Автори / / «Якщо він лицар – жінка кине квітку»
Дух українського Середньовіччя панував у селі Уричі Сколівського району Львівської області. На руїнах колишньої слави Київської Русі, посеред українських Карпат його плекали мужні воїни, прекрасні дами, мандрівні артисти та ремісники...
Традиційний фестиваль цього року пройшов під гаслом «Захисти свою фортецю!». Девіз обрали символічно, адже проведення тустанського гуляння висіло на волосині. Місцеві бізнесмени вирішили привласнити територію, що є пам’яткою археології національного значення і на якій вже п’ятий рік поспіль своє свято проводить київськоруська спільнота. Завдяки наполегливості організаторів фестивалю та втручанню прокуратури Львівської області місцевість поблизу легендарного давньоукраїнського оборонного комплексу вдалося вберегти від небажаної забудови.
Попри те, що останніми роками Україну «фестивалить», далеко не кожне масове свято може похвалитися вдало підібраним змістовим наповненням. «Ту Стань!» вирізняється чіткою концепцією та живою ідеєю, що робить цей фестиваль унікальним. По-перше, місце для проведення «фесту» середньовічної культури вибрано невипадково. Місто-фортеця Тустань в селі Уричі була важливим пунктом Карпатської лінії оборони рубежів Київськї Русі, а потім і Галицько-Волинського князівства, яка проіснувала до XVI століття включно. По-друге, фестиваль вдало поєднує військові заходи, масові видовища, легенди, майстер-класи та виступи гуртів, не дозволяючи гостям нудьгувати біля наметів, просто очікуючи вечірнього концерту.
Головне, що вабить на «Ту Стань!», – це видовищні змагання між лицарями. Історичні реконструктори, переодягнені у воїнів-русичів та їхніх суперників, б’ються між собою, а також демонструють вправність в метанні сулиць та стрільбі з лука. «Хлопці готують обладунки ціле літо, – розповідав кореспондентові «ВЗ» ведучий фестивалю Артем Бондар. – Історична реконструкція – це постійне хобі. Звичайно, є люди, які роками приїжджають сюди в одному комплексі, але є й такі, які щороку оновлюють своє лицарське вбрання. Адже, освоївши один тип бою, цікаво вивчити щось нове. Наші обладунки буквально забираємо з кузні ще теплими. В дружині «Чорна Галич» є кілька ковалів, які кують шоломи та кольчуги руського типу майже на всю Україну». Для того, щоб стати справжнім лицарем, тільки бажання недостатньо. В обладунках рухатися не так просто, а битися – тим більше. Щоб витримати таке навантаження, потрібна спеціальна фізична підготовка, адже і дух, і тіло воїна мусять бути загартованими. «У нас є традиція прийому в клуб «Галицький лев», – вів далі Артем Бондар. – Коли приходить новачок, ми надіваємо на нього важку кольчугу та шолом, даємо в руку меч і дозволяємо побитися кілька разів. Якщо поборовши біль після першого бою, людина прийде знову, – значить вона придатна до історичної реконструкції, адже це спорт важкий, хоч і цікавий».
Коштує таке захоплення недешево, але кількість задоволення, отриманого від боїв, змушує реконструкторів спустошувати кишені знову і знову. У нефестивальному середовищі шолом коштуватиме від 700 до 2 тисяч гривень. Ціна меча коливається в межах 1000-1200 гривень. А от за обладунок корпуса треба віддати трохи більше. На тілі лицарі носять від 3 до 5 тисяч гривень.
Цього року публіка теж змогла відчути себе в середині легенди. Це відбулося під час пластичної композиції з народом та воїнами «Загадки Духу Предків». Середньовічні танці та забави, які проводили веселі скоморохи, підігрівали настрій глядачів, що поступово стали учасниками.
Окрім поля для бою та народних розваг, на фестивалі працював ярмарок ремесел, де можна було придбати обладунки, вишиванки та різноманітні сувеніри. Поруч нащадок славного козацького роду Мирослав Решетило частував охочих кулішем, звареним за унікальним рецептом. «Кожен добрий куліш починається з сала, – розкривав секрети фестивальний кулінар. – Спочатку роблю засмажку з цибулі. Після того, як сало добре зарум’яниться, даю туди різані корені, можна трохи перцю. Потім нарізаю м’ясо, а пізніше додаю воду та пшоно. В майже готовий куліш вливаю бовтанку зі збитих домашніх яєць. Під кінець «засмачую» страву степовими та домашніми травами, спеціями, сіллю та часником».
Середньовічні ритми відбивали гурти «Замкова тінь», «Дикий гон», Kings&Beggars, «Дивні», «Пропала грамата» та «Йорий Клоц». Виступали і барди. Майстерністю гри на інструментах ділилися Любомир Кушлик, Володимр Самайда, Ярослав Крисько, Олесь Коваль...
Багато глядачів зібрав нічний штурм фортеці, що традиційно завершився перемогою воїнів-русичів. Факели, що палали, середньовічна музика, захоплююча історія битви та підсвітка скель, створювали неповторну романтично-героїчну атмосферу. Коли ж нарешті тустанську фортецю відстояли, за моєю спиною хтось із глядачів випив «За перемогу!». Далі нічне небо запалило вогняне шоу. Містком до наступного фестивального дня стала кіноніч. Неділю, що мала стати повним бойовим днем, трохи зіпсувала погода. Воїни знайшли вихід і забавляли публіку не в обладунках, а в шортах.
Спеціально до цьогорічного фестивалю на вершині Каменю візуально відтворили саму вежу, що колись завершувала фортецю. Урицькі скелі цікаві для любителів скелелазання, проте організатори фестивалю все наполегливіше намагаються вберегти крихкі урицькі пісковики від цього виду спорту.
Додав Nusya 07 вересня 2010
