Автори / / Мій голос залунає поміж вами
У Національній Спілці письменників України відбувся урочистий захід з ушанування пам’яті видатного українського перекладача, поета Анатоля Перепаді, якому 23 серпня виповнилося б 75 років. Відзначення ювілейної дати унікального інтелектуала, якого трагічний випадок так рано забрав від нас, триватиме до кінця року. А зустріч, організована і шляхетно проведена другом письменника поетом Миколою Сомом, за участі літераторів, перекладачів, столичних бібліотекарів та шанувальників талановитого майстра, відбулася в настрої спогадів більше усміхнених, ніж журливих, що й дало відчуття його живої присутності, бо Анатоль Перепадя мав ту ж ясну усмішку в житті за будь-яких обставин, як нині усміхався нам із портрета на сцені. Вже під час двогодинних спогадів виникла ідея створення книги про українського перекладача найвищого світового рівня. Я ж пропоную читачам мої нотатки та одне з інтерв’ю, які провела в живому етері радіо з незабутнім Анатолем Перепадею.
...Він виринав з жебоніння літературних вечірок і вернісажів якимось нетутешнім світлим образом незіставного з нашим часом романтика, у шалику, пов’язаному також на французький кшталт – і в тім читався прустівський підхід, і як віньєтка струменіла уявна приставка «маркіз де...» Йому це пасувало. Хоч сам – весь осердя української щирості й доброти, що своїм талантом відкрив нам сяючий океан рідної мови, котрою лиш і можна достойно передати блиск світових літературних шедеврів. Уславлені твори зарубіжного письменства і філософської думки відкриті українському читачу з легкого пера незабутнього Анатоля Перепаді. Лавреат численних перекладацьких премій, зокрема, двічі премії «Сковорода», яку амбасада Франції присуджує за кращий переклад у рамках однойменної програми, кавалер французького Ордену мистецтва й літератури Золотих Пальм, французько-української премії ім. М. Зерова.
Марсель Пруст, Мішель Монтень, Клодель, Моравіа, Сент-Екзюпері, Моріак – список авторів сягає за тридцять імен – світ їхніх літературних творів став його світом. І мене інколи не полишало враження, що цей чоловік із сяючим дитинним поглядом фізично перебував у тих віддалених часових просторах, легко мандруючи із Авіньйона «в рік – тисяча і триста двадцять сьомий / дня шостого у квітні вранці рано» услід за Петраркою і так само мимохіть матеріалізовуючи природне світло якоїсь ранкової бесіди з Монтенем через безпосередню манеру його письма: «...з огляду на природну несталість звичаїв та суджень, мені часто видавалося, ніби й добрі письменники помиляються, вперто намагаючись подати нас цільними і незмінними людьми. Вони обирають якусь загальну рису і в її світлі систематизують і тлумачать усі вчинки даної особи, а те, що на цей копил не налазить, відкидають як обстружки».
«Проби» Монтеня – завжди суголосні будь-якому часу, суспільству, тому що мистецтво спілкування продовжує жити. Продовжують жити записані радіозустрічі з Анатолем Перепадею, і його вислови у цій статті я наводжу дослівно саме за цими живими бесідами в ефірі. Про Монтеня перекладач сказав так: «Він першим заговорив про самого себе, це по суті його автопортрет, усі три книги присвячені одній особі, а саме авторові цих «Проб» – Монтеню. Я дуже люблю ліричні відступи, притому з шкільних часів. А тут я помітив у Монтеня ці ліричні відступи і так почав міркувати: а може, він першим в літературі подав такий приклад».
І процитував улюблений фраґмент: «Скільки краси цих юрливих відбігів в цьому розмаїтті. Стиль мій і дотеп вештаються в ногу. Треба допустити собі трохи шаленства, хто не хоче впасти в стільки і більше глупоти, так свідчать і приписи майстрів, і ще більше їхні приклади. Тисячі поетів плентаються й шкутильгають прозаїчною стопою, а найліпша проза старожитніх видань осяває всюди якоюсь міццю і сміливістю. Стара теологія – вся поезія. І перша філософія. Це первісна мова богів».
Я ж аплодувала перекладу, словам, які квітково несли кожне – свій аромат, викликали усмішку, ностальгію, ніжну печаль. Спілкуючись із Анатолем Перепадею в прямому ефірі, я завважила, що наш мовний простір, нині силоміць наповнений неякісними журналістськими і почасти літературними текстами, видається мені якимось болотистим, драґлистим, а мова його перекладів поповнює ті озонні втрати. Читаючи Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу», я занурилася в іншу лексику, відчула, що вона гоїть мене, сприймаючи цю мову як еліксир. Анатоль Перепадя відгукнувся на це так:
А. Перепадя: Не будемо дивитися так песимістично. Бо коли я починав переклад Марселя Пруста, уклав угоду із видавництвом «Фоліо», і коли був готовим перший том, вони передумали, «відчіпного» мені давали, але я робив своє діло, і знайшовся видавець. Коли ж я робив другий, і навіть третій том, все ще була така зневіра, бо ми знали, як буває. Скажімо, видавали Бальзака, десь на третьому томі це урвали і кінець. І передплатники залишилися ні з чим. Але потім переконалися, що я таки вмію працювати – і переконав усіх, навіть своїх колеґ, коли з’явився останній, сьомий том Пруста «У пошуках віднайденого часу» – так уже він називався. Так що воно не так зле. Ясно, що досадно, коли чуєш серед молоді і таке, що це «теляча» мова наша рідна. Я розумію, що вони мають на увазі під «телячою», що вона ніжно звучить, але вона має дуже багато реґістрів, наша рідна, може по-всякому звучати. І команди можна гарно віддавати. Ось хоча б, «кроком руш». Воно не гірше звучить, ніж «шагом марш».
В.Д.: Повернімося до того, по чому ми можемо не тільки визначати досконалість мовну, а й інтелект, дух – до перекладу «Проб» Монтеня. Ви сказали, що там навіть ніби українська мова «навиріст».
А.Перепадя: Ну, так, ніби навиріст, але ось, наприклад, Вадим Скуратівський, який писав післямову (він, до речі, писав і до мого перекладу «Ґаргантюа і Пантагрюеля»), настільки захопився цим перекладом і сказав, що за мною числиться такий подвиг, що ніби то я відтворив середньоукраїнську мову. І я собі подумав, а чому б мені не «кандидувати» себе на якусь вчену ступінь філологічну, якщо я винахідник середньоукраїнської мови?
В.Д.: У Монтеня набираєшся не тільки мудрості, адже він акумулює у «Пробах» вислови багатьох філософів, але він ще й проявляє себе так зворушливо, що думаєш: «Та це ж він і про мене пише...». Як ось: «А що всі інші балачки наганяють на мене сон, і я слухаю їх через верх. І часто трапляється серед таких марних і оклепаних розмов, розмов для годиться говорити і відповідати ні в тин ні в ворота. Такі дурниці були б дурні і смішні навіть в устах дитини». Тобто, людина не соромиться зізнатися в тому, що там, де закінчується пошук розуму і доцільності цієї розмови, ти слухаєш знічев’я, абияк підтримати її.
А.Перепадя: Так, він вперше заговорив про самого себе. Це, по суті, автопортрет він намалював. Усі ці три книги, по суті, присвячені одній особі, а саме авторові цих «Проб» – Монтеню. Я дуже багато відгуків маю на це видання. І, зокрема, мене дуже тішить, що мій друг і перекладач Євген Попович (на жаль, він пішов від нас недавно) зізнався мені, що він читав Монтеня і дуже тішився. Для мене не роман був, не поезія важливими, а саме есеїстика. Ось цей жанр, який започаткував саме Монтень. І дуже багато в мене читачів, які це із задоволенням читають. Ось третій том, на мою думку, найсильніший з усіх книг.
В.Д.: Позаяк я говорила сьогодні і про Марселя Пруста, то поряд із вишуканим тонким перекладом, як мені здається, Ви у цих текстах не втратили авторське, психологічно вивірене відчуття зв’язку: автор-читач. Я просто аплодувала Вашому перекладу і тим українським словам, які так вдало передавали ці ситуації.
А. Перепадя: Я не публіцист, і якщо можу допомагати людям, то тільки духовним хлібом. До того ж, я людина з передчуттями, і в мене завжди було передчуття раніше, що я житиму в незалежній Україні, ще в хрущовські часи. А тепер є передчуття, що Україна буде така ж багата, як Франція, і що в українській літературі будуть такі ж письменники, як у французькій.
Валентина ДАВИДЕНКО
«Народне слово»
Додав Nusya 07 жовтня 2010
