Автори / Фестиваль Етноеволюція / Космач - «...мов писанка в долонях Бога»
Український народ має незвичайний, величний, але такий
Село Космач Косівського району
Що таке Гуцульщина? Чим вона так вражає кожного, хто хоч раз побував в гуцульських горах? - Завжди,
Гуцульщина - це то засніжені білі, то
Дуже хотілося на власні очі побачити оте космацьке чудо -
Серед смерек і мальовничих космацьких краєвидів, біля річки, стоїть хатинка. В ній живе Дмитро Онуфрійович Пожоджук - відомий не лише в Україні, а і далеко за її межами майстер української вишивки та писанки, талановитий журналіст та цікавий оповідач, що зголосився розповісти історію рідного села, як то кажуть, з самого початку.
Незабутню атмосферу створював традиційний інтер’єр та смерекові гори за вікном.
Отже…
«Космач лінгвісти тлумачать як «Келія Сонця». В космацькому одязі, вишивці, ткацтві, писанці переважають все такі
Як і більшість наших українських сіл, Космач в дуже страшному вигляді, запущений, однак тут всюди панує дух творчості.
Перші згадки про Космач можна знайти у дослідженнях польського фольклориста гуцульського походжнння Оскара Кольберга, у праці Володимира Шухевича «Гуцульщина», білоруської дослідниці Лариси Ширко і багатьох інших, але й до сьогодні достеменно невідомо, що таке Космач і скільки йому років.»
Пан Дмитро звертається до фольклору, до столітніх бабусь та дідів і нарешті дізнається, що Космач не заселявся спочатку як Космач, а є такий присілок Завоєли, звідти все і почалося. Кажуть там колись був гарний тисовий замок. Про це до сьгодні співається в коломийках.
«А чомі Завоєли?» - продовжує розповідь пан Дмитро, - «Бо все були ліси, і люди цю землю від природи завоювали. В Космачі, є якась така енергетика, яка притягує, наснажує і дає сили всім, хто тільки прийде. Навіть тим людям, хто йде сюди із злом. В Космач приїзджає багато знаменитостей і вже на початку минулого століття в Космачі робиться багато того аби ту культуру космацьку, гуцульську бачили інші: художники малюють, композитори це показують у музиці…Художник Олекса Новаківський мав тут вищу школу малярства, яку пройшли Святослав Гординський, Михайло Мороз, Едвард Козак та ін.
Новаківський побачив, що тут можна багато чого почерпнути з музики чи фольклору, чи звичаїв, пише листа своєму другові, священникові Філарету Колесі: „Приїзджайте і поселяйтеся тут, бо тут в кожній хаті може хтось щось робити». І Колеса будує тут собі віллу на присілку Діл, а біля нього вже поселяється інший велетень української культури Нестог Нежанківський. Писанки і різьблені речі починають переправляти за кордон, зокрема до Франції, Польщі, Америки…"
Дмитро Онуфрійович жартівливо зауважив, що якщо ми запитаємо, хто в Космачі був, то йому легше було б відповісти, хто в Космачі не був, адже багато великих особистостей мали тут якусь прив’язаність: «В Космачі все були такі жінки й дівчата, які зачаровували інших. Олекса Довбуш знайшов тут собі коханку - це був такий ватажок опришків. Але щебув такий, який називався Брежнєв…»
Тарас Чупринка в Космачі дуже приятелював із Михайлом Морозом, дуже часто тут був і навіть є фотографії, ще довоєнні, як вони катаються на лижах.При Чупринці в Космачі був і Михайло Драгоманов.
В 1718 році у Космачі збудували церкву Приподобної Параскеви з тисового дерева, без жодного цвяха і так вже судилося, що у 1944 році, на покрову, військами УПА було проголошено Космацьку Самостійну Республіку і якраз у цій церкві дане благословення на захист Українських земель в цій республіці. Після цієї події село потрапило у велику немилість політиків, заборонено
У 1945 році, якраз на Йордан, у Космачі відбулася дуже велика битва з Радянською армією. Радянську армію очолював генерал Дергачов, той самий, який виселив кримських татар та чеченців. І цей генерал Дергачов, він був герой Радянського Союзу і відправив цілу армію на Космач. І так сталося: армію пропустили на 3 кілометри, вона трохи зайшла в Космач і ніби нічого, все тихо…
Армія УПА почала битву, почала йти в наступ. Ззаду так оточили, що лише один солдат радянський утік, а всі танки і всі машини лишилися в оточенні. І таким чином було знищено цю всю армію, вся долина була встелена трупами. Через два дні з гарнізону з Коломиї прийшли чекісти та почали питати, що тут сталося. Не було можливості перевезти таку кількість убитих, то вони їх стягнули в такі купи, в долину, облили бензином і запалили. Інформацію про це приховували, але це є факт історичний, від якого нікуди не дітися.
Отже після цієї події, коли закінчилася війна, половина населення потрапила: Колима, Хабаровськ…де тільки не захочете. Дівчина мала 13 років, хлопець 14 - це вже були націоналісти.
Багато лауреатів Шевченківської премії віддали належне Косачеві. Перше ,що письменник Роман Іваничук написав книжку «Космацький йордан» - це роман, у якому він дуже детально описує цю космацьку битву. На той час тут воювали голандські офіцери і навіть росіяни.
В Космачі все дуже тяжко відбувалося, бо якщо приїде сюди хтось видатний, то його обов’ язково мають заарештувати.
Приїжджає на парафію Василь Романюк, священник із Хімчина і до нього приїжджають більш чи менш відомі люди, зокрема Валентин Мороз. В Космачі арештовують Валентина Мороза, пізніше і Василя Романюка та відсилають у заслання. Весь світ кричить - протестує проти цих арештів. Згодом, вже в Америці, Валентин Мороз пише книжку «Хроніка опору», де описує події в Космачі. Василь Романюк, повернувшись із заслання, приходить знову до Космача і тут його висвячують на владику Хустського і Ужгородського, а пізніше його обирають патріархом київським і всієї
В Космачі народилися і свої видатні особистості: коли приїхав Папа Римський до України, то він перший на цілий світ проголосив, що тут народився мученик Омелян Ковч, якого німці спалили в концтаборі Майданек. Радянською владою про це ніякї згадки не було, ані українською владою немає. Боятлися Ковча, але в світі його добре знають і шанують, навіть вулиці є названі його іменем у Польщі,Канаді,Італії… наступний уродженець Космача, який був дуже відомий і знаменитий політичний діяч - Петрушевич.
Тут Були Огієнко, був Довженко, був Сосюра,
Огієнко писав, що тут цілюще повітря, гарні полонини, гарні устрої і гарні жінки, він навіть так наголошував і це є в архівних документах.
Ліна Костенко в 1954 році проводила тут авторський вечір. Була зима. Вечір мав величезний успіх. А вночі прийшли з КГБ і сказали, що коли вона до ранку звідси не забереться, то спалять будинок разом з родиною, де Ліна зупинилася. Вона була змушена залишити Космач. Ішла. Снігу було десь на півметра і сильний мороз. Ішла пішки 15 кілометрів, щоб уберегти цю родину. І впершій її збірці немало віршів присвячених Космачу.
Дмитро Павличко пише, що «Село, мов писанка в долонях Бога» і написав велику поему «Космач», Степан Пушик, ще один лауреат Шевченківської премії мав вірш «Космач»:
Приїдіть весною, коли йдуть стада,
Приїдь зимою, коли їдуть сани,
Приїдь, коли тут ходить коляда,
Коли весна приходить з писанками.
Як добре - не забуло це село,
Пересідавши на машину з фіри,
Що в Космачі щось більше є й було,
Ніж те, що точать люди: сувеніри.
Прислухайся, яка тут гарна мова,
Як добре, що на світі є Космач,
Крім Києва, крім Харкова й крім Львова.
Василь Герасим’юк, теж лауреат Шевченківської премії, видав книжку «Космацький узір», там багато при багато є ліричних віршів про Космач.
"Якщо ви звідси йшли знизу, - продовжує Дмитро Онуфрійович, - то звернули увагу - там є така лавочка - це єдине місце, де к Космачі є чорнозем, більше в Космачі чорнозему немає. Неподалік знаходиться соляне джерело, солона вода… Чумаки їхали у Крим по сіль, то нам солі не бракувало і навіть мої батьки і їхні батьки із тої солоної води варили сіль. Якщо в ваших уявах пояснити, то треба взяти любу посудину і кип’ятити навіть на газі і із тої кількості сольоної води, яку ви лиєте, третя частина виходить солі, натуральної гарної солі, при чому два пальці на низу, та сіль буде дуже сольона, дуже високої концентрації. Таким чином, у 1992 році, коли я знаходився у Франції, приходили археологи і почали там розкопки вести, намагалися розкопати гуту. Гуту - солеварню, отже гута була в Космачі, але Космач не єдиний, де були гути. Гути що робили? - Сіль робили. Гута солі. Отже із тих гут люди ішли на рівнину, на Покуття, на Поділля - несли сіль, і ті люди, рівнинні казали: «Ідуть із гути, несуть солі. Гут сули.». Я думаю, що назва гуцули походить не від того, що скакали на коні і гуцкали, бо на коні скакала вся Україна і тим паче козаки і скакала вся Європа, а гути солі не були скрізь. То я власне намагаюся пояснити, що слово гуцули походить від гут солі. Отже почали розкопувати цю солеварню, у кінці скраєчку копали, копали… Розкопали метр - нема нічого, третій - нема нічого, як то кажуть вирішили вже прощатися. Пішли собі, зробили вечірку, а один був такий студент дуже впертий і все щось там порпався і викопав такої величини амфору
Космач відомий всюди, відомий своїм мистецтвом, насамперед писанками . У 1980 році, коли Оскар Кольберг, польський видатний фольклорист, приїхав робити найбільшу на той час етнографічну виставу, то третю частину вистави, як експонати, займали роботи митців з космача. Таким чином Кольберг це все реєстрував і в його праці є повний реєстр, хто що робив і хто що дав на цю виставу. 259 писанок представив
Прославило Космач і весілля у традиційних гуцульських строях. Воно відбувається на конях. Десь коней 60 ішло від молодого, всі чоловіки їхали бо так було прийнято, що від молодого жінки не йшли. Від молодої їхали десь 40 жінок на конях. Все це їхало до церкви. Зараз це все збереглося, але вже їдуть і жінки і чоловіки, тоді як раніше від молодого могли їхати тільки чоловіки і співали всі ті переспівки весільні. Чоловіки від молодого і жінки від молодої.
У нас не було жениха, у нас не було нєвєсти, не було нареченого і нареченої, але відбувалося весілля, бо у нас був князь і княгиня і вони мали дружбі всі дружок, а всі весільні гості називалися бояри, і Ольга Луцик в Америці видала книжку про наші весільні традиції, яку назвала «Князі гуцульських полонин». І так сталося, що в нас землі дуже не врожайні, скали, ліси а там жили медведі, вовки, а податок мусили платити великий . То наші люди поїхали до Відня і просили австрійського царя щоби цар зменшив їм податок. Поїхало тоді 12 чоловік з Космача, одягнені в гуцульський одяг і як вони приїхали до Відня, то всі подумали, що вони хочуть царя вбити, але сталося так, що гуцули наші знали кілька мов, звернулися німецькою мовою до охорони. Цісар прочитав, переданий охороною папір і захотів бачити цих людей, а потім поставив умову: «Якщо ви хочете мати менший податок, то привезіть мені ваше космацьке весілля» і дав їм такий папір, що поки вони це весілля будуть збирати, Космач звільняється від
Ми кажемо, що французи розумні чи такі англійці розумні, але не знаємо, що є багато того, що робили українці, просто не рекламувалося. Отже, збирається громада на сільський майдан і організовує перший конкурс краси, створюють комісію, два священники, один римський, один рабин, бо була синагога, війт сільський і таким чином назбирали 11 членів журі. Хлопців вистроїли в одну лінію, всіх дівчат у другу. Вибирають найкращого хлопця і найкращу дівчину, то це мають бути князь і княгиня, які мають їхати до Відня вінчатися, а їм відповідно відбирають дружбів і дружок і цей весільний похід їде до Відня.
Після цього Космач був звільнений взагалі від
Отже перший конкурс краси відбувся таки в Космачі. Так само перший в Україні літак було збудовано в Космачі. На присілку Рушір жив такий гуцул, біля водоспаду і зробив собі
Історія багата, цікава, а особливо багатий фольклор, багата різдвяна обрядовість, бо у нас є свої звичаї, є свої традиції. На Святий Вечір застеляють столи, а під скатертину стелять зелене сіно, по нашому називається отава, по кінцях столу кладуть по головці часнику, щоб боялися всі злі сили цієї родини, клали зерна пшениці, щоби множилися діти, а монети, щоби багатство було, а щоб вороги мало говорили, набріхували на людей, клали ножиці і перев’язували ниткою. А як були діри у полицях. в ті діри пхали куделю, затикали, щоби нічого злого не йшло до хати. Мусило бути обов’язково 12 страв.
А коли починалося колядування, то не так, як зараз у вас і у нас тепер: «Будьте газди гонорові, дайте гроші паперові» - колядували безкоштовно, хтось дасть яблук, хтось дасть горіхів, хлібину, чи як колядували дорослі, то давали льону чи конопель, або навіть кавалок полотна, кукурудзу, а так як зараз не було.
У нас колядували коляду спочатку господареві, а потім господині, а потім колядували їхньому синові, якщо був, а як не було, то дочці, а якщо був хтось на чужині, то ще й тому колядували, а як хтось помер, то ще й тому колядували. Маю ще підкреслити,.коли відбувалося все це колядування, то не заходили так як зараз - це культура впала до краю, з коляди бізнес робить.
Були такі гурти колядницькі. Приходило по 6 хлопців, хлопці у нас тоді ходили в таких коронах з шаблями. Дівчата ходили з крилами, називалися ангелі, а такі дівчата як ви збиралися по 25 чоловік, по 30. Одна на скрипці грає, одна на сопілці, одна на цимбалах у гуцульському строю називалися королиці. Такі дівчата ще й досі ходять і цього року ходитимуть. Хлопці такі завеликі, то називаються луговики, а присілків у нас 32, то щей дорослі колядники. Наприклад присілок Медвежий поділяється на чотири частини, то чотири партії дорослих колядників, а цю кожну партію мусять супроводжувати музиканти, то вже є чотири капели музикантів на одному присілку, а ще п’ята капела піде до тих дівчат грати, а шоста до тих хлопців, то вже шість, а помножити на 30, вже не треба 2 брати, то порахуйте скільки тут є музикантів. Я не можу сказати, що всі тут є віртуози, що всі такі аж надто, але добрий десяток набереться таких, що мають світову славу.
Космацькі люди дуже масово і дуже багато виїхали на еміграцію і дуже багато зробили у всіх державах, починаючи Росією, закінчуючи Америкою. В 60х роках Олена Чупірчук з Космача разом з своїми однодумцями, гуртом «Черемош», у Америці видають платівку космацької і взагалі гуцульської народної музики співу і танців, і це була єдина платівка, яка була видана у західному світі і дійшла навіть тепер уже до Космача. Ця жінка вже померла, але була відома ще й тим, що вона і ще одна писанкарка, яка називається Явдоха Кушнірчук, писали писанки для конгресменів і президентів Америки. І так сталося, що Одарка Онищук одну таку писанку взяла до своєї колекції і запитала, як називається символ на писанці. Той конгресмен каже, що чупірчук, маючи на увазі автора писанки. А у 1985 році виходить книжка Одарки «Символіка української писанки» ( м Торонто) і там було написано, що писанка називається чупірчук. Олена Чупірчук, була однією з наших дуже добрих співачок, чоловік її був дуже добрий танцівник. Явдоха Кушнірчук була добре відома писанкарка і вона, разом із чоловіком Семеном, мала свій стипендійний фонд для студентів українського походження університету в Мюнхені.
Зараз у Америці є багато космацьких представників, але цікавими є два. Перший -
В Космачі народилися чотири людини, які мають звання «Заслужений»: заслуженим учителем на Західній україні стала Параска Трутях, жінка, в оселі якої зараз живе священник. Це була дочка космацького дяка, одна із 17 його дітей.
Далі пощастило мені отримати звання Заслужений майстер народної творчості. Опісля його отримала заслужений художник України Ганна Вінтоняк. І заслужений журналіст України Василь Пожоджук. На сьогоднішній день є 14 журналістів, які тут народилися, в тому числі в Київському інституті журналістики готує дисертацію Оксана Дзвінчук.
І ще багато чого цікавого розповів нам Дмитро Онуфрійович, та про це вже іншим разом.
Наталка Лещенко
З 29 квітня по 1 травня
В селі Космач
Фестиваль української культури «ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ»
В ПРОГРАМІ:
- Виставка-ярмарок
- Майстер-класи
- Відкриття приватної картинної галереї, художника Остапа Цвечика;
- Традиційна гуцульська кухня;
- Театри:
«Човен» (м. Київ)
«Дах» (м. Київ) - Дитяча інтерактивна програма — ДІМ «Равлик»;
- Покази українських дизайнерів та модельєрів;
- Кіно:
Ретроспектива класики українського ігрового та анімаційного кіно: «Тіні забутих предків» (ігровий фільм) реж.С. Параджанов, «Пропала грамота» (ігровий фільм) реж.Б.Івченко, «Енеїда» (анімаційний фільм) В. Дахно.
Роботи сучасних українських документалістів, кінорежисерів та аніматорів: «КІНОМАНІЯ» (док. фільм) реж. Г.Яровенко, «Всесвіт у твоїх долонях» (док. фільм), «Кирилівська церква» (док. фільм) реж. Петро Олар, прод. Д.Небесійчук, «Подорожні» (док фільм) реж. І. Стрембітський, «Йшов трамвай №9» (анімація) реж. С. Коваль, «Прикордоння» (док. фільм) реж. О. Урсакі, «Казка про Довбуша» (анімація) реж. В. Вецеринський, документальна робота про «Фільмотехнік». - Третій Всесвітній з’їзд писанкарів в якому братимуть участь писанкарі з України, Франції, Великобританії, Німеччини, Польщі, Росії, США, Канади, Бразилії, Венесуели, Словаччини, Румунії, Австралії, Австрії, Італії та інших держав;
- Міжнародна конференція «Писанка — символ України»;
- Виступи автентичних гуртів, музик та танцювальних колективів як з України так і з поза її меж;
- Виступи українських та закордонних world music та
фолк-рок команд.
Автентичні фольклорні ансамблі:
- «Прилипчаночка», с. Прилипче Заставинського
р-ну Чернівецької обл.; - «Родинний ансамбль Тафійчуків», с. Верхній Буковець;
- Роман Кумлик, м. Верховина (Жеб’є);
- танцювальний ансамбль
Ілюків-Ванджураків, с.Віпче; - «Барви Карпат», с. Прокурава (Покурєва);
- «Перепелоньки» (весняний Великодній обряд), с. Акрешори;
- «Похоронний обряд», с. Брустори;
- «Весільний обряд», с. Буковець;
- трембітарі з с. Брустори, с. Шепіт, с. Річка (Гуцульщина)
Вторинні фольклорні ансамблі:
«Древо», «Володар», «Гуртоправці», «Лукині роси», «Кралиця», «Роксоланія», «Буття», «Надобридень», «Яворина», «Школа традиційного народного танцю», м. Київ; «Серпанок», м. Суми; «Веснянка», м. Рівне; «Муравський шлях», м. Харків; «Дивина», м. Донецьк; «Вербиченька», смт. Нова Водолага, Харківської обл.; «Ладовиці», м. Хмельницький; «Дике поле», м. Кіровоград.
World music гурти:
- «DримбаDаDзига»
- «Сонце Кльош»
- «Хорея Козацька»
- «Атмасфера», м. Київ;
- «Очеретяний Кіт», м. Вінниця;
- «Пропала Грамота»
- «Самі свої», м.
Кам’янець-Подільський; - «Бурдон», м. Львів
- «Русичі», м.
Білгород-Дністровський, Одеська обл.; - «Оркестр Святого Миколая» м. Люблін;
- «WIDYMO» м. Санок (Польща)
Фолк-рок
- «Оркестр Янки Козир»
- «Вогнесміх»
- «Тінь Сонця», м. Київ;
- «Перкалаба»
- «UKRAINIANS», м. Лондон (Великобританія)
Етноеволюція у Космачі має співпасти у часі з Третім Всесвітнім З’їздом Писанкарів, тож не дивно, що одним із зачинателів дійства є Космацька сільська рада та її голова Дмитро Пожоджук. Це він зараз посідає чиновницьку посаду, а в миру пан Пожоджук — Заслужений майстер народної творчості України, Голова Всеукраїнської Координаційної Ради з вивчення і відродження писанкарства, а також відомий вишивкар, роботи якого постійно користуються успіхом на розмаїтих міжнародних виставках та ярмарках. Зрештою пан Дмитро є просто надзвичайною особистістю, який зробив чимало, аби прославити свій рідний Космач: серце гуцульської традиційної культури, де мало не в кожній хаті живе талановитий умілець чи майстриня,
Додав Art-Vertep 25 березня 2007
Про автора
Мандрівний фестиваль традиційного українського мистецтва «ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ» Фестиваль "ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ" вперше проведено 27 квітня 2006 року в Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана.
я не задоволена цими статтями. тут повний брєд. я б була бухою і то краще б написала. ложила я на ваш брєд сумашедшова!!!!!!!!!!!!!!!