Учасники

Автори / Океан Ельзи / «Може все не так?..» (концерт Океану Ельзи в Дніпропетровську)

Концерт «Океану Ельзи» у Дніпропетровську 26 травня був особливим. І навіть не тому, що рок-гуру грали одночасно з «Дніпром», причому на сусідніх майданчиках, якщо можна так висловитись. І не тому, що їх новий альбом «Міра» став платиновим вже за тиждень після виходу. І навіть не тому, що Святослав Вакарчук висловив нещодавно думку про те, що з групою пора закінчувати. А скоріше, через те, що на концерті «О.Е.» можна дізнатися що відбувається з країною та з її людьми краще, ніж з телевізійних новин, а також переконатись, що є у нас щось справжнє і зрозуміле кожному - хіба не тому «Океани» без іронії є українською народною групою?

Квитки на суботній концерт були розпродані, акредитацій на всіх бажаючих не вистачало, Чекати на виступ рок-ідолів довелось досить довго, а Льодовий палац був заповнений «під зав’язку».

Так само довго чекали і журналісти своїх акредитацій на службовому вході. Саме туди на звичайному мікроавтобусі під’їхали музиканти з інструментами. Потім привезли Славу Вакарчука на Мерседесі, і на нього одразу спрямувалися десятки поглядів, очікуючи, певно, як мінімум, політичної заяви. Славко виглядав трохи розгубленим - адже це не прес-конференція, а просто службовий вхід, і музикант іде через нього на роботу. Привітався, посміхнувся, пройшов, і за ним (напевно, до самої гримерки) цілий натовп, попутно випрошуючи автографи, і мені стало якось незручно за колег-журналістів. Проте це окрема розмова - повернімося краще до залу...

Задник сцени виглядав просто і ефектно: на чорному тлі флуоресцентні силуети учасників гурту. Нагадаємо, що у його складі сьогодні, окрім незмінного лідера Слави Вакарчука, ударник Денис Глінін, бас-гітарист Денис Дудко, клавішник Мілош, та гітарист Петро Чернявський. Чому саме в такому порядку? За процентним співвідношенням енергетики та якості звуку, вилученого музикантами протягом концерту зі своїх інструментів. Звук, до речі, був на найвищому рівні, і якби навіть на сцені не відбувалося ніякого дійства, а пісні виконувались на мандаринському діалекті - можна було б прийти на цей концерт просто заради якісного живого звуку, який не так часто тішить вухо українського меломана.

Виступ «Океану Ельзи» розпочався піснею «Міра». Уявіть, без усілякого розігріву (35 градусна спека не враховується) з перших же акордів, зал почав аплодувати та стрибати в єдиному пориві. Відчувалось, що всі чекали саме на нього – Славу Вакарчука.

На рок-гуру - сині джинси та світла сорочка, на мікрофоні – як завжди, пов’язаний шарфик, про який тільки що дисертацій ще не пишуть наші музикознавці. До речі, дещо з музикознавства...

Видозмінене звучання гурту виявилося більш роковим та жорстким, а більшість матеріалу нового альбому - такими собі рок-гімнами: «День у День», «Хочу напитись тобою», «Як довго», і, звісно, «Все буде добре». А також - «Зелені Очі», яку співав весь зал, все-таки любовна лірика – це те, за що ми колись полюбили «Океан». Інша частина альбому – лірично-філософські балади: «Пташка», «Ночі і Дні», «Моя мала». Під час їх виконання Петро Чернявський грав на напівакустичній гітарі, що є нестандартним для «О.Е.» проте якнайкраще доповнювало затишну, інтимну майже атмосферу концерту. Між піснями Славік не забував дякувати публіці та надавати можливість проспівати улюблені куплети. Пісні з нового альбому, не дивлячись на те, що вийшов він місяць тому, зал співав майже так само одностайно, як і старі хіти. «Океан Ельзи», певне, єдина в Україні група, якій підспівують 16-річні дівчата, їхні хлопці та їхні батьки.

Завдяки вдало підібраній програмі виступу емоційна напруга в залі не спадала ні на секунду, моментами переходячи у екстаз. Хоча, мабуть за це треба завдячити, в першу чергу, шаленій енергетиці лідера групи, який під час виконання «Вище неба» вже стрибав на сцені у розстебнутій сорочці та майже зламав мікрофонну стійку.

Десь у середині концерту Славік нагадав присутнім, що вони «пришли на рок-концерт» не тільки словом, але й ділом: виконуючі старі хіти гурту він дозволив собі побешкетувати – досить ризиковано стрибати з колонок триметрової висоти.

Музиканти, в свою чергу, також дозволили собі «відірватися». В результаті хіт 2001-го року «Я до тебе» доповнився клавішними у стилі The Doors, та загалом над сценою витав дух музики 60-х, якою Вакарчук захоплюється вже давно. Дійсно, того що можна було почути тут, на живому виступі, не почуєш на альбомах, і це одна з ознак гуртів високого рівня.

По-особливому, ностальгійно, прозвучали вже майже забуті речі, такі як «Той день», а пісню «Відпусти» дуже зворушливо співав весь зал, що перетворився на море вогників.

До речі, міліціянти, які сиділи прямо за нами, співали весь концерт, причому досить непогано - найщиріша ілюстрація того що «міліція з народом» з усіх, які я бачила.

Вийшовши на сцену після невеликої перерви «Океани» зіграли «Все буде добре», потім «Без бою» і «911». Слава дякував глядачам знов і знов, він був зворушений, він кілька разів намагався попрощатися... проте виходив на сцену ще двічі! Вийшовши вчетверте, він сказав: «ми зіграємо ще одну для вас і одну для себе» – і в цьому він увесь! Він грає для себе. Намагається бути якомога чеснішим і водночас хоче щоб його почули, і при цьому не претендує ні в якому разі на роль учителя. Він просто пише свої пісні: справжні, ліричні, рокові, позитивні, зрозумілі кожному, ті, під які хочеться підспівувати на концерті і сумувати наодинці з собою... Якщо говорити про пісні з останнього альбому, то вони відрізняються деякою риторичністю: «Для кого музика моя?», «Скажи мені куди нас заведе цей довгий шлях», «Хіба хтось казав тобі що буде легко?»

Концерт завершився піснею «Вулиця», і останнім запитанням від Слави стало найриторичніше яке тільки можна було собі уявити: «Може все не так?..»

Міла Вольнова, спеціально для Арт-Вертепу

Додав Art-Vertep 29 травня 2007