Автори / / Колективне. Свідоме.

Спільні збірки українських письменників - реанімаційний маркетинговий хід, що виявив симптом кризи літературного процесу yкладання антологій тво­рів сучасних українських письменників стає попу­лярним: протягом остан­ніх тижнів презентували що­найменше три - «Сновиди», «Аморалку» та «Щоденник», а «Декамерон», який вистрілив кілька місяців тому, й досі ак­тивно розкуповують. Вочевидь, видавці керуються тим, що не розбещений засиллям якісного укрсучліту споживач знайде в переліку прізвища двох-трьох улюблених авторів (які колись написали вдалу, але вже зачи­тану до дір і розібрану на цитати книжку) і придбає новинку. Су­дячи з топів книгарень, так і є. А якщо є попит, має бути товар.

 

«СНОВИДИ»: ФРОЙД У ПОШУКАХ НОСОВИЧКА

Упорядником книжки «Сновиди. Сни українських письменників» виступив Тарас Малкович. Укра­їнську літературу тут презенту­ють 8о авторів, які написали про власні сни спеціально для цієї антології, та Григорій Сковорода, поєднаний в одному підрозділі з Миколою Ковалинським (біо­граф філософа). І хоча редактор у післямові стверджує, що під об­кладинкою «Сновид» зібрано найкращих і найвідоміших, а та­кож майбутніх класиків, проте низка імен викликає подив (або запитання: хто це?) Утім, це ком­пенсовано присутністю тих, хто до канону давно увійшов і кого вже намагалися звідти виштов­хати автори, які тепер належать до мейнстриму укрсучліту. Най­яскравіше ж виявляє зв'язок по­колінь тріада Костенко - Пахльовська - Барб'єрі: єдність по­мітна навіть на формальному рівні - від розхристаних снівуривків Ліни Василівни до лапі­дарних фрагментів її онуки Ярослави-Франчески.

Якщо молоде покоління концентрується здебільшого на приватних фантазіях, то стар­ших письменників приваблю­ють класичні образи пророка, вождя та міфотворця. Юрій Ан- друхович уявляє себе снайпе­ром, який здатен порятувати країну. Анатолій Дімаров перед­бачає похорон друга. Василь Шкляр іронічно (?) розповідає, як йому наснився Горбачов, ко­трий їв вареника з вишнею, а ва­реник той розсипався, що «чітко пророкувало майбутній розпад Радянського Союзу». І це все не враховуючи дрібніших віщу­вань. Схоже, український літера­турний процес рухають екстра­сенси, які проміняли функцію медіума на роль автора.

Звісно ж, закид у неправдопо­дібності тут не може бути цілком релевантним. Адже «Сновиди» - це не збірник документів, а анто­логія, укладена за жанровим принципом. Тож сприймати бук­вально не варто навіть зачинателя Сковороду (тим паче, згадавши, що сон - одна із головних мета­фор доби бароко, тож і описане філософом - це зовсім не те, про що прохав написати сучасних письменників упорядник книж­ки). Утім, не всі автори видання дотрималися й таких вимог жанру. Лесь Подерв'янський на­писав те, що й у попередніх тек­стах, а не розповів свої сни. Жа- дан, Забужко, Пиркало, Матіяш розвивають образ кожен свого лі­ричного героя. І це не недолік для їхніх текстів: прихильник-читач не розчарується в улюблених ав­торах, стиль яких й надалі май­стерний. Але чи потрібен читачеві самоаналіз письменника? Декому варто було б обмежитися стиліза­цією або зважитися відверто пе­реказати свій сон, як, приміром, це зробили Тимофій Гаврилів, Андрій Бондар, Андрій Курков, Галина Ткачук, Юлія Стахівська, Тарас Малкович. Книжку «Сно­види» не варто називати збіркою зафіксованих сновидінь. Дореч­ніше - антологією різних за вправністю творів на задану тему. Попри намагання видавців пози- ціонувати книжку як матеріал для психоаналізу, з цього погляду вона не привабливіша, ніж будь- який інший художній текст.

 

«АМОРАЛКА»: ВИБРАНЕ СУЧУКРЛІТУ

Черговою акцією протесту проти Національної експертної комісії України з питань захисту сус­пільної моралі стала антологія «Аморалка», укладена Сергієм Пантюком. Видання не має ні передмови, ні післямови, а в анотації наголошено: «Письмен­ник має писати про ВСЕ». Після такого авансу очікуєш, що укра­їнські літератори подалися стеж­ками де Сада і Батая, а натомість отримуєш зовсім інше.

Показовим, насамперед, є добір авторів. Достатньо еклек­тичний перелік, вочевидь, не такий уже випадковий. Він де­монструє солідарність письмен­ників у запереченні діяльності НЕК: тут і класики різних типів «аморальності» Юрій Винничук і Лесь Подерв'янський, і відомі не тільки віршами члени моло­діжної тусовки Вано Крюгер і Карина Тумаєва, і Юрко По- кальчук, який за життя напевно підтримав би таку ініціативу, і, звісно ж, Олесь Ульяненко (біо­графічну довідку якого не доповнено датою смерті).

Більшість текстів, що уві­йшли до антології, раніше вже друкувалися. Ми читали і про Роксоляну Винничука, і про пінг­віна Андрія Куркова, і у фраз пер­сонажів Подерв'янського давно виросли крила*, так само, як і в лімериків Юрка Позаяка, а тексти творчої молоді трохи пригадуємо з літературних фестивалів. Чому ж для збірки не написали щось нове? Припустимо, що таким чи­ном упорядник і автори демон­струють: в українській літературі останніх десятиліть аморалка - поширене явище. Вони продуку­вали її задовго до утворення від­повідної комісії. І, звісно, при­тягти їх до відповідальності за участь у такій антології складно - правові норми не мають зворот­ної сили.

Аморальними ці тексти не назвеш. Засудити їх може хіба що... Утім, варто взяти до уваги все ще численну армію тих, хто вважає категорично неприпусти­мими в літературі вживання не­цензурної лексики та опис еро­тичних сцен. І часто ці вікторіан- ські уявлення поширюються не тільки на спосіб вираження пев­них речей, а й на тематику ху­дожньої літератури: не годиться, мовляв, звертати увагу на речі, про які не прийнято говорити. Сфера такого несхвалення ши­рока до нескінченності: від наяв­ності декласованих елементів суспільства до подружнього ложа зразково порядних громадян. Хоча для тих, хто найбільше ку­пує й читає такі видання - це не виклик і не авангард. Деякі з опу­блікованих тут текстів можна віднести до історії руйнування усталених норм української куль­тури, але нині таке видання - це тільки унаочнення змін у цінніс­ній парадигмі літератури: певні явища і тексти з провокації пере­творюються на демонстрацію вже не аморального.

 

«ЩОДЕННИК»: СТУДЕНТИ ТА ПИСЬМЕННИКИ

Літературно-мистецький проект «Щоденник» тривав кілька ро­ків. Підсумком стала однойменна книжка. Усі тексти, зібрані під однією палітуркою, об'єднані у своєрідний ланцюжок: поштов­хом чи основою для наступного тексту є ключова фраза або кон­цепт, виокремлений попереднім автором у власному фрагменті щоденника. Через щоденниковий формат більшість творів не­великого обсягу, есеїстичного або новелістичного характеру, також трапляються й вірші. Учас­ники проекту - це переважно студенти молодших курсів сто­личних вишів. Наприкінці до них долучилися кілька відомих письменників: Сергій Пантюк, Ірен Роздобудько, Андрій Любка, Мар'яна Савка, Лариса Дени- сенко. (У передмові організатори проекту так і пишуть: «студенти» і «письменники».) Зазначені ав­тори дотрималися умов і, так само, як і решта, написали лан­цюжок творів, що виявилося справді цікавим експериментом. Проект «Щоденник» - це непога­ний старт. Твори визнаних мит­ців, які в структурі книжки за­ймають позицію не паровоза, а останнього вагона, стали поплав­ком, який не дасть виданню швидко загубитися серед асорти­менту книгарень.

 

ГУРТІВНІ

Якщо вірити науковцям, то мода на антології - це симптом кризи літературного процесу. Старе вже не задовольняє читача, а но­вого все ще немає. Доводиться вдовольнятися вибірками з дав­нішого, бо засилля захопливих романів не спостерігається. До того ж орієнтуватися в сучасній літературі легше й швидше після ознайомлення з добіркою творів різних авторів (без перечиту­вання кількох полиць об'ємних книжок).

Зрештою, письменникові про­стіше продукувати численні есеї та оповідання, ніж кілька років шліфувати великий твір. А для молодих авторів участь у колек­тивних збірках - це нагода на плечах старших та іменитіших потрапити в літературу (цей за­кид неможливий хіба що стосовно впорядкованого Сергієм Жада- ном «Декамерону», де немає тво­рів маловідомих письменників).

Утім, антології публікуються, а читати знову нічого. Сни зі «Сновид» набридають після кіль- канадцятого, у «Щоденнику» приваблюють кілька текстів фа­хових письменників, а «Амо­ралка» навіює ностальгію за ча­сами, коли подані там твори були новинками. Що ж, доведеться- таки чекати романів чи принай­мні колективних збірників ще не читаних, добре написаних і ре­тельно відібраних новел. 

Автор: Оксана Щур

 

 

Додав Nusya 24 жовтня 2010