велике майбутнє.

— На останньому «Євробаченні» співачка Альоша з України виступила з піснею екологічно-соціального спрямування. Як Ви ставитесь до такого вибору композиції?

— Я не шанувальник її творчості, тому не можу оцінити пісню. Але я рада, що саме з України приїхала людина, яка призвала до чогось хорошого. Адже це страшно — закликати до зла, чогось порочного на телебаченні, де тебе бачать мільйони людей. В основному у нас так і роблять… Не хочеться наркотиків, сексуальних закликів, насильства на телеканалах. Ця співачка насмілилася зробити щось інше. Тож як тільки у мене буде час, я обов’язково ознайомлюся з творчістю Альоші. Що я можу сказати про «Євробачення»? Мене цього року декілька країн запрошували взяти участь у виступах виконавців, але я відмовилася.

— Чому?

— Я б хотіла це зробити для своєї країни. Коли я тільки дізналася про участь України в «Євробаченні», виконавець був не той, з яким я хотіла б працювати. А цього року через Тур Перемоги у мене зовсім не було на це часу. Думаю, що наступного року я із задоволенням це зроблю.

— Хто Вам подобається із молодих українських музикантів?

— Я в цьому не розбираюся, бо не цікавлюся сучасним шоу-бізнесом — ні українським, ні російським. Кого люблю? Напевне, зі старшого покоління. Нещодавно ми познайомилися з родиною Ротару, вони дуже мені сподобались — не тільки їхня творчість, а й поведінка. Вони дуже скромні люди. Я вважаю, що чим більше ти працюєш, тим благородніше поводишся. Ми зустрічали різних людей: більшість із них зняли по одному кліпу, записали одну пісню — проте пафосу у них хоч відбавляй. За це соромно. Що стосується музики, особисто я — шанувальниця року. Але цей стиль рідко виставляють на «Євробачення», тому в нашій країні він не розвинений. Є один гурт — «Океан Ельзи», який я люблю. Подобається російський рок: Цой, «ДДТ», «Сплин», «Агата Кристи» тощо. Для мене великі щастя і честь, що в серпні мене запросили до Пітера взяти участь у концерті, присвяченому роковинам смерті Віктора Цоя. Думаю, його можна буде побачити по ТБ. У цьому концерті братимуть участь рок-зірки з усього світу.

— Яких тем Ви ще не торкнулися у своїй творчості, але хотіли б?

— Зараз я працюю з дітьми і хочу побільше сказати про усиновлення і допомогти більшій кількості хворих дітей. Є багато діток, які залишаються самотніми через свої захворювання. Моє рідне місто — центр лікування ДЦП-шників, це зараз величезна проблема в країні, і доля цих дітей дуже сумна. Є ще про що говорити, будемо намагатися освітити всі теми.

— Чи Ви плануєте нові гастролі Україною? Коли Вас можна буде побачити в Дніпропетровську?

— Ми гастролювали весь останній рік, виступали на багатьох міських заходах. Думаю, скоро з’явимося у вашому чудовому місті. Найближчим часом плануємо гастрольний тур з п’єсою мого чоловіка, в якій я братиму участь. Там будуть зайняті найкращі танцюристи та артисти інших жанрів. Крім того, працюємо над виставкою, яка скоро вирушить у мандри всією Україною.

Наїна Лєводворська, «Експедиція ХХІ»

Додав Art-Vertep 02 липня 2010