Автори / Панас Мирний / Стартовий майданчик для читання

Відповідь на питання про те, чому в Україні нині мало читають та купують книжки сучасних вітчизняних авторів, шукають де завгодно. Зазвичай називають засилля дешевої імпортної книжкової продукції з Росії, яка активно витісняє українські книжки, причому настільки, що далеко не в кожній книгарні навіть у Києві їх можна купити, а також згубний вплив телебачення та інших видів мас-культу,які суттєво знижують популярність читання як такого. А проте тема має ще один аспект, про який говориться значно рідше — вивчення літератури, художньої та світової, у школі. Сфера шкільного вивчення літератури — не менш кризова, ніж книгодрукування й книгорозповсюдження. На жаль, в Україні не проводяться соціологічні дослідження (а дуже потрібно, щоб вони проводилися), проте кожного разу, як звичайні люди, приміром, на радіовікторині чи на вуличному телеопитуванні мусять демонструвати свої знання зі шкільного курсу літератури, розумієш, наскільки в Україні мало знають не тільки сучасних, а навіть класичних авторів.

Саме в шкільному віці формується ставлення до читання, літературні смаки та уподобання. Теми шкільного літературного навчання ЗМІ інколи торкаються, але зазвичай говорять про це укладачі шкільної програми, зрідка — вчителі літератури. Інтернет-видання КУТ подає до певної міри унікальне інтерв’ю, завдяки якому ми спробуємо подати погляд учнів, що нині вивчають літературу на уроках у школі. Отже, до уваги читачів — інтерв’ю з ученицею 10 класу однієї із шкіл Києва, журналісткою, що пише про сучасну українську літературу Мариною Рудською.

Шкільна програма з літератури охоплює, скажімо так, твори, не зовсім приступні дітям та підліткам. Перш за все це стосується вивчення таких жанрів, роман-хроніка (в програмі з української літератури представлено романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні») та роман-епопея (це знаментитий роман «Війна і мир» («Війна і світ»?) Льва Толстого, що нині вивчається в програмі з літератури світової). Скажи, будь ласка, чи відрізнялося твоє читання згаданих вище творів від того, як ти читаєш інші твори, що входять в шкільну програму?

Відрізнялося. Ще й дуже. Читати я дуже люблю і майже ніколи не примушую себе це робити, але з цими творами було не так, читала їх через примус.

Панаса Мирного читати було доволі важко. Читала, тому що задано, і метою було не сприйняння твору, а перспективно-майбутня оцінка за тему «Панас Мирний», хоч я оптимістично сподівалася, що все ж таки ближче до кінця твір читати стане цікавіше. Певною мірою сподівання були недаремні — кінець був цікавий. Лише кінець.

Мені здається, якби я читала «Хіба ревуть воли, як ясла повні» в більш зрілому віці, то сприйняння значно полегшилося, хоча би завдяки знанням історії.

З романа-епопеї «Війни і миру» я змогла прочитати лише два томи, для мене це був неабиякий героїзм. Я постійно плуталася в героях, в місцях та в подіях, кілька героїв для мене зливалося в одного і читати далі ставало просто неможливо, тому на певному моменті я кинула цю безнадійну для мене справу.

Друге питання: чим відрізняється читання книжок «за програмою» від читання «для себе»? Яких жертв вимагає від тебе другий різновид читання?

Коли читаєш для себе, то, по-перше, ти більш-менш настроєний на те, що читатимеш. По-друге, ти можеш читати розслабившись, не запамятовувати те, що не хочеш, не складати «попутно» характеристики головних героїв і зосередитись на власному задоволенні від прочитання, а не на майбутню оцінку. Для себе ніколи не будеш читати щось нудне й нецікаве, щось далеке від тебе, від твого світосприйняття.

Головна жертва для читання «для себе» — це час та зір. Тому що під час навчання в школі «для себе» можеш читати в той час коли б мав вчити фізику, слухати вчителя на уроці, чи давно вже спати, або в транспорті, що не є надто корисним.

Буває така ситуація: в книжці, в якій вміщено твір за шкільною програмою, є також інші твори того ж автора. Чи не траплялося такого, що ти прочитувала таку книжку повністю — «для себе»?

Коли задають літературу на літо, я ніколи не читаю «для себе». Навіть якщо щось дуже зацікавило. Я просто обіцяю, що прочитавши увесь список, я обов’язково повернуся до того що зацікавило і перечитаю. Але так і не поверталася… Коли читаю під час навчання, то просто не встигаю перечитувати все.

Єдине виключення було з Михайлом Коцюбинським. Раніше я його читала, як і все інше за програмою, тобто без особливого бажання. Але на зимові канікули нам задали прочитати «Інтермеццо» та «Тіні забутих предків». Я прочитала всі три томи М. Коцюбинського, що були в домі. Просто не змогла відірватися. Незважаючи на те, що з Коцюбинським нас знайомили ще з молодшої школи, відкрила я його для себе лише на зимових канікулах.

Чи не бувало в тебе такого, що, коли ти читала твір за шкільною програмою, то тобі цікаво було одне, а коли починали вивчати на уроках — то говорили зовсім про інше? Таке неспівпадіння розчаровує чи, навпаки — змушує відкривати щось нове в прочитанному?

Кожна ситуація окрема: інколи не співпадає, тому що при самостійному читанні вдалося розкрити твір не повністю, деякі глибокі думки або не помітилися, або залишилися на туманно-інтуїтивному рівні.

Але інколи й розчаровує: це було знову ж таки з Коцюбинським з «Тінями…», коли вчителька раптово знайшла в цьому творі Коцюбинського… політику.

Кожен твір сприймається індивідуально. Один і той самий образ трактується різними людьми по-різному. Я гадаю, в цьому і є одна з найважливіших проблем лтераратури в школі. Вчитель має навчити читати твір, шукати думки, сприймати його, а не навязувати своє розуміння або те, що написано в підручнику іншим.

Чи є в тебе коло спілкування, в якому б ти могла обговорити прочитані книжки, зокрема, й за шкільною програмою?

Книжки за шкільною програмою обговорюються дуже рідко. Лише ті, що особливо сподобалися. В школі цього не робимо ніколи. Бо немає бажання й потреби. Обговорити хочеться тоді, коли емоції й роздуми стосовно якоїсь книги хочеться відкрити ще комусь. А в школі це зробить вчитель. Впорядкує всі роздуми й емоції.

Книги «для себе» обговорюю з друзями, бо найчастше ми обмінюємося літературою і цікаво порівняти свої враження з враженнями друзів. Часом обговорюю книжки на форумах.

Які твори ти б хотіла викреслити шкільної програми, а які — навпаки, внести в неї?

Дуже хотілося б викреслити давню українську літературу, я вважаю, що її не можна вивчати за шкільною партою. З урахуванням надзвичайної віддаленості творів від нас і незрозумілості стародавньої мови. «Велесову книгу», «Повість минулих літ» та «Слово о полку Ігоревім» , як на мене, вивчати потрібно лише з погляду історії. Викреслила б я і Пантелеймона Куліша «Чорну Раду», Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні».

Із зарубіжної літератури не вивчала б «Біблію», і хоч вчителька доводила нам, що вивчаємо ми її лише з погляду літератури, я все одно проти. З погляду літератури можна було б вивчати й інші релігійні книги, але ми обмежуємся лише Біблією. Це книга тісно повязана з релігією, і не варто робити штучний поділ.

Додала б Віктора Близнеця «Звук Павутинки», з величезним захопленням прочитала цей твір. Додала б більше поезії… Важко сказати, що я б додала, адже дуже багато непрочитаного з української класичної літератури…

До зарубіжної літератури Толкіна, як генія фентезі.

Завдяки чому, на твою думку, в тебе сформувалося бажання читати книжки — завдяки читанню дитячих книжок, прикладу дорослих, вивченню в школі? Коли ти почала активно читати?

Бажання читати книжки зявилося, мабуть, тому, що книжок завжди було вдосталь. Величезна бібліотека у дідуся та бабусі, дуже багато книжок в квартирі, котру ми винаймали, не проходили повз мою увагу. При тому що завжди було що читати, я завжди читала. Книжка із закладкою коло ліжка, а зараз в сумці між шкільних книжок — для мене більш ніж нормально, я так звикла. Спочатку читала те, що радили батьки, друзі, хазяїн зйомної квартири, потім читала все підряд, згодом відчула потребу фільтрувати літературу й стала більш перебірливою. Вивчення в школі бажання читати ніколи не посилювало — хіба що відбивало.

Що далі, то цікавіше мені було читати, можливо я подорослішала, можливо в мене зараз трохи інші вимоги до читання. Якщо раніше просто втягувалася в саму історію, то зараз зважаю і на те, як написано, яким чином автор примушує мене читати все далі й далі…

Що, на твою думку, дорослі найбільше не розуміють у сприйманні літератури школярами?

Не розуміють те, що деякі речі, що для них є очевидними, сприймаються лише через призму життєвого досвіду.

Твоє ставлення шкільної хрестоматії з літератури, де твори подаються в скороченні? Чи скористалася б ти «шпаргалкою» — коротким переказом сюжету твору, який не здолаєш прочитати?

Хрестоматією користувалася лише раз в житті — читала скорочений сюжет «Війни і Мир». Це було не з шкільної книжки, а з якогось сайту. В шкільних книжках найчастіше скорочення подаються досить дефективно: щоб не перетрудити себе написанням коротного сюжету, упорядники подають просто уривки «скороченого» тексту, і зайве говорити, що у такому вигляді твір стає незрозумілим в квадраті. Я намагаюся будь-що прочитати оригінальний текст, навіть якщо читаю «по діагоналі». Читаючи влітку шкільну літературу, завжди записую скорочений сюжет сама, що б потім було легше згадати. Моїми скороченням часто користуються однокласники.

До гарно складених хрестоматій ставлюся позитивно, тому що не всім потрібно дуже добре знати літературу, особливо якщо учень не планує повязуватися з гуманітарною сферою. Навіщо тоді йому тратити дуже багато часу, щоб усе прочитати?

Як ти ставишся до заучування віршів напам’ять? Чи стала б ти заучувати напам’ять поезію «для себе»?

Поезія, що для себе, залишається в памяті вже після третього прочитання.

Єдиний позитив, що я бачу в заучуванні віршів — тренування памяті. Як на мене, то краще все ж прочитати й проаналізувати більшу кількість віршів, ніж вчити один на пам’ять.

Чи легко тобі пишуться шкільні твори з літератури?

Навіть надто легко, але вкрай нецікаво. Ці твори пишуться по шаблону, один і той самий план, кого б ми не вивчали і що б сказати не хотіли. В мене було декілька «революційних» підходів до написання шкільних творів, але мої революційні пробудження покарали не надто високою оцінкою. В творах з літератури правильне розставлення розділових знаків оцінюється вище, ніж зміст.

Чого б ти хотіла побажати своїм учителям з літератури, а також іншим людям, дотичним до вивчення цього предмету, наприклад, авторам підручників та хрестоматій?

Авторам хотіла б побажати не писати підручники за зачиненими дверима кабінету, а більше спілкуватися з вчителями, учнями, бути присутніми, хоч кілька разів на уроках літератури.

А вчителям хотіла б побажати спробувати подивитися на літературу дитячими очима.

Євген ПОВЄТКІН, kut.org.ua

Додав Art-Vertep 06 червня 2007