Учасники

10 грудня відбулося третє слухання у справі щодо звільнення Марії Матіос з посади керівника апарату та заступника голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. За словами письменниці, своїм позовом до суду вона хоче сказати всім, хто в Україні вже «склав крила» від безнадії і відчаю, що в усі часи варто добиватися справедливості та дотримання законів, адже, як наполягає Матіос, звільнили її незаконно. Натомість голова Комітету Борис Олійник ніяк не коментує ситуацію.

Була держслужбовцем – стала безробітною

До цього часу Марія Матіос, яка не любить епатажу і конфліктів, не хотіла, щоб ситуація довкола її звільнення набула розголосу, вона не робила публічних заяв, не коментувала перебіг слухань і до остаточного рішення суду вирішила не привертати увагу до ситуації. Проте «Главреду» вдалося поспілкуватися з письменницею та дізнатися деталі конфлікту.

«Йдеться не про посаду як таку, а про те, що у кожній країні, й у нашій також, до кожного громадянина має бути застосований закон. Ось і все. Я не знаю, чи на світі є справедливість, але за неї треба боротися», – коментує своє рішення подати позов до суду Матіос.

Історія розпочалася ще у липні, коли Президент Віктор Янукович своїм указом за поданням нового голови Шевченківського Комітету Бориса Олійника оновив склад комітету з Національної премії України імені Т.Шевченка. 5 липня Президент призначив нового голову – поета, дійсного члена НАНУ, голову Українського фонду культури та колишнього нардепа від Компартії Бориса Олійника. Далі, згідно знову ж таки указу Президента, Олійник на свій смак і розсуд визначив, хто ж відтепер буде у складі Комітету. Попри те, що кількість членів збільшилася з 23 до 25 осіб, зі старих членів тоді лишилося шестеро, всіх інших замінили. Марія Матіос також потрапила під «оновлення» – її місце посіла Вікторія Костюченко – технічний працівник Шевченківського комітету, дружина близького до Олійника бізнесмена.  

Здавалося б, все чесно і зрозуміло, і жодних претензій до Комітету у тих, хто не потрапив до нового складу, бути не повинно – вони працювали на громадських засадах. Проте у цій ситуації мають місце порушення законів України щодо Марії Матіос, які дають підстави їй вважати крок Олійника незаконним.

По-перше, на відміну від усіх членів Комітету, заступник голови є держслужбовцем. А тому і звільняти його потрібно у відповідності до Кодексу Законів про працю та Закону «Про державну службу».

«Ті, що голосують і ухвалюють рішення про присудження премії, тобто члени журі, працюють на громадських засадах, окрім однієї людини – заступника голови. Голова, до речі, також працює на громадських засадах. Тому що кожен з чотирьох голів комітету, яких я пам’ятаю за сім років моєї роботи у Комітеті і шести років на посаді заступника голови, ще до призначення головами Комітету перейшли граничний вік держслужби, а отже не мали права працювати як держслужбовці. У Комітеті вони працювали виключно на громадських засадах», – пояснює «Главреду» письменниця.

Матіос є державним службовцем другої категорії третього рангу, і увідповідності до розпорядження Кабінету міністрів її посада прирівняна до посади заступника голови Державного комітету. Іншими словами, заступника міністра. «Припинення моєї державної служби, позбавлення мене соціального захисту у відповідності до мого статусу держслужбовця та ще під час стаціонарного лікування було таким безцеремонним, цинічним і безсовісним з боку Героя України Бориса Олійника, без жодного очного чи заочного повідомлення, що у мене був один шлях – звернення до суду», – додала вона.

«Йдеться про те, що будь-яку людину з будь-якої роботи (і з державної служби також), потрібно звільняти відповідно до кодексів про працю та закону про державну службу. Саме це я і намагаюся довести в суді», - резюмує письменниця.

Звільнення на лікарняному

За словами позивачки, існують і інші моменти, які роблять її звільнення незаконним. Її звільнили з роботи, коли вона лежала у лікарні.

Марія Матіос не приховує, що мала великі проблеми зі здоров’ям упродовж останнього року, коли їй доводиться час від часу проходити курс лікування за кордоном. На стаціонарному лікуванні вона перебувала і тоді, коли відбувалося оновлення комітету. «Коли Жулинського звільнили, а Олійника призначили, я лежала в лікарні. Я фактично Олійника знаю із шкільних книжок – у житті ми з ним спілкувалися двічі. Так що про жоден особистісний конфлікт ітися не може», – говорить письменниця.

Письменниця підкреслює, що новий голова Комітету її про зміни не попередив, і певний час вона навіть не знала, що вже не займає своєї посади. «Борис Олійник зі мною не мав жодної розмови, я не мала з ним жодного контакту – ні телефонного, ні особистого, про те, що мене збираються звільняти зі служби в Комітеті».

Письменниця має деякі міркування, що саме могло призвести до її звільнення, правда, підкреслює, що це виключно її особисті здогади, які «до справи не підшиєш».

«Моя державна служба є публічною. Я також є публічною людиною як письменник. Тому я публічно у пресі висловила свою незгоду із приводу цьогорічного скорочення грошової винагороди Шевченківської премії. Я написала офіційного листа на адресу куратора нашого комітету Ганни Герман, де вмотивовувала шкідливість такого кроку для іміджу Президента через два тижні після його інавгурації. Це була найперша  підніжка Президентові з боку гуманітарної частини його адміністрації. І я пропонувала цілком законний шлях нівеляції такого шкідливого кроку. Ганна Герман мене не почула, але порадила українським письменникам жити скромно «як Шевченко». Куди вже скромніше?».

Правда, ані підтвердити, ані спростувати свої здогадки Марія Матіос не може: «В наказі про звільнення такі речі не пишуться, я тільки пресі можу доводити свою позицію».

Зі слів письменниці, голова комітету Борис Олійник через своїх представників у суді намагається подати її звільнення посиланням на указ Президента. У Матіос  такі пояснення викликають посмішку. «Не варто приписувати Президентові те, до чого він не є причетний. Президент підписує лише те, що йому подає голова комітету. Так записано у положенні про комітет. І так завжди було насправді ще з часів Леоніда Кучми. Бажання Олійника повернути цю справу у політичну площину є смішними, оскільки Президент заступника голови комітету  не призначає іне звільняє. Президент лише затверджує склад громадського журі, яке щороку визначає Шевченківських лауреатів. Приписування Президентові історії про моє звільнення є абсолютно вигаданим. Президент призначає і звільняє тільки голову комітету. А роботодавцем для мене є голова комітету. На роботу в Комітет 8 грудня 2003 року мене призначав Іван Дзюба, а 17 вересня 2010 року звільнив Олійник. Так записано у моїй трудовій книжці. До чого тут Президент?!», – пояснює вона, називаючи ситуацію театром абсурду.

«Олійник фактично позбавляє мене засобів для існування. У мене, звичайно, є фах, з якого мене не можна зняти – це письменник, але до цієї ситуації це не стосується», – описує проблему Матіос.

В свою чергу, Борис Олійник ситуацію коментувати відмовляється, лише підкреслює, що «Марія Матіос не була звільнена, а просто не увійшла до складу оновленого комітету». «Я з жінками не воюю», – додав він «Главреду».

«Якщо Олійник ситуацію мого звільнення заочно коментує таким чином, поставивши свій підпис під наказом про моє звільнення 17 вересня, то він не має жодного уявлення про закони державної служби і законів про працю. Хтось же повинен вчити навіть таких відомих людей, як Борис Олійник елементарних законів державних інституцій. Мені соромно за таку «совість нації», яка в 1970-і роки на противагу іншим нинішнім «демократам» не голосувала за виключення Миколи Лукаша зі Спілки письменників України, а 2010 року легким розчерком пера припинила мою державну службу, – резюмує Марія Матіос. – Якщо я минулого року «не здалася» хворобі, то повірте, що потоптувачам українських законів я точно не здамся. До того ж, я думаю, що не весь суддівський корпус України – родичі пріснопам’ятного судді Зварича. Своїм зверненням до суду я лише намагаюся сказати, що ніхто, навіть Герої України,  не мають права позбавляти будь-якого громадянина, а не тільки державного службовця, конституційного права на працю тільки через те, що ці герої не знають законів. Незнання закону не звільняє людину від відповідальності».

Марія Семенченко

bookvoid.com.ua