Автори / Сонцекльош / Культурні пустощі
Позитивні, життєрадісні дівчата з гурту «Сонцекльош» привернули до себе увагу, ледь з'явившись на сцені кілька років тому. Їх вишукано-глузливі інтерпретації українських народних пісень припали до смаку столичній клубній публіці, тож концерти «Сонцекльош» незмінно збирають натовпи різношерстих шанувальників - фанів етніки та любителів гострих відчуттів. Восени на полицях магазинів з'явиться новий альбом команди, а поки що ми зв'язалися з вокалістами колективу - Марією Кудрявцевою та Оленою Грозовською, - щоб обговорити з ними їхні творчість, проблеми її сприйняття слухачами, поняття «неформат» і український кінематограф.
- Ви називаєте свій стиль «етно-кабаре». На території України фактично відсутні колективи, подібні вашому. Чи важко бути першопрохідцями?
М.К.: Етно-кабаре - досить умовна назва для нашої музики. Але, в кожному випадку, максимально характеризує наші творчі пустощі. Першим завжди складно бурити шахти. Слухацький ґрунт дуже різний і не завжди спритливий. Часто доводиться розжовувати і пояснювати, чим ми займаємося.
Є.Г.: Важко, але неймовірно цікаво.
- На даний момент ви працюєте над своїм другим альбомом «Герої». Коли планується його вихід, чи варто очікувати якихось змін у стилістиці?
М.К.: Альбом «Герої» перебуває на стадії активного завершення. Хочеться вірити, що до осені зможемо порадувати і себе, і поціновувачів «Кльошевої» творчості. Стилю змінювати не стали. Але ліричний настрій буде, мабуть, переважати.
Є.Г.: «Стиль» у нашому випадку - це гра з різними музичними напрямками, жонглювання цитатами і поєднання непоєднуваного. Все це буде яскраво представлено і в новому альбомі.
- Не думали зробити як багато хто зараз - презентувати новий альбом в інтернеті?
М.К.: Насправді неможливо повною мірою усвідомити можливості, реакцію і аудиторію, споживаючу музику в інтернеті. Однозначно - вона набагато ширше, ніж у «реальному» просторі. Є багато прикладів популяризації конкретних виконавців винятково через інтернет. Що стосується нашого альбому - думки з приводу способу його презентації розходяться. Тому поки нічого однозначного сказати не можемо.
Є.Г.: Хоча не виключаємо і такий варіант розвитку подій.
- Незважаючи на високу якість вашої музики, «Сонцекльош», як і раніше залишається «неформатом». У чому полягає головна проблема українського слухача?
М.К.: Поняття «неформат» для нас скоріше комплімент, ніж діагноз, поставлений некомпетентними фахівцями. Народна музика, інтелігентний стьоб і відсутність стереотипів у виконанні, на жаль, залишаються долею маргіналів. Проблема українського слухача - у самому слухачеві. У нездатності відрізнити текст від підтексту і невмінням читати між рядків. Але, слава Богу, мислячого народу стає більше і фан-клуб «Сонцекльош» розростається - значить, не вимирає розум нації.
Є.Г.: У всьому світі існує цей поділ: на популярну музику та музику «для вузького кола». Просто на Заході значно більше ніш, що представляють «неформатного» музику. Це як складна екосистема, справжні джунглі, де всім є місце: і слону, і комашкам, і трепетній лані. Наш музичний краєвид, на жаль, куди сумніший.
- «Сонцекльош» запрошували на зарубіжні фестивалі? Де б ви хотіли виступити?
М.К.: На даний момент це біла сторінка нашої біографії. Вся справа в тому, що і кликали, і хотіли. Але відсутність мінімальної підтримки з боку мінкульту перешкодило здійсненню нашої експансії в світ. Хочеться вірити, що ситуація зміниться, і всі мрії і сподівання у бік «закордону» збудуться.
Є.Г.: Так, нас запрошували на закордонні фести. З ряду причин технічного та організаційного характеру ми поки не освоїли цю нішу. Сподіваємося найближчим часом виправити цю ситуацію. Звичайно, хотілося б пограти на великому інтернаціональному фесті. Від виступу на «Сігеті», безумовно, не відмовилися б.
- Як до вас прийшла ідея зробити кавер на Боба Марлі?
М.К.: А не було ніякого каверу. «Леночка» - цілком і повністю народна пісня. І слова, і музика. За винятком одного рядка «Олено, не плач». Це єдина аппелляція до Бобу Марлі.
Є.Г.: Не втомлюємося повторювати, що пісня «Лєночка» - не кавер на Боба Марлі. Весь гумор ситуації полягає в тому, що це українська народна пісня (як, втім, і решта нашого репертуару). Ми трохи попустували, змінивши ритміку і додавши приспів-цитату «Олено, не плач». Мелодія куплетів і слова залишилися незмінними. Тому сприймати цю композицію в якості каверу абсолютно некоректно. Це збіднює її, позбавляючи головного сенсу - культурного діалогу, який лежить в основі цього нашого пустощі.
- Трохи дивне запитання, але з ким із «старої гвардії» нашої естради ви погодилися б заспівати? А ля Іво Бобул, подружжя Білоножок - хто-небудь з цього середовища?
М.К.: До речі, ми вже ставили собі це питання. З Іво Бобулом - з величезним задоволенням. Вважатимемо за честь.
Є.Г.: Ми шанувальники його творчості. Із задоволенням заспівали б тріо з Маестро. Кіч - важлива складова нашої творчості. Ми - дослідники, збирачі та інтерпретатори традиційного і новітнього кічу.
- Хто із сучасних українських виконавців має шанси вийти на світовий рівень?
М.К.: Єдиний вітчизняний виконавець такого рівня, на мою думку, - Олег Скрипка.
Є.Г.: На світовий рівень вийде той, хто буде працювати і мислити у світовому контексті і зможе створити продукт, затребуваний глобальним ринком. Якщо мова йде про музичну індустрію як таку. А в гуманітарному сенсі, думаю, ми можемо запропонувати лише свою автентику і фольклорну екзотику.
- Чи є серед сучасних композиторів хто-небудь, кого б ви могли назвати «видатним»?
М.К.: У мій список видатних композиторів входять, мабуть, два автори - грузинський композитор Гія Канчелі і сучасний нео-класик Макс Ріхтер. Безперечно, дуже душевний і талановитий Ян Тірсен.
Є.Г.: Хтось із мастодонтів рок-сцени сказав: «Кращу музику вже склали хлопці в перуках». Тому ми відмовилися від ідеї письменництва. Народна музика, народні тексти - це кращий матеріал для творчої інтерпретації.
- Я знаю, що Олена за професією мистецтвознавець, а Марія - фольклорист. Як Вам вдається поєднувати роботу із зайнятістю в групі?
М.К.: З роботою і творчістю у нас шлюбний союз. Всіляко намагаємося створити з них сімейну комірку на основі спільних інтересів. Як і в сімейному житті - не завжди все гладко. Але інакше - ніяк. Доводиться шукати компроміси.
Є.Г.: Галерейна діяльність близька за духом концертної. Крім того, робота дозволяє заробляти кошти, необхідні для розвитку групи. Без таких інвестицій групі, виконуючою «неформатного» музику, не вижити. Крім того, «Сонцекльош» багато що пов'язує з світом образотворчого мистецтва. Навіть нашої репетиційної базою є галерея «Партком».
- Чим ви готові пожертвувати заради майбутнього «Сонцекльош»?
М.К.: Думаю, ми вже пожертвували. Ця жертва - наші сім'ї і діти. Вони позбавлені уваги і турботи. Думаю, це класичний варіант жертви для затребуваного артиста.
Є.Г.: Регулярним 8-ми годинним сном.
- У ваших фотосесіях простежується захопленість «пін-апом», ретро-стилем. Де ви берете всі ці речі?
М.К.: Фотосесія - результат наших спільних поглядів на «Сонцекльош» через монокль минулого з творцями фото-машини часу - «Ретроателье». Це група чудових, талановитих майстрів з Дніпропетровська, що створюють дуже достовірні і живі образи в різних часових і художніх фотостилях минулого століття. Працювати з ними - неймовірне задоволення! Це не просто фотосесія - це цілий імпровізований театр. Це старовинні костюми і реквізити, вдягнувшись у які, ти не можеш не відчути себе жителем минулої епохи. А «пін-ап» і «Сонцекльош» виявилися просто з однієї профспілки.
Є.Г.: А концертний ретро-одяг вигадуємо самі, придумуємо якісь божевільні ансамблі, купуємо пір'я ...
- Ваші тексти наповнені іронією та стьобом. Який тип гумору найбільш близька вам? Можете щось порадити із сучасних комедій?
М.К.: Головна іронія і стьоб полягає в тому, щоб знайти їх в народній музиці і піднести нестереотипно. Адже тексти складав народ, музику ми практично залишаємо незмінною. Головне - зберегти вимову і манеру виконання, всю душевність і серйозність, яку вкладали в ці сюжети люди. А аранжування - це вже наші відчуття того, що в самій пісні закладено, її інтонаційно-стильових передумов. До питання про гумор. Здоровий, людяний сарказм, філігранна іронія - ось наші переваги. Із сучасних комедій мені особисто дуже близький сарказм автора скандального фільму «Бруно» (до речі, забороненого до показу в Україні), де дуже сміливо, глибоко і правдоподібно розкрито суть сучасного шоубізу. Це плювок в обличчя всім тим, хто є творцями поняття «формат-неформат». А за веселощами, життєрадісністю, нестримним оптимізмом дуже близьким виявився «Заповіт» Еміра Кустуріци.
Є.Г.: Мені найбільш близький абсурдистської гумор «Монті Пайтон».
- До речі, про кінематограф. Як думаєте, українське кіно коли-небудь відродиться?
М.К.: В українському кінематографі завжди були і будуть талановиті люди. Проблема винятково у державній політиці. У даний момент прогнозувати щось у галузі культурного розвитку є неможливим. Чудово, що є ще ентузіазм і сили у наших «митців» ліпити «з того що було» кулю. І у них це здорово виходить.
Є.Г.: Без доброї волі держави кінематограф, як інститут витратний і ідеологічно важливий, відродитися не може. А вже чи можна вважати нашу державу наділеною доброю волею - питання відкрите.
- Що являє собою ваша аудиторія? Опишіть збірний портрет слухача «Сонцекльош».
М.К.: Слухач «Сонцекльош» настільки різний, що зібрати його загальний портрет просто неможливо. Самі не перестаємо дивуватися, наскільки різновікові і «різносоціальні» слухачі приходять на наші концерти. Але все ж, як правило, це інтелігенти-меломани від 25 до 50.
Є.Г.: Наша аудиторія - люди, які дістають задоволення від розгадування наших музичних ребусів, і які є повноправними учасниками цієї гри зі смислами. А також ті, кому просто подобається весела і запальна музика, під яку можна потанцювати.
- І наостанок. Найвища чеснота - це ...?
М.К.: Особисто для мене вершиною людської чесноти є щирість і мудрість. Одне зберігаємо, інше набуваємо. А між цими двома глобальними головне - встигнути з насолодою подуріти зі смаком і від душі.
Е.Г.: «Умеренность, Анна Адамовна, умеренность!» © Костик, «Покровські ворота».
Розмовляв Антон Шебетко
За матеріалами @music
Додав Art-Vertep 11 серпня 2010
Про автора
Учасники гурту: Марія Кудрявцева (гурт Куку-Шанель, Божичі) і Оленка Грозовська – вокал Костянтин Бушинський – гітара Кирило Мачинський – бас-гітара Олексій Гмиря – ударні Антон Сурмич – фле
