Автори / Андрій Любка / Поет з еротичним прізвищем
Я не маю жодного автографа Андрія Любки, зате ми всі маємо Андрія, без котрого Ужгород не був би Ужгородом початку двадцять першого століття. І це закономірно. Через довгі десятиліття мистецької стагнації крізь особистість Андрія вільнодумство, свобода вихлюпнула через вінця бокала як ароматичний мужіївський мускат з гербарію Романа Кіша.
Андрій Любка був креатором усіх ужгородських поетичних вечорів: мого, Андруховича, Жадана, Прохаська, Гончара. На свій юний вік він пережив, саме пережив,а не прокурварив. Певно віртуальний час, цифрові носіїї, швидкісні потяги й маршрутки сприяли його становленню. Любко в смислі закарпатських говірок – коханий, любка – кохана. Андрій коханий публіки, з його неповторною інтонацією, з його філологічним станом, юнкерським командним голосом, дикторським-диктофонним прононсом.
У двадцять один рік Андрій знав усіх зі сучасного літературного процесу.Я тільки в двадцять сім випив першу чарку «Наполеона-камю» в київському банному комплексі «Центральний» із кавового горнятка (так маскували заборонений алкоголь) в товаристві столичного бомонду вісімдесятих.
У наших мобільних триндіннях я завжди прискіплювався до любчиного мовлення, до якогось фактажу, до лектури. Добре, що Андрій наполегливо читав у перервах між непомірним буханням, того гаразду було чи не на кожному кроці.
Іноді безглуздою видається мені паралель: Андрій Любка - Юліян Надь
( 1957 – 1989), якась спільна харизма була в цих митців – тексти, мандрівки, гульки, тусовки, жінки, алкоголь. Надь, правда, жив в Югославії, балканський шарм Павича, Скоп,є, Приштина. Пряшів бавили трохи по-іншому, ніж Західна Європа на Любку.
Це така зовнішня оболонка. Зовсім по-іншому я ставився до текстів Андрія Любки, де вже було неумісним ото саркастичне: «но пак што?» Фривольні назви книжок: «Вісім місяців шизофренії», «Тероризм» не тільки виділяли Любку з «джинсового покоління», але й насторожували досвідчених поетів «капіталістичного реалізму», які достоту знали соціалістичний реалізм, «партійну організацію і партійну літературу», Гайдегера, Лотмана й Мамардашвілі.
Колись Микола Рябчук був покреслив усі мої машинописи, відстукані на друкарській машинці, яку він мені колись купив у Львові. На берегах рукописів поспіль стояли позначки: стиль,синтаксис і т.п.і т.д. Незважаючи чи й зважаючи на ці фусноти, я знайшов свій стиль. А що це поетика Андрія Любки? Це поетика його генерації, навіть трохи старша. Бо той же знаменитий Андрій Бондар в іванофранківській «Химері» наостанок видав парафраз зі слів Христа на хресті «сука-блядь нащо ти мене покинув?» Релігійний дизайнер «Срібного прімаша» і «Ярмінка» Микола Якимечко видав мені десять хвилин мобільних скарг, а сам Бондар виправдався, що буде горіти в своєму пеклі. Це після моїх прискіпувань. Бондара я надто поважав.
Андрію Любці всі закидали ненормативну лексику, при чому як професійному філологові. «Я матюкаюсь. Але не курю», - написав Андрій в тексті «Дімедрол», забувши при цьому знамените правило «дев,ятки». Це один з віршів збірки «Тероризм» з першої – ліпшої тридцятої сторінки. Якщо брутально, вульгарно нишпорити по книжці, подібно до І-БТ, то можна нанизати цілі ряди декаденсу, деградансу, транквілізаторів, антидепресантів, стимуляторів, бухла, запоїв, рюмок (?) Да! Це вже я колись чув і знаю. Якщо це пізнає сам поет, воно, звісно, не зле, бо «конопляне зілля», пресловута махновсько-жаданівська (і не тільки) марихуана – це не місячна рибна луска на нічній Тисі з контурами Чорної гори, з якої звисає, стікає екзотична ковила «волосся сирітки».
Барахла в «Тероризмі» Андрія Любки, більш ніж достатньо. Я був би занадто жорстокий, аби бачити «хлам», «хламиду», «бухло», «бай – «fachіon-ТV».
Андрій зі своїм антропонімічним відповідником «Любка» справді раз у раз віднаходить адекватну метаморфозу
Ми не зійдемось більше у танці, тому і вода
Нас покриє, як мла, і покличе з колін.
Сонна тиша дощу, яка не вберегла
Твою ніч від плачу, розридається грім.
Ми у сяйві одні. Ми одні, як струна.
Як стріла і сльоза, ми у сяйві одні.
Бо повітря це час, а він промине,
Навіть без нас; Залишає в землі, як золі.
На відміну від дешевого побутовізму, напускного франтизму, інших невідповідностей, на кшталт відрізання вуха Ісусом. Ісус не відрізав вухо, а зцілював рабові Малху, Вінсент же в істериці ніс його, відрізане, повії в арльский бордель. То ця поезія сприймається зовсім-зовсім по-іншому. І, здається, що Любці, як і Бондареві, по менше загравань з Богом, навіть після «коду да Вінчі». Радше вже бачити Христа – Поетом, а Бога – Словом.
Не зная яка інспірація буває від нинішнього фаст-фуду, шаурми, макдональдських чизбургерів і іншої харчової трахомудії. Знаю що Герасим,юк писав: « якщо ти виріс на молоці і на бринзі...», то йому це належало сповна. І він не раз запрошував Андруховича під Космач на цю продукцію. Юра вдовольнявся горілкою з томатним соком по станіславських а ля цісарських кнайпах. Вурду з картоплею й телятиною в Герасим,юків на Гуцульщині ми з,їдали разом.
І коли небіжка Соломія Павличко досліджувала листування Олександри Аплаксіної й Коцюбинського то бачила, що для потужної інспірації, як і нормального сексу немало важить гастрономія.
Куди піде Андрій Любка з-під андруховичівського-жаданівського наносного гравію можна тільки здогадатися, не хочу тут бути оракулом.
Колись зі сховища університетської бібліотеки в гуртожиток ( Марія Іванівна Похиляк давала книги зі симпатії до студента) шикарний альбом Рембрандта ван Рейна. Там була добротна репродукція «Автопортрет із Саскією».
Веселий ,насміяний Рембрант з келихом бордо й така ж Саскія.
Так мені нині уявляється Андрій Любка в текстах і поза текстами. Веселий, добрий, усміхнений,відповідальний і не дуже.
Коли б тих веселощів вистачало надовго, то Андрій не нагадуватиме мені жалюгідного ромея перед падінням Візантії, а нормального європейця-западенця, котрий і після шаурми та люля-кебабу, як не промовить подячну молитву, то бодай перехреститься. І Павло був язичником.
Петро Мідянка, «Закарпаття онлайн»
Додав Art-Vertep 28 липня 2010
Про автора
Есеїст, перекладач, найбільше – поет. Автор двох поетичних збірок - «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «Тероризм» (2008). Живе в Ужгороді, студіює філологію. Має 21 і досить успіху, а ще таланту, вітру, дощу, скандальності
