Мамай – татарський хан і український козак

Символом українського козацтва є легендарний козак Мамай. Мабуть, у кожного, хто цікавився історією його портретів, виникало запитання: чи пов'язаний цей образ з тим ханом Мамаєм, про якого в підручниках пишуть, що його переміг на Куликовому полі московський князь Димитрій Донськой? На це запитання спробував знайти відповідь російський історик та етнолог Олександр Шенников.

Татарський хан у степах України

У цьому є свій парадокс: з одного боку, українські козаки активно захищали свій народ від постійних татарських набігів, а з іншого боку, козак Мамай має тюркське ім'я, та і на українських малюнках XVII-ХІХ ст. його вигляд більш близький до тюрків, ніж до слов'ян. Природно виникає питання, як таке могло трапитися?

Історики вважають, що відповідь потрібно шукати в Золотій Орді, правителем якої в 1361-1380 роках був хан Мамай, що походив із знатного половецького роду Киятів. 1380 року після поразки від військ Тамерлана, на чолі яких стояв хан Тохтамиш, хан Кият Мамай разом із своєю сім'єю втік із Золотої Орди. Він намагався сховатися в Кафі (нині м. Феодосія), де мав давні зв'язки і політичну підтримку в колоніях італійців-генуезців, але невдало. Там Кията Мамая було вбито. Після цього один із його синів Мансур Киятович Мамай, народжений монгольською княжною (що вела свій рід від самого Чингісхана), покинув негостинний Крим і попрямував до рідних половецьких земель (північна частина Причорномор'я і Приазовщина), звідки, зібравши військо, рушив на північ з метою створити своє нове князівство.

Витоки козацької вольниці

На території Лівобережної України Мансур Мамай заснував (або укріпив) декілька міст, зокрема Глинськ (нині Сумська область) і Полтаву, і проголосив ці землі своїми володіннями, незалежними від усіх сусідніх держав. Пізніше володіння князів Мамаїв розширилися і включали також на півночі частину Чернігівщини і Сумщини, на сході – сучасні Харківську область України та Курську й Білгородську області Росії. На заході володіння Мамаїв охоплювали лівобережжя Черкащини. Оскільки ці землі були прикордонням слов'янських і тюркських народів, населення їх не характеризувалося етнічною єдністю, та все ж в основному тут селилися нащадки давньоруського племені северян, а також половці. Тільки з XV століття слов'яни починають асимілювати тюркське населення і переважати над ним.

Мансур Мамай, враховуючи той факт, що його нові землі були слабо заселені й необхідно було постійно воювати з сусідніми державами, не став нав'язувати місцевому населенню феодальної системи управління: захоплювати землі, що вже використовувалися, вводити які-небудь податки, призначати своїх начальників. Єдиним нововведенням було об'єднання в єдине політичне ціле місцевих етнічних общин, обов'язком яких став спільний виступ під командуванням князя Мамая проти спільного ворога. Система місцевого управління залишилася попередньою – очільники місцевих громад обиралися самим населенням. Військовий похід оголошувався Мансуром Мамаєм тільки після загального схвалення. Пізніше у реєстрових козаків система взаємин з польським королем збереглася майже ідентична з політичною системою Мансура.

Від Мамаїв до Глинських

У 1392 році син Мансура Мамая Алекса (Лексад) під натиском двох великих войовничих держав – Золотої Орди і Великого князівства Литовського – наважується визнати над собою владу литовського князя Вітовта. Для зміцнення політичних зв'язків з литовською знаттю і зі своїм новим сюзереном Алекса Мамай в тому ж році охрестився, одержавши ім'я Олександр. З цією ж метою він одружив свого сина Івана з княжною Анастасією Острозькою. Після приєднання до Литви внутрішня система управління вотчини князів Мамаїв не змінилася. До 1508 року (більше 100 років) ця вотчина залишалася автономним князівством усередині Великого князівства Литовського. За це князь Олександр і його нащадки повинні були захищати ці землі від ворогів і брати участь у війнах литовських князів. Так, уже 1399 року війська князя Олександра Мамая брали участь в поході литовців проти Золотої Орди, а коли Вітовт зазнав поразки від татар на річці Ворсклі, Олександр врятував його від полону.

У XV столітті князів Мамаїв в офіційних литовських документах починають іменувати князями Глинськими, за назвою головного міста їхньої вотчини – Глинська. Рід князів Глинських дуже шанували і у Великому князівстві Литовському, і в сусідній Московії – відомо, що з цього роду походила й мати Івана Грозного.

До середини XVI століття більшість представників роду Глинських у своїх документах продовжує підписуватися прізвищем Мамай. Так, у київському літописі згадується, що в першій четверті XVI століття київським воєводою був Іван Мамай.

Богдан Федорович Глинський, черкаський староста кінця XV століття, теж використовував ім'я Мамай. В історії він став відомий тим, що організував перші прикордонні війська, які незабаром після цього стали називатися козаками. На чолі з ним черкаські козаки в 1493 році вперше голосно заявили про себе узяттям щойно побудованого кримськими татарами Очакова.

Мамаї йдуть у народ

То звідки ж з'явилася поширена на Лівобережжі картина "Козак Мамай"? Той-таки історик Олександр Шенников вважає, що воїн-бандурист міг виникнути спершу як збірний образ прикордонного жителя князівства Мамаїв ("мамаями", можливо, називали й жителів цього князівства). А для композиції портрета могло бути використано якийсь твір східного живопису, можливо, навіть стара монгольська буддійська картина, значення якої було давно забуто. Його подальшому перетворенню зі збірного образа "мамая" на уособлений могла сприяти діяльність згаданого Богдана Глинського. "Козаком" живописці назвали свого героя пізніше, коли роль головних захисників південно-східних рубежів України перейшла до правобережних козаків.

Козак Мамай став настільки символічною фігурою для українських козаків і народу, що коли спалахували народні повстання, обов'язково з'являвся Мамай. Серед гайдамаків було три отамани, які мали псевдоніми Мамай. З'явився "отаман Мамай" на Черкащині й під час громадянської війни.
Підготував: Олександр СМІЩУК
Джерело: "Прес-Центр"

Богда?н Фе?дорович Гли?нський, «Мамай» (пол. Bohdan Gli?ski, ? — 1509 (1512)) — шляхтич сіверський з роду Глинських, князь, намісник черкаський (1488—1495) і путивльський (1495—1497). Один з перших провідників козацьких загонів у землях Великого князівства Литовського.
[ред.]
Короткі відомості

Богдан Глинський був сином Федора Глинського. Був нащадком степових кочівників Великого Степу, вів своє походження від ординського темника Мамая з роду половецького роду Кият і Чингізхана (предка жінки Мамая).

Дуже ймовірним є те, що князі Глинські отримали свої маєтки (сучасна Черкаська і Полтавська області України) з центром у м. Глинськ на тих землях, на яких ще донедавна кочували і мали свої села-зимівники їх предки половці. Важливо пам'ятати, що на землях України саме половці найбільше потерпіли від завоювань Чингізхана. Історики і досі сперечаються про їхню мовну приналежність (тюркомовні, чи ірано-слав'яномовні). Згідно згадок деяких середньовічних мандрівників Україною — половці розмовляли на мові, яка була суржиком польської, руської і латинської (ромейської), за описом інших — на мові, в якій було багато тюркських елементів. Половці в Монгольській імперії і Золотій Орді стояли окремо від племен східної частини Великого Степу (предків сучасних тюрків і монголів). Перехід їх нащадків в особі князів Глинських на службу Великому Князівству Литовському і їх боротьба проти залишків Золотої Орди, а також тюркських держав (Кримського і Астраханського ханств, Османської імперії) виглядає цілком закономірно в цьому контексті.

У 1488 році Богдан перебував на посаді намісника великого князя у Черкасах. Він обіймав її до 1495 року, після чого був поставлений намісником Путивля.

1492 року Глинський здійснив похід на Тягиню, захопив кримсько-татарський корабель та визволив багато українців з полону. У зв'язку з цим хан Менґлі I Ґерай надіслав скаргу великому князю Литовському Олександру.

1493 року Глинський розом із «царевичем Уздемиром» ходив походом на Низ, здобув і зруйнував новопоставлене Менґлі І Ґераєм місто Очаків, забрав у ньому «30 тисяч алтин» грошей, і людей ханських частково побив, а частвоково забрав у неволю. Тодї ж було пограбовано московського посла Суботу, що їхав до Криму з Валахії. Нападників Глинського хан називав «козаками черкаськими»[1].

У 1500 році Богдан Глинський потрапив в полон до московитів у битві над Ведоршою поблизу Путивля. Він помер у полоні 1509 (1512) року.

Богдан був одружений на княжні Марії Іванівні Заславській, яка народила йому сина Володимира.

Додав Art-Vertep 19 грудня 2010