Учасники

-      Новий альбом "Тартака" "Опір матері­ал в" можна скачати на офіційному сайті без­коштовно. Але всі охочі можуть пожертвувати гурту, скільки вважають за потрібне, прослу­хавши альбом. Чому ви вирішили провести таку акцію?

-    Ми виклали альбом в Інтернеті для вільного скачування майже вимушено. Прихильники довго на нього чекали, а ми все ніяк не могли його записати через різні складності. Врештірешт я пообіцяв. що наприкінці 2009 року альбом буде готовий. Коли ми його зробили, стикнулися з ін лос проблемою  видавці не пропонували вигід Іних ,мов. Ми довгий час вели безрезультатні пе реговори, а в останній день минулого року вирі­шили: краще викласти альбом в Інтернеті, щоб виконати обіцяне. Ідея зібрати кошти виникла уже в процесі у нашого товариша Олега Бутузова, який займається Інтернетпроектами 'Тартака". Спочатку кошти надходили слабо, але за декілька місяців ми змогли покрити всі витрати, пов'язані з викладенням альбому в Мережі. Більш того  за місяці перебування альбому в Інтернеті знайшовся видавець, який запропонував цікаві для нас умови. Так що альбом вийшов на диску наприкінці квітня  для меломанів і справжніх прихильників "Тартака".

  -  Як ти ставишся до проблеми музичного і кінопіратства в Україні?

Дуже спокійно. Як би в усьому світі не боро­лися з піратством в усіх його виявах, воно все од­но буде існувати  і музичне, і морське. Мабуть, немає сенсу боротися з тим, що не можна пере­могти. Тим більше я як споживач тільки виграю від того, що в Інтернеті можна скачати фільми і музику безкоштовно. Багато якої музики знайти на дисках просто неможливо, існує безліч нових виконавців, про яких можна дізнатися тільки зав­дяки Інтернету. Крім того, коли купуєш, скажімо, в магазині десяток DVD, тільки 2  3 з них можуть виявитися дійсно вартими уваги. На всі інші дис­ки гроші витрачено марно. Я думаю так: якщо то­бі подобається альбом чи фільм, ти його купиш на диску, навіть якщо перед тим ознайомився зі скачаною копією. А якщо ти його не купиш, краще хоча б в Інтернеті скачати. Для мене як автора важливіше, щоб мене слухали, а не щоб диски продавалися, хоча одне іншому, звісно ж, не за­важає. До того ж заробіток більшості українських музикантів полягає в концертній діяльності, ус­пішність якої залежить від кількості прихильників. Вільне розповсюдження нашої музики в Мережі сприяє збільшенню ТартаКлубу.

-    Як багато часу ти проводиш в Інтернеті і що саме там робиш?

-     Це залежить від того, скільки вільного ча­су я маю. Можу хоч цілий день паралельно з ін­шими справами заглядати у комп'ютер. Коли у нас ще не було менеджменту, я мав віртуальний офіс на сторін­ці однієї із соціальних мереж  вів там переговори, отримував і розповсюджував потрібну ін­формацію. Зараз веду сторінку sashko.com.ua, даю інтерв'ю по скайпу і через електронну пош­ту, існує також офіційний сайт гурту "Тартак"

-     Одна з основних проблем Інтернет-користувачів, особли­во молоді,  неграмотність. Як ти оцінюєш таку ситуацію у су­спільстві?

-     Я не згоден. Навпаки  неодноразово від­значав, що люди, які пишуть мені коментарі і спіл­куються зі мною, надзвичайно грамотні! Часто вони навіть підправляють мене. Є, звісно, люди, які ніколи в житті не замислювались над тим, як треба писати. Інтернет і мобільний зв'язок сприя­ють цьому, з'являються нові слова, скорочення, яких я часто не розумію і прошу пояснювати. Але це реальність  аудіокнижки наразі замінюють звичайні, люди отримують інформацію здебіль­шого з телевізора, культурний рівень міряють по нав'язаних ЗМІ зірках, які часто не несуть високої культури. Мені це все не подобається, але і я не ідеальний. Потрібно всім працювати над собою, тоді зміниться і світ.

-     Звертаючись до теми молодості: до якої групи підліткової спільноти ти належав у школі? Ти навчався у дружному класі?

-    За час навчання я змінив три школи, і кла­си всюди були різні. В Радянському Союзі все було дещо інакше, ніж зараз. Існували дві су­спільні групи  "формали" і "неформали". Фор малами називали членів загальновизнаних все­союзних організацій  піонерів, комсомольців, а неформальною молоддю  тих, хто створював власні об'єднання, тусовки за інтересами, не був прив'язаний до тих організацій. Я свого часу був і піонером, і комсомольцем, і до тусовки не­формалів потрапляв. Але чітко з якимось рухом я себе не асоціював, скоріше був сам по собі. В піонерських і комсомольських організаціях ме­ні багато чого не подобалось, я боровся з не­справедливістю і виступав проти всіх, мене кри­тикували за те, що я "заважаю іншим бути ком­сомольцями"... Ця конфліктність мені заважала увійти до певного колективу. Я завжди більше уваги приділяв особистим дружнім стосункам з конкретними людьми, і такі зв'язки були для ме­не важливішими.

-      Зараз неформальних молодіжних рухів так багато, що складно розібратися. Як ти вва­жаєш, чи є серед них "справжні", дійсно не схо­жі на інших люди?

- Для мене участь молодої людини в будьяко­му русі  неформальному, політичному або соці­альному  краща за аморфність, пияцтво і байди­кування. Всі ці субкультура перевдягання  це по­тяг до прояву особистості, хай для багатьох це вплив ідеології, моди або думки інших. Але люди­на ідейна для мене завжди буде цікавішою, ніж людина, якій потрібні тільки їжа, секс та сон. До того ж участь у таких рухах  чи то емо, чи то го­ти, чи то стрейтеджери  навколишньому середо вищу не завдає ніякої шкоди, то чому б і ні? По­трібно відмежовувати молодих людей від того, що дійсно шкідливо. Наприклад, від наркотиків.

-    Відомо, що ти не вживаєш м'яса. Що під­штовхнуло до такого рішення?

-     Це довга історія. Мені завжди було шкода тварин, яких везли на м'ясокомбінат, я з дитин­ства переймався їхньою долею. Це і викликало в мені комплекси, пов'язані із вживанням м'яса. Я довго готувався до того, щоб перестати їсти м'ясо, всі мене переконували, що це неможливо, тільки дуже багата людина може прожити без нього... Але моя остаточна відмова від м'яса бу­ла спровокована сторонніми обставинами. Вліт­ку після закінчення інституту я працював у дитя­чому таборі. Поварами там часто працюють студентипрактиканти кулінарних технікумів. І якось нам так не пощастило, що недосвідчені дівчата зовсім погано готували м'ясо. Все інше у них нормально виходило, а от м'ясо їсти було не­можливо. Серед працівників табору було два хлопці, які вже декілька років не їли м'яса. Я по­мітив, що через це їм давали більші порції каш та салатів, і вони набагато краще наїдалися, ніж я зі своїми неїстівними м'ясними порціями. Мо­рально я давно був готовий стати вегетаріанцем, а ця ситуація підштовхнула зробити крок. І за два місяці перебування у таборі я так втягнувся в це діло, що вдома уже і не звернув уваги на м'ясні страви. Не їм м'яса уже 15 років. Люди кажуть, що виглядаю добре на свій вік. Крім того, я не вживаю ніяких наркотиків, тютюну і алкоголю. Але стрейтеджером себе не вважаю.

-   Чи займаєшся ти благодійністю?

-    Я її принциповий противник. За характером я ідеаліст, тож вважаю, що суспільство повинне іс­нувати на таких засадах, при яких благодійність просто не потрібна, її нема до кого застосувати, бо всім добре. Розумію, що це ідеальне суспіль­ство, але прагну цього. І я вважаю, що люди здатні створити таке суспільство. Але поки ми живемо в інших умовах, звісно, потрібно допомагати один одному. Коли я можу щось зробити і бачу можли­вий результат, я намагаюся допомагати людям. На жаль, часто доводиться стикатися зі спекулюван­ням цією темою, бажанням використати благодій­ність у не дуже шляхетних цілях. Іноді мене вда­ється вмовити на участь у благодійних акціях, які я не можу повністю проконтролювати,  тоді у ра­зі виникнення проблем я надіюся на Бога і вірю, що або він, або закон карми (якщо Бога таки не іс­нує) покарає тих, хто спекулює на чужих нещастях.

-    Яку книгу ти зараз читаєш?

-   Не повіриш, але якраз вчора перед сном я дочитав книгу "Червоний терор" про сталінізм. У мене взагалі зараз якийсь "сталінський" період. Читаючи, я переглянув "Катинь" Анджея Вайди, "Втомлені сонцем II" Микити Міхалкова, докумен­тальний фільм "Становлення нації' Єжи Гофмана. Послухав у Інтернеті програму радіостанції "Эхо Москвы" про Сталіна. Сподіваюся, що цей період у мене завершився,  хочеться перейти до чогось більш позитивного. Від цього негативу починаю трошки напружуватися. Тим більше, бачачи, як у нашій країні починають нівелюватися права люди­ни і громадянина і що ніхто не звертає увагу на закони і Конституцію,  такий собі владний без­лад, і це мені дуже нагадує те, що я бачив у філь­мах. Дочитавши книгу, я подивився відео про ак­ції протесту, присвячені вбивству міліціонерами київського студента, про харківську боротьбу за парк Горького... бачу певні паралелі. Хочеться добра. Нещодавно от подивився "Принца Персії'. Не можу сказати, що я був у великому захваті від цього фільму, але розважився.

-    Що можеш сказати про фільм Міхалкова?

-    Добре, що не пішов до кінотеатру. Тягнули, але я відмовився. Напевне, якби я заплатив гроші за цей фільм, то плювався би. Було декілька моментів, які мене неприємно здивували, бо та­кої халтури від Міхалкова я не чекав. Але є там і класні епізоди, зняті класні актори. Враження від фільму двоїсте. Найбільше не сподобалося те, що фільм нічим не закінчується. Це обламує.

-   Чому ти вирішив взяти участь у "Битві укра­їнських міст", що проходила в Аргентині?

-   Я гадки не мав про це шоу, поки мене не за­просили туди. Згоду дав не одразу  я зазвичай від­мовляюся від участі в телепроектах. Але мене по­тім підкупили тим, що зроблять капітаном коман­ди Луцька. Є у мене така слабкість щодо рідного міста, тут я вже відмовитися не міг. Участь у шоу була для мене концентратом нового і незвичного. Поперше, я ніколи раніше не брав участь у таких змаганнях. Колись їздив до Форту Бойяр, але там зовсім інший принцип, до того ж тоді я більшу час­тину часу просидів у тюрмі і нічого не робив. По друге, я ніколи ще взимку не їздив до теплих кра­їн, не літав так довго на літаку, ніколи не був на протилежному боці земної кулі... Крім того, я познайомився з безліччю нових людей, яких ра  ше міг бачити тільки на телеекрані, і мене здиву вало, наскільки наші спортсмени героїчні і силы люди. Вони позитивно вплинули на мене. Коман­да Луцька була чудова, учасники з інших команд  теж прекрасні люди. Зараз мені приємно підтри­мувати з ними дружні стосунки. Знайомство з продюсером проекту Єгором Бенкендорфом дл мене теж стало цікавим і пізнавальним. Я про нього кілька разів чув здалеку, при особистому ж знайомстві захопився цією людиною. У ньом. безперечно, є частка геніальності, він ні на кого не схожий. Я задоволений участю у проекті, тим па­че наша команда потрапила до фіналу, що для Луцька  значне досягнення.

-      Чи подобається тобі Дніпропетровська публіка?

-    Востаннє ми були у вас рік тому, презенту­вали пісні з нового альбому, і це був не найвда­ліший концерт гурту "Тартак". Не сподобалася організація. Здавалося, що більшість городян просто не знали, що ми виступаємо. На концер­ті було дуже мало людей  є підозра, що реклам­на кампанія була не зовсім грамотно проведена. Цей концерт дуже відрізнявся від інших виступів у Дніпропетровську. Втім, це був перший кон­церт "Тартака" у вашому місті, на який продава лися квитки. До того ми виступали тут лише на святкових майданчиках та безкоштовних акціях.

і завжди були дуже вдячно приймані публікою реакція захоплювала. Останній концерт проїз­див у дуже великому клубі, і через малу кіль­кість людей атмосфера була трохи напружена  і для нас, і для слухачів. Сподіваюся, що найнайкращий концерт у Дніпропетровську ще по­переду. Ми в будьякий момент із задоволенням приїдемо знову, якщо нас запросять.