Автори / Джаз / «Поза сценою намагаюся не слухати музики взагалі»
Виконавець підкорив світ не тільки своїми поліетнічними колажами, незвичністю аранжувань, а й неповторною технікою – тепінгом, що дозволяє витягувати з простої електрогітари найнесподіваніші звуки. Пальці обох рук музиканта лежать на грифі, як на клавіатурі, а звук видобувається швидким притисненням струн, а не ударом або щипком по них. Слухаючи Енвера, навіть важко повірити, що він грає на гітарі – у його руках вона звучить і як старовинна лютня, і як середньоазійський дутар, і як турецький уд, і як найсучасніший синтезатор. Кримчанин багато гастролює країнами Європи та Америки. А недавно вперше і з великим успіхом виступив на сцені Львівської філармонії.
У Львові гітарист вже бував. Востаннє – років із п’ять тому, на виставці музичних інструментів. Цього разу приїхав на запрошення головного диригента Львівської філармонії Айдара Торибаєва. Розповідає, що роботою із нашим симфонічним оркестром задоволений: «За три репетиції нам вдалося багато зробити. І це з урахуванням того, що в мене немає великого досвіду роботи із симфонічним оркестром – це всього-на-всього другий такий концерт після Київської філармонії, де я грав з Камерним оркестром під батутою Романа Кофмана».
– В який спосіб ви прийшли до своєї унікальної техніки тепінгу? І чому обрали саме цю техніку?
– Тому що вона відкриває абсолютно нові можливості – цілком незалежні від оркестру функції, у котрих гітара може виявити себе самостійно. У такій манері граю вже майже чверть століття. До того грав у традиційній манері. І мені цього завжди було замало.
– Чи є у вас послідовники?
– Небагато.
– Викладаєте?
– Ні. Але даю майстер-класи у різних містах.
– Чому ж не викладаєте? Не надходило пропозицій?
– Надходили, але я - музикант, що гастролює. Викладання ж передбачає перебування на одному місці. Мене учні бачитимуть разів зо три на рік. То який із мене педагог?
– Ви починали свою музичну кар’єру як фаготист – принаймні вчилися у класі фагота. Чому ж не гітари?
– Завжди захоплювався гітарою. І хотів учитися у класі гітари. Але у Ферганському музичному училищі не було такого класу. Це був на той час великий дефіцит – і не тільки для Фергани, а й для всього Узбекистану. Пішов вчитися передовсім для того, щоб отримати музичну освіту. Мені потрібні були «корочки» – диплом. Для бюрократів. Щоби потім мати право працювати в будь-якій установі (чи то у філармонії, чи то в ресторані).
- Наскільки знаю, до музики причетні обидві ваші дочки...
– Так, Гульміра і Леніє гарно співають, але професійно, на сцені, виступає тільки Леніє. Вона співала у Німеччині, Великій Британії, Румунії, сандинавських країнах – як зі мною, так і самостійно. У Туреччині на Міжнародному фестивалі пісні в Чешмє два роки тому посіла третє місце. У Молдові на фестивалі «Обличчя друзів» виборола Гран-прі. І в Криму на «Східному базарі» також була найсильнішою. Вже записала кілька альбомів.
– На яких сценах ви виступали? Можливо, назвете музикантів, котрі склали вам хорошу компанію?
– Я виступав з Боббі Макферріном (американський джазовий співак і диригент, 10-разовий лауреат премії «Греммі». – Т. К.), Томмі Еммануелем (австралійський гітарист-віртуоз. – Т. К.), Ральфом Таунером (один із батьків-засновників легендарної групи Oregon), Вольфганом Хафнером (відомий німецький барабанщик), Ігорем Бутманом (суперкласний російський саксофоніст)… Щодо країн… Грав на всьому пострадянському просторі, крім Чечні, Дагестану та Азербайджану, а також у багатьох європейських країнах, США та Латинській Америці.
– Кажуть, ви досі не були в Іспанії… Чому? Адже це батьківщина гітари.
– Навіть і не знаю, чому не був… Напевно, тому, що там занадто багато гітаристів (сміється. – Т. К.).
– Можливо, перемагали на якихось престижних конкурсах?
– Так, 1995 року – на Першому міжнародному конкурсі гітаристів Європи, що відбувався у Лозанні (Швейцарія). Гран-прі виборов серед 350 учасників.
– Кого вважаєте своїм учителем?
– Леоніда Атабекова. Моє становлення як професіонала відбулося саме завдяки цьому прекрасному композитору, аранжувальнику та педагогу, який виховав у Фергані цілу плеяду джазових музикантів. А решта моїх вчителів – музиканти-професіонали, у яких можна було багато чого навчитися. В одних вчився грати фольклор, у інших – рок… Багато чого почерпнув, прослуховуючи записи видатних виконавців.
– Ви часто берете участь у благодійних проектах...
– Коли у мене є час, ніколи не відмовляюся взяти участь в таких акціях. В Україні і у Фінляндії грав на користь сліпих дітей, інвалідів дитинства і літніх людей, що коротають старість в інтернатах. Брав також участь у кількох екологічних проектах. Я цих проектів не рахую. Зробив добро – забудь!
– З ким із музикантів товаришуєте?
– З Ігорем Бутманом. Також із Сергієм Манукяном – це блюзовий виконавець, який співав з Реєм Чарльзом. З вашим Мироном Блощичаком. Буваючи в Одесі, завжди зустрічаюся з живим пам’ятником сучасній джазовій школі, піаністом і композитором Юрком Кузнецовим. Товаришую також з донеччанином - прекрасним трубачем Валерієм Колесниковим. Майже у кожному місті України маю доброго товариша, з яким зустрічався на концертних майданчиках.
– Кажуть, у вас багато гітар…
– Так, шістнадцять. «Найстаршій» – тридцять п’ять років.
– Чим займається ваша дружина?
– Вона - домогосподарка.
– Як вона сприймає вашу тривалу відсутність?
– А інакше не можна. Мої гастролі забезпечують нас фінансово. Якщо сидітиму вдома, то, напевно, сваритимусь із дружиною (сміється. – Т. К.).
– Коли повертаєтесь з гастролей, чим дружина частує?
– Ой, багато чим. Це завжди для мене сюрприз. Чебуреки, український борщ, голубці, манти, долма…
– Внуків маєте?
– Так, чотирьох. Троє – від молодшої дочки, один – від старшої. Називаю їх дитячим садочком «Ромашка». І всіх дуже люблю.
– Де б вам хотілося виступити?
– На безлюдному острові (сміється. – Т. К.). І жити хотів би на безлюдному острові. Втомлююся від гастролей, публіки і преси. Навіть не від гастролей – від постійного спілкування. Назбирується багато інформації, а це призводить до того, що часом навіть не впізнаю людей, з якими спілкувався місяць тому… Втомлюють застілля, відтак – переїдання і випивка. А здоров’я треба берегти (сміється. – Т. К.).
– Яку музику слухаєте поза репетиціями і концертами?
– Намагаюся взагалі нічого не слухати. Хіба би десь потрапив на живе та якісне виконання. Це, до речі, може бути й поп.
– Чого б побажали собі?
– І собі, і всім нам в Україні хочу побажати спокою. Щоби ми не опустилися до феодального ладу. Щоби ми були вільними. Решта – додасться.
Тетяна КОЗИРЄВА
Фото автора.
На фото: Енвер Ізмайлов: «Зробив добро – забудь!».
Високий замок
Додав Nusya 17 листопада 2010
