Автори / Юрій Андрухович / «Полтаву і Прагу об’єднують… річки»
Відомий український письменник Юрій Андрухович («Московіада», «Рекреації», «Перверзія», «Таємниця») розповів в інтерв’ю «Колу» про зарубіжні мандрівки, неповторну ауру рідного Івано-Франківська, нову книгу, підслухані розмови в полтавській забігайлівці, музичні вподобання, співпрацю з рок-гуртами і подарунки до свого 50-річчя.
«Люблю бути випадковим слухачем»
– Пане Юрію, Ви досить активно подорожуєте світом, різними країнами і континентами. Наскільки важлива для Вас зміна ландшафту?
– Надзвичайно важлива. Але всі мої мандрівки завжди пов’язані з роботою, виступами, концертами. Поки що мені вдається багато працювати. І я відчуваю віддачу від такого способу життя. Ось недавно прочитав кілька лекцій у Зальцбурзькому університеті в Австрії, а потім відразу до Польщі на концерт з гуртом «Karbido». Перед цим у нас було продовження туру «Цинамон» у Польщі, й хоча там ми об’їхали більшу кількість міст, ніколи не втомлюсь повторювати, що саме українська публіка є найкращою. За кордоном більше пропозицій і більше можливостей, але зустрічей з українськими читачами та вже тепер і слухачами я чекаю з особливим хвилюванням і радістю. Все-таки я дуже щасливий, що українці не проігнорували наш концертний тур «Цинамон» і що я вкотре привіз сюди таких прекрасних музикантів, як «Karbido». До речі, вони теж дуже люблять виступати саме в Україні. Погана якісь доріг і концертних залів з лихвою компенсується щирістю та відкритістю нашої публіки.
– Чи є десь місто або місце, де Вам особливо добре і продуктивно пишеться?
– Так, це моє рідне місто Івано-Франківськ. Якби мені тут погано писалось, я б ніколи й не почав писати. До того ж Франківськ поки що лишається одним з небагатьох міст, де люди на вулицях нормально розмовляють українською мовою. Тут живуть мої друзі і моя сім’я, тут я постійно зустрічаю якихось людей зі спогадів. Ще так само добре пишеться в Берліні, але з ним вже інша історія. Там просто дуже вільно дихається.
– Нині Ви працюєте над новим романом про 111 міст, розповіді про які розміщені в алфавітному порядку. Чи є серед них і Полтава, де Ви побували 2007 року разом із Сергієм Жаданом і Любком Дерешем?
– Навряд чи це буде роман, хоч яка різниця – головне, щоб книжка читалась із зацікавленням. Так, Полтава вже є – як без неї? Полтава перед Прагою, а об’єднують їх річки – Лтава і Влтава. Це ж усе невипадкові збіги.
– Які враження у Вас залишися після візиту в Полтаву? Що найбільше запам’яталось?
– Якось ми зупинилися у котрійсь вашій забігайлівці разом з Ярославом Дем’яненком із гурту «Контрабас» та кількома іншими дуже милими людьми, і мені довелося трохи поспостерігати й послухати розмову однієї жіночої компанії. Це запам’яталось мені найбільше. Я люблю бути чиїмось випадковим слухачем.
«Співаю стільки, скільки себе знаю»
– Відомо, що Ви пишете твори під музику. Що Вас наразі надихає?
– Поп-культура зразка «Rolling Stones». У нас їх взагалі дуже мало слухають і знають. Фантастичний альбом колишнього гітариста «Guns’n’Roses» Слеша. Йому вдалося зібрати там, окрім молоді, ще й Оззі Озборна та Іґґі Попа, я люблю такі яскраві і потужні платівки. Вдалий приклад того, що й комерційна музика може бути якісною. Прекрасний новий диск записав Пітер Ґебріел. Мої музичні вподобання ніколи не були рафінованими і, хоч я люблю відстежувати різні музичні новинки, мені завжди цікаво, що записують старі й улюблені гурти. Чекаю, що нового видасть у світ Стінґ, Девід Бові. Тим паче, що недавно мені й самому випала нагода записати його пісню «Варшава» – для одного амбітного польського музичного проекту.
– Нещодавно Ви спільно з польським гуртом «Karbido» презентували в Україні новий поетично-музичний проект «Цинамон». Чим він відрізняється від попереднього диску «Самогон»?
– Він музично складніший і більш концептуальний. Ми дуже довго, фактично більше року, працювали над цим альбомом. Єдине, за чим я шкодую, що не було змоги записати і видати котрусь концертну версію «Цинамону». Хлопці постійно вигадують щось нове, щось додають, і я відчуваю, що також встигаю наростити якісь м’язи за десятки виступів разом з ними. «Цинамон» жорсткіший, тут у нас з’явився дуже талановитий швейцарський барабанник Петер Цумтор, стало ще більше нових музичних рішень. З мого ж боку з’явилося більше співу. Я отримую велике задоволення від перебування у компанії таких чудових музикантів.
– Рок-гурт «Мертвий півень» поклав на музику багато Ваших творів і навіть залучив Вас до запису альбому «Made in Ю.А.». Як Ви почуваєтесь у ролі не просто читця віршів, а вже й вокаліста?
– Дуже добре. Я страшенно люблю співати і співаю стільки, скільки себе знаю. На мою думку, кожна людина, яка любить музику, любить і співати. Ми й до цього мали спільні виступи з «Півнями» і це завжди величезне задоволення для мене, вони прекрасні музиканти. Мені подобається усе, що вони роблять, навіть, якщо це ніяк не пов’язано з моїми текстами. Це справжній рок-н-рол, ми мали прекрасний час, коли записували цю платівку у Харкові. І мені в жодному разі не хочеться, щоб «Made in Ю.А.» ставав якимось підсумком, я вірю у продовження усіх цих історій.
– 13 березня цього року Ви відсвяткували 50-річчя. Який із подарунків Вам найбільше запам’ятався чи здивував?
– Олег «Джон» Сук із «Мертвого півня» подарував мені свою бас-гітару. І хоча всі жартували, що у нього є ще кілька, цей подарунок розчулив мене найбільше. Аж настільки, що тепер я хочу навчитись на ній грати. От тільки коли я за це візьмуся?
Сергій Шебеліст, газета «Коло» (Полтава), 15-21 липня 2010, № 28
Додав Art-Vertep 15 липня 2010
Про автора
Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент АУП.
