Учасники

Автори / Андрій Кокотюха / Що таке «український бестселер»

Існує щонайменше два міфи, пов’язаних із поняттям «бестселер» в Україні. Але перш, ніж їх окреслити, нагадаю: бестселер – це така книга, яка має кількість копій аномально більшу за інші книги, написані та надруковані приблизно в один і той самий час.

Скажімо, «Історія кохання» Еріка Сігла з незрозумілих дотепер причин на старті відірвалася від аналогічних любовних романів, виданих у США на початку 1970-х років: тільки в 1970 році, коли книгу надрукували, вона розійшлася лише Америці 10-мільйонним тиражем. Ставши, таким чином, бестселером національним, а після екранізації і легендарного саундреку – ще й світовим, бо невеличкий роман переклали майже всіма мовами світу плюс російською для радянського самвидаву: та країна безідейну «лав сторі» чомусь забороняла.

З іншого боку, бестселер – так само книга з мільйонними тиражами, яку попри це ніхто не читає. Маю на увазі, наприклад, повні зібрання творів Леніна: попри велетенські наклади і переклади світовими мовами, здійсненими за рахунок компартії, я не знайду разом 1 тисячі людей, котрі без примусу, не для конспекту, а добровільно і з задоволенням прочитали ленінські рядки.

Отже, лише поверхова банальщина доводить парадоксальну істину: все, що тиражне – бестселер, але не все, що бестселер, реально читають мільйони.

Між тим, поняття «бестселер» і «великий тираж» тотожні і їх ніхто не відміняв. Тому в усьому світі, де заробіток автора бестселера напряму залежить від тиражу, 1 мільйон проданих книжок навіть у найгіршому випадку означає 1 мільйон доларів США під ортопедичним матрацом успішного письменника. Або ще краще – 1 мільйон євро. Або взагалі козирно – 1 мільйон фунтів стерлінгів.

Але я, скажімо, не гордий. Для початку мені вистачить хоча б одного мільйону гривень. І протягом останніх років від різних людей на свою адресу я коли непрямо, а коли прямо чув «успішний письменник». Чому? Тому, що обрав для себе царину масової культури і видаю на-гора, серед іншого, детективи, трилери та пригодницькі романи. А значить, гребу гроші лопатою.

Логіка тих, хто робить мені честь своїми припущеннями, проста. Така література популярна в світі. Отже, автор навіть поганенького детективу уже за визначенням має більші тиражі, ніж автор книги з претензією на місце на високої полиці поруч із Сартром, Прустом, Камю та (де наша не попадала!) Біблією. Він, автор-попсовик, сука, звичайно, рідкісна і мудак. Проте грошей у нього кури не клюють. Бо пише він книги, котрі через підвищений попит у тупого обмеженого читача стають бестселерами. Значить, раз я чимось подібним займаюся, значить, мене читають найширші верстви населення.

Ось вам міф номер один.

Непрямо про це колись дуже давно обмовився мій добрий приятель Степан Процюк. В тому контексті, що не може писати детективи, як Кокотюха, і заробляти більше. Цитую я не буквально, бо головне тут – не точність цитати, яка не має насправді жодного значення, а той-таки контекст: так званий «попсовик» заробляє більше, ніж так званий «інтелектуал».

Ну, а прямо про це висловився тиждень тому ще один мій добрий приятель – поет Юрко Позаяк. Він здивувався, коли дізнався про мої більш, ніж скромні статки як автора книжок підвищеного попиту (гостросюжетних романів). Людина, яка є поліглотом, не могла повірити, що тиражі детективів в Україні більш, ніж скромні – в книгарнях інших країн світу картина зовсім інша. На користь гостросюжетної літератури.

Це зовсім не означає, що популярна література в Україні попитом не користується. Навпаки: у нас активно купують детективи, бойовики, трилери, навіть таку «нішеву» літературу, як вестерн та горор. Якби було інакше, сюди б з Росії ці книжки просто не завозили в таких товарних кількостях.

Отже, Україна – споживач такого товару, споживач як бестселерів-одноденок, так і бестселерів світових, перевірених часом. Проте дивним і незрозумілим мені чином Україна НЕ ВИРОБНИК таких бестселерів.

Років п?ятнадцять тому я прочитав текст авторства Євгена Барана, в якому романи Юрія Андруховича «Рекреації», «Московіада» і «Перверзія» були названі бестселерами. Хто забув – дивись на початок тексту: говорячи про бестселер, маємо на увазі сотні тисяч або мільйони копій. При всій повазі - в Україні стільки не має ніхто з нині живучих. І не мав принаймні від 1991 року. Більше того: книги Оксани Забужко теж не бестселери в Україні, бо, по-перше, так само не добіжать сукупно до мільйона (увага – говорю лише про внутрішнього споживача), а по-друге, не кожен покупець книги пані Оксани є її читачем: дуже багато моїх знайомих купує Забужко на подарунок, а обдаровані томиком ставлять його на полицю, аби гості бачили, які розумні книги в господаря дому є.

Отже, в Україні бестселер – це не книга, яку купив і прочитав 1 мільйон українців, а та, про яку говорять експерти «Книжки року», «Кореспондента», «Книги року Бі-Бі-Сі». І на свій сором я як автор книжок, котрі всюди за межами нашої країни користуються підвищеним попитом, пишу романи для свого (все ж таки сподіваюсь, не тільки свого) задоволення та для підтримки власного іміджу. Як, з рештою, більшість колег.

Ви можете зараз закричати: звичайно, російською писати вигідніше, бо всі магазини забиті низькопробною російськомовною попсою, ну, і так далі, які там є ще слова в цієї пісні. Отже, переходимо до міфу №2 під назвою «російська мова в Україні». Сам будучи в полоні цього міфу, я щиро дивувався, чому українські російськомовні письменники волають про те, що їх тут затискають і не видають. Заради Бога, чому не видають, раз російська мова така популярна? Та й, до речі, видають їх, сам часом пишу російською…

І не відчуваю різниці. Бо якось, скориставшись своїм близьким знайомством з практично всіма основними українськими видавцями художньої літератури та директорами багатьох книгарень, мережевих і просто, піддивився звіт по продажах книжок одного колеги, який пише російською і є популярним. Так ось, його позиції на 60 проданих книжок відрізнялися від моїх, україномовних у більший бік. Щоб ви розуміли: за півроку було продано 503 примірників мого роману проти 563 примірники роману колеги.

Ще раз увага: це не в одній книгарні.

Це по всій Україні.

В аналогічному становищі перебувають, без перебільшення, всі, хто пише в Україні художню прозу. Незалежно від жанру та мови. Більш-менш відомий автор буде продаватися трошки краще. «Трошки» - це десь на 50 примірників у місяць більше, ніж автор новинки. І якщо книги Ірен Роздобудько цілком логічно мають більший тираж, ніж мої, бо ми пишемо зовсім різні твори, і її аудиторія більш вдячна, то різниця між нашими тиражами, грубо кажучи, 1.5 – 2 тисячі копій.

Вибачте за математику, але якщо тираж моєї книги – 3 тисячі примірників, то тираж книги більш успішної Ірен - 4 тисячі, але не більше 5 тисяч. Все це треба продати в кращому випадку за рік. Додруковуватися це не буде. Якщо перевидадуть, то так само тисяч 2-3.

Підсумок: в кого б з нас не було більше читачів, ніхто з нас так і не написав бестселер. І мільйонером не став, хоч написавши мелодраму, хоч драму, хоч детектив, хоч фантастику. Обмовка: говоримо ЛИШЕ про Україну. Незалежно від жанру і мови виконання твору, незалежно від того, «розумна» це книга чи «попса», великих тиражів нам не бачити в Україні, як своїх вух.

Між тим нагадаю: вони були – Павло Загребельний, Володимир Малик, Ростислав Самбук, Олег Чорногуз, деякі інші письменники старої гвардії, хто забутий, хто – перевиданий тепер. Але їхні тиражі реально обчислювалися мільйонами, вважалися книжковим дефіцитом і кралися з друкарень, причому російською мовою перекладалися досить мало. Це була популярна література для внутрішнього ринку.

А чому ми опустили руки та голови? За місяць продається в середньому аж 100 книжок. Місяців усього 12, улітку спад продажів, але Форум видавців це компенсує, там за чотири дні йде місячна виручка. Ось звідки ті самі сакральні 2 тисячі примірників – тиражний стандарт української «художки». Але якщо зрозуміти, що книжки таки продаються, далі виникне наступне запитання: де місця продажу цих книжок?

Уявіть собі на хвилину, що в кожному райцентрі є книгарня. І книгарень не півтисячі, як тепер, а хоча б у десять разів більше. І кожна з таких книгарень бере на реалізацію хоча б 1 (одну) написану українським автором книгу. І все це супроводжується не рекламою, а бодай інформаційним шлейфом: флаєрами, постерами, анотаціями, зустрічами в магазинах. Як ви думаєте, на скільки десятків тисяч примірників автоматично зростуть тиражі?

Поки в Україні не буде нормальної книжкової торгівлі, не буде і українського бестселера в прямому розумінні цього слова. Читатимемо чужі. Нехай навіть у якісних перекладах, але – про чужі країни, чужих людей, чужі звичаї, чуже життя. Ще трохи – і остаточно станемо чужими самі собі.

Звісно, ми книжкові магазини не відкриємо. Але цей текст – насамперед для письменників. Попустіться: ніхто з нас бестселера ще не написав, хоч як себе та інших такими вважайте. Не хвилюйтеся – ніхто тиражі не додруковує, їх нема де продавати. Видавці вам не вороги, книготорговці – теж. Заспокойтеся: кожен із нас стане автором бестселера, щойно в райцентрах почнуть відкриватися книжкові магазини. Або знайдеться альтернативний варіант розповсюдження.

Андрій Кокотюха, «Буквоїд»

Додав Art-Vertep 25 серпня 2010

Про автора

Коротко про автора Андрій Кокотюха народився 1970 року в м. Ніжині, в родині зварювальника і медичної сестри. Перший художній твір написав у віці 7 років. Хоча власне художні якості цього твору досі ніким не оцінені. До 12&nb

Автори пов'язані с новиною

Юрко Позаяк , Юрій Андрухович , Оксана Забужко , Ірен Роздобудько