Учасники

Автори / Юрій Винничук / Уроки російської літератури

Американець, читаючи Булгакова, згадає "Таємничого незнайомця" Марка Твена. Німецький читач помітить безліч ремінісценцій з роману Майрінка "Янгол Західного вікна". Одне слово, з Булгаковим проблема. Як і з Пушкіним.

Не без ностальгії згадую той час, коли нам у школі викладали російську літературу. Годин на її вивчення виділяли рівно стільки, скільки й на українську, а от зарубіжну літературу, яку нам викладав учитель російської на общєпонятном, обмежили лише кількома уроками. Зате ми довідалися про таких друго- і третьорядних російських класиків, про яких навіть фахові зарубіжні русисти не мають поняття.

І ось гряде на наших діток нова лавина вєлікого і могучєго. Правда, на зміну різним успєнскім та рєшетніковим уже прийдуть Булгаков і Ахматова, Пастернак і Мандельштам, що, звичайно, тішить. Не тішить лише те, що зарубіжній і українській літературам доведеться трішки посунутися. А щоб посунути їх якомога далі, ввели курс російськомовної літератури України. Таким чином улюблені письменники Януковича Ахметова, Бебель і Чехов можуть любенько собі пригорітися на уроках української.

Ось і беззаперечний авторитет Інна Богословська, яка має свою думку про усе на світі, недавно на шоу Шустера розповіла, що Україна перед світом може гордитися двома іменами: Булгаковим і Малевичем. Правда, з таким самим успіхом можна було назвати і Джозефа Конрада, та Шмуеля Агнона (нобелівського лауреата). У всякому випадку ці двоє куди відоміші на Заході, ніж Булгаков, якого ніхто там не має за першорядного письменника. Причина та, що людина, начитана у світовій літературі, легко побачить усю вторинність роману "Майстер і Маргарита".

Чому француз має захоплюватися Булгаковим, якщо багато образів і сюжетних ходів той запозичив із роману П'єра Мак Орлана "Нічна Маргарита", виданого у Москві в 1927 році? Головні герої тут професор Георг Фауст, що продав душу дияволу (таємничому Леону, який, звісна річ, накульгує) і завдяки цьому перетворився на молодика, та руда красуня Маргарита. Спаде на думку французові й роман Александра Дюма "Жозеф Бальзамо".

Американець, читаючи Булгакова, відразу згадає "Таємничого незнайомця" (1898) Марка Твена, особливо бал і спільні філософські ідеї. Німецькомовний читач помітить безліч ремінісценцій з роману Густава Майрінка "Янгол Західного вікна", а хтось іще начитаніший буде просто ошелешений дивовижними збігами з "Пригодами авантюриста Гуго фон Хабеніхта" класика угорської літератури Мора Йокаї (1825-1904). Тут маємо і теологічні дискусії схожі на ті, що велись на Патріарших, і версію про те, що Ісус був містифікатором, а справжнє його ім’я Йошуа Бен Ганоцрі, тут і бал у Сатани, і відрізані задля розваги голови, і зникаючі гроші, і жінка на кабані, і польоти відьом.

Одне слово, з Булгаковим проблема. Зрештою, як і з Пушкіним, якого французи не сприймають, вважаючи звичайним епігоном французької поезії. Чимало класичних віршів Пушкіна, у тому числі "Письмо Татьяны" – це переспіви з французької.

Але що нам заграниця? Наші дітки й так не будуть вивчати Еваріста Парні чи Андре Шеньє, яких переспівував Пушкін. Вони будуть вивчати вірші, де Анна Керн – ах! "мимолетное виденье", "гений чистой красоты", але ніколи не дізнаються про лист, в якому поет згадує мадам Керн, "которую с помощию Божьей я на днях п…ёб".

Взагалі вчитуватися глибше у російську літературу не раджу нікому. Бо те, що "в Совєтском Союзє секса нєт", бере свій початок значно глибше. Принаймні секс для російських письменників – це завше якийсь надрив і трагедія. Ось як дивиться на це сучасний письменник і філософ Георгій Гачев: "Что такое секс, чувственная страсть для русской женщины и для русского мужчины? Это не есть дар Божий, благо, ровное тепло, что обогревает жизнь, то сладостное естественное прекрасное отправление человеческого тела, что постоянно сопутствует зрелому бытию, – чем это является во Франции и где любовники благодарны друг другу за радость, взаимно друг другу приносимую. В России это – событие: не будни, но как раз стихийное бедствие, пожар, землетрясение, эпидемия, после которой жить больше нельзя, а остается лишь омут, обрыв, откос, овраг".

Темпераментний, чуттєвий і водночас сором'язливий Віссаріон Бєлінський дуже страждав від того, що природа затаврувала його обличчя "проклятием безобразия", і начебто через те його не може покохати жодна жінка. Тоді він зацікавився чоловіками. "Боткина я уже не люблю, как прежде, а просто влюблен в него и недавно сделал ему формальное объяснение", – пише він Міхаілу Бакуніну.

Досить було Бакуніну зізнатися, що в юності він займався онанізмом, як Бєлінський зізнається, що він ще більш грішний: "Я начал тогда, когда ты кончил – 19-ти лет... Сначала я прибег к этому способу наслаждения вследствие робости с женщинами и неумения успевать в них; продолжал же уже потому, что начал. Бывало, в воображении рисуются сладострастные картины – голова и грудь болят, во всем теле жар и дрожь лихорадочная: иногда удержусь, а иногда окончу гадкую мечту еще гадчайшей действительностью".

Правда, не зі всіма Бєлінський був аж таким відвертим: "Бывало, Станкевич, говоря о своих подвигах по сей части, спрашивал меня, не упражнялся ли я в этом благородном и свободном искусстве: я краснел, делал благочестивую и невинную рожу и отрицался".

Шіснадцятирічний Ніколай Добролюбов пристрасно прив’язався до семінарського викладача І.Сладкопєвцева: "Я никогда не поверял ему сердечных тайн, не имел даже надлежащей свободы в разговоре с ним, но при всем том одна мысль – быть с ним, говорить с ним – делала меня счастливым, и после свидания с ним, и особенно после вечера, проведенного с ним наедине, я долго-долго наслаждался воспоминанием и долго был под влиянием обаятельного голоса и обращения... Для него я готов был сделать все, не рассуждая о последствиях".

Добролюбов мріє про велике і високе кохання і про жінку, яка буде читати разом із ним його твори, тоді він "был бы счастлив и ничего не хотел бы более". Але що такої вар’ятки, яка б мала бажання читати його літературознавчі статті не знайшлося, то "сознание полной бесплодности и вечной неосуществимости этого желания гнетет, мучит меня, наполняет тоской, злостью, завистью". Сестри його учнів, на яких він кидав оком, мали його в носі, і він змушений був спати з проституткою, яку не міг полюбити, бо "нельзя любить женщину, над которой сознаешь свое превосходство". Високі мрії не дозволяють "ни малейшему чувству вкрасться в животные отношения. Ведь все это грязно, жалко, меркантильно, недостойно человека".

Для Добролюбова було неабиякою потіхою усвідомлювати, що його власні "пороки" були властиві ще комусь із великих людей: "Рассказывают, что Фонвизин и Гоголь были преданы онанизму, и этому обстоятельству приписывают даже душевное расстройство Гоголя".

Російський дослідник І.Кон вважав, що "онанизм, а точнее – отношение к нему, традиционно составляет один из болевых комплексов российского менталитета". За словами Дмітрія Галковського, "это вообще "русская болезнь": "Существует полушутливая классификация европейских народов: немцы склонны к садомазохистскому комплексу, французы к эротомании и т.д. Русские явно склонны к онанизму. Какой-то европеец сказал, что любовь –это преступление, совершаемое вдвоем. Русские предпочитают совершать преступление в одиночку. Мечты сбываются очень быстро и в максимально грубой форме".

І.Кон погоджується з висновками Галковського, але додає: "в России больше не столько онанизма, сколько мастурбационной тревожности, то есть связанных с онанизмом иррациональных тревог и страхов, что объясняется низким уровнем сексуальной культуры".

Гм... То, може, краще все ж таки вивчати поглиблено не російську, а французьку літературу? Де рівень сексуальної культури незмірно вищий.

tsn.ua

Додав Art-Vertep 18 лютого 2011

Про автора

  Юрій Винничук — український лінгвіст, журналіст, письменник, редактор. Біографія Освіту отримав у Прикарпатському університеті імені В.